Успішний успіх. Чому Байден буде менше згадувати про Україну

Найближчим часом присутність української теми у риториці Білого дому і особисто Джо Байдена може значно зменшитися. Принаймні відповідний прогноз міститься в статті видання Politico авторства Елі Стоколс, Джонатана Лемаєра і Александера Ворда.

З посиланням на джерела в адміністрації Байдена, а також — на політичних радників і експертів авторитетних американських think tank, журналісти пишуть, що після ухвалення нарешті допомоги Україні у розмірі $61 млрд, що стало для нього серйозною зовнішньополітичною перемогою, Байден все ж помалу почне рідше підіймати тему подальшої підтримки України під час діалогу з виборцями.

Замість цього команда передвиборчого штабу мобілізуватиме електорат ближчими їм темами — економічними, соціальними, внутрішньополітичними, екологічними, тощо.

Згідно з публікацією, це не означає, що Україна геть зникне з порядку денного, адже питання нашої підтримки союзниками, в тому числі Сполученими Штатами, відповідає як національним інтересам США, так і загальній безпеці трансатлантичної спільноти.

До того ж ми, мовляв, будемо аргументом в межах загальної медійної кампанії, що викриває Дональда Трампа як непослідовну, незрілу особу-явище, абсолютно протилежну демократичним цінностям. Ще й вразливого перед авторитарними лідерами на кшталт Владіміра Путіна або Сі Цзіньпіна.

Що ж. Якщо наведені у статті Politico оцінки і прогнози відповідають дійсності, то згадок про війну РФ проти України під час передвиборчої кампанії у США з боку демократів може поменшати. І до цього треба бути готовими, адже певна деактуалізація на перших шпальтах не в інтересах України.

І не виключено, що допомогу було погоджено в тому обсязі, що дозволив би нам протриматися до результатів виборів у Сполучених Штатах. А там вже Вашингтон дивитиметься по ситуації. Тим більше, що на цей аналіз ситуації може вплинути зміна господаря Овального кабінету.

З іншого боку, так — останні дії союзників, не тільки США, але й Великої Британії, Франції і НАТО загалом — все ж свідчать про те, що нас не кидають напризволяще.

Проте маємо також зважати на ймовірність того, що окремі кола американського істеблішменту — “голуби миру” і прихильники пошуку шляхів хоча б часткової стабілізації відносин з Росією — можуть плекати певні надії на кардинальні зміни ще до виборів в США, а саме на можливі перемовини між Україною та Росією.

А такі думки в американському експертному середовищі, звісно, присутні.

В цьому контексті вельми симптоматичною є колонка старшого наукового співробітника некомерційного Інституту глобальних справ Eurasia Group Марка Ханни для CNN, в якій він просуває наратив про зворотній бік подальшої підтримки, а саме про те, що тривала підтримка України та Ізраїлю може завадити досягненню миру шляхом перемовин. Окрім того, на думку Ханни, Штати через допомогу Україні отримали важелі впливу на нас, в тому числі щодо ймовірної згоди на відповідні перемовини з Москвою.

Втім, завважимо, що до гіпотетичних перемовин слід підходити, маючи в кишенях сильні карти, що почасти компенсували б критичну ситуацію на фронті, що склалася через тривале збройове голодування.

Росія, наприклад, зараз, традиційно не рахуючись з втратами о.с., поспішає досягти більших успіхів на Донбасі. А до купи плекає плани наступу на Харків і Суми, що в інтерв’ю The Times підтвердив командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-лейтенант Олександр Павлюк, який, водночас, зазначив: “…ми не знаємо, наскільки ці плани серйозні та чи здатні вони їх реалізувати тими силами, які мають у своєму розпорядженні”.

А що ж Україна? Які сильні карти ми маємо?

По-перше, однією з них може стати дійсно глобальна підтримка української “формули миру” десятками країн на Саміті миру у швейцарському Бюрґенштоку, що відбудеться 15-16 червня.

По-друге, пам’ятаймо про ювілейний саміт НАТО 6-7 липня у Вашингтоні, на якому шанси України отримати запрошення до Альянсу мізерні. Однак союзники могли б надати якусь більш-менш значущу альтернативу у вигляді гарантій безпеки, ухвалення ініціативи Єнса Столтенберга про 100 млрд допомоги на 5 років, і збільшення поставок зброї та устаткування.