Уряду Азарова пустили “першу кров”

За іронією долі, у 2002-му він навіть нетривалий час очолював регіоналів.

Микола Азаров, що був тоді главою податкової, під тиском критики за використання адміністративного ресурсу був змушений передати комусь на зберігання посаду голови партії. Цією людиною й став Семиноженко.

Але на з'їзді в 2003 році він поступився кріслом Януковичу, а невдовзі був викреслений з усіх керівних органів партії.

Тепер так само регіони позбулися Семиноженка з посади віце-прем'єра, продемонструвавши кожному, чим закінчуються спроби грати в самостійну політику.

Але, крім того, приклад Семиноженка має бути уроком і нинішнім тимчасовим попутникам Партії регіонів — в потрібний момент їх викинуть, і не замисляться ні на секунду.

Відставка сталася несподіваною для самого Семиноженка. Екс-віце-прем'єр розповів “Українській правді”, що перед голосуванням не обговорював це питання з Януковичем, бо навіть не здогадувався про це. Напередодні звільнення він збирався з робочою поїздкою до Канева.

Для звільнення Семиноженка стався у нагоді проект постанови, внесений членом фракції БЮТ Ольгою Боднар три місяці тому, 30 березня 2010 року.

Тоді постанову про відставку Семиноженка бютівці внесли без особливої надії на успіх — це була їхня реакція на слова віце-прем'єра в ефірі Савіка Шустера про можливість участі України в союзній державі Росії та Білорусі.

Формально ж звільнення відбулося тому, що призначення Семиноженка на посаду віце-прем'єра відбулося... без розгляду його кандидатури в профільному комітеті. Саме таку причину 30 березня БЮТівці виписали в пояснювальній записці до проекту постанову.

Але так само можна звільняти весь уряд — погодження в комітетах пройшли одиниці з чинних міністрів.

Сама поява Семиноженка в уряді Азарова була швидше непорозумінням. Він потрапив туди як альтернативна кандидатура до Дмитра Табачника, який мітив у крісло гуманітарного віце-прем'єра, але нажив надто багато ворогів.

І щоб не залишити Табачнику шансів, вакансію на Грушевського закрили Семиноженком. Його, зокрема, лобіювала і Ганна Герман, яка також розглядалася на посаду, але не хотіла бути відлученою від тіла №1 та підтримала цю кандидатуру.

Семиноженко був чужим в донецькому уряді. Він прийшов у велику політику значно раніше нинішніх “господарів життя”. Вони засідали ще в Донецькій облраді, коли Семиноженко в статусі фаворита Людмили Кучми не відходив від неї ні на крок у поїздках “першої леді” по Україні.

А тоді статус “першої леді” важив значно більше, ніж зараз...

У деяких заявах “чужого” Семиноженка донецькі могли шукати підтекст. Приміром, невдовзі після призначення віце-прем'єр розповідав своє обурення від того, що діти українських політиків здобувають освіту за кордоном.

“Це найстрашніше ... У мене сто відсотків діти вчаться в Україні. Є деякі морально-етичні норми для політиків. Якщо ти політик український, ти повинен говорити українською мовою, твої діти повинні вчитися в Україні...”, — заявляв віце-прем'єр.

Ці слова як докір на свою адресу могли прийняти Клюєв і Колесніков, чиї сини навчаються, відповідно, у Відні та Москві.

Семиноженка занапастили субтитри і гуманітарна?

Постанова про відставку Семиноженка несподівано сплила в порядку денному Верховної Ради у п'ятницю.

Процес голосування у фракції регіоналів побудований просто — черговий по ряду депутат тисне на кнопки згідно з командою Михайла Чечетова, який віддає її, згідно з аркушем, де вказана позиція партії з того чи іншого приводу.

І в цей день напроти питання відставки Семиноженка стояла позначка “підтримати”.

За зв'язки з Верховною Радою в уряді відповідає перший віце-прем'єр Андрій Клюєв, тож цілком імовірно, що саме він дав вказівку “валити” Семиноженка.

Ця комбінація не дуже сподобалася головному ворогу Клюєва у владі — Сергію Льовочкіну, який зараз обдумує працевлаштування Семиноженка на нову посаду, щоб його відставка не виглядала настільки відвертим ляпасом.

Не до кінця зрозуміла позиція прем'єра Азарова в цьому питанні.

Загалом Семиноженко вважався близьким до Азарова, оскільки саме йому він довірив Партію регіонів у 2001 році.

У п'ятницю Азаров представляв у парламенті кандидатуру нового міністра екології, але жодним чином не обмовився про відставку Семиноженка, яка відбулася через півгодини після його виїзду з Верховної Ради.

Офіційну версію відставки Семиноженка озвучив речник фракції Вадим Колесніченко: “Це була політика очищення від неефективного менеджера. Ви можете уявити, як треба було насолити всім, щоб об'єднався весь парламент!”.

Ця фраза видає весь абсурд сучасної політики, коли депутати змушені “гаряче підтримувати” у коментарях те, що не розуміють. Адже Колесніченко... не голосував за відставку Семиноженка.

Джерела розповідають, що на засіданнях Кабміну траплялися сварки між Семиноженком, з одного боку, і Клюєвим та Колесніковим, з іншого, щодо обов'язкового дублювання та субтитрування кінофільмів.

“Семиноженку було доручено підготувати проект постанови уряду про скасування обов'язкового субтитрування, але він це не зробив. Потім зайшла мова — добре, нехай залишаються субтитри, але виконавець визначається на тендері. Знову не зробив. Його запідозрили в тому, що він отримав інтерес у діяльності фірмі, що займається титрами”, — розповів “Українській правді” один з міністрів.

Віце-спікер Микола Томенко звільнення Семиноженка пояснив конфліктом... між дітьми найвищих посадовців.

“В силу певних обставин ця особа (Семиноженко) контролювала достатньо серйозні фінансові і організаційні проекти. Лише закупки за державні кошти медикаментів, ліків сягають більше 20 мільярдів гривень... Я не здивуюся, коли дізнаюся, що конфлікт за цими серйозними фінансовими темами мали не лише найвищі посадові особи України, а навіть діти цих найвищих посадових осіб”.

За інформацією “Української правди”, те, про що натяками говорить Томенко — це нібито сварка між синами Семиноженка і Азарова на ринку фармакології. Сам звільнений віце-прем'єр у розмові з “Українською правдою” спростував наявність сімейного бізнесу в цій сфері.

Будучи віце-прем'єром, свої інтереси Семиноженко заявив у інформаційній сфері. Він намагався впливати на політику Національної телекомпанії, хоча в уряді і без нього було багато охочих покерувати телебаченням: і сам Микола Азаров, у підпорядкуванні якого прес-служба Кабміну, і Андрій Клюєв, який взяв на роботу начальником управління Ігоря Сторожука, і Борис Колесніков, який залучив депутатку Олену Бондаренко.

Ревнощі викликала ще одна ініціатива Семиноженка — взяти під свій одноосібний вплив потоки Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабміні.

До повноважень цього органу відноситься присвоєння товарам і коштам статусу “гуманітарної допомоги” з відповідним звільненням їх від податків.

Ідея екс-віце-прем'єра полягала в тому, щоб завести діяльність комісії на себе, та позбавити представників податкової і митниці право вето на її рішення.

23 червня Семиноженко провів зміни через Кабмін, отримавши таким чином можливість монопольно визначати, які вантажі можуть ввозитися в Україну під виглядом “гуманітарки”.

За словами джерел, це рішення також було в числі інших, які скоротили термін роботи Семиноженка на посаді.

Міністр на “Роллс-ройсі”

Ще одна кадрова зміна в уряді, що відбулася в п'ятницю, також слугувала підсиленню донецьких.

З посади міністра охорони навколишнього природного середовища було звільнено Віктора Бойка, який представляв блок Литвина. Тут же вакансію в уряді було заповнено — новим міністром став Микола Злочевський, близький до першого віце-прем'єра Андрія Клюєва.

Історія цього призначення уходить корінням до передвиборчої кампанії Януковича. За словами джерел, Злочевський зробив посильний внесок у майбутню перемогу, що вимірювався семизначною цифрою.

Тому після інавгурації постало питання про його призначення на відповідальну посаду, де регіонал міг би реалізувати свої таланти.

Спочатку Злочевський очолив Державний комітет матеріального резерву, однак виявилося, що в урядових коморах від попередньої влади нічого не залишилося. Для людини, в гаражі якої стоять “Роллс-Ройс” і “Бентлі”, а в декларації — щорічний дохід 200 тисяч гривень, це було неприпустимо.

Нинішнє призначення Злочевського міністром екології містить потенційний конфлікт інтересів. Його ім'я пов'язують з компанією “Укрнафтобуріння”, що займається видобутком газу і претендує на Сахалинське нафтогазоконденсатне родовище. А Міністерство охорони навколишнього природного середовища, яке віднині очолює Злочевський, як раз і розподіляє ліцензії на нафто- і газовидобування.

Війна за Сахалинку

“Укрнафтобуріння” отримало ліцензію на Сахалинське родовище у 2004 році, коли сам Злочевський очолював Держкомітет природних ресурсів і відповідав за видачу цих дозволів.

Після приходу влади Ющенка видані ліцензії повернули назад державним підприємствам, але “Укрнафтобуріння” пішло в суди — і виграло. Державна компанія “Надра України” навіть не направила своїх представників на процес.

У квітні 2009 вся геологічна інформація по цьому родовищу була продана за 1,9 мільйона гривень “Укрнафтобурінню”, хоча на розвідку Сахалинки було витрачено в десятки разів більшу суму.

А 5 лютого 2010-го, за два дні до другого туру виборів президента, один із заступників міністра охорони навколишнього середовища уряду Тимошенко видав “Укрнафтобуріння” ліцензію на Сахалинку.

Таке, здавалося би, аномальне рішення мало просте пояснення — Злочевський перебував у близьких стосунках з Нестором Шуфричем.

Однак 8 лютого, на наступний день після другого туру виборів, які завершилися для Тимошенко поразкою, міністр скасував рішення свого заступника.

А ще через місяць, 1 березня, в останні дні перебування на посаді, уряд Тимошенко зробив широкий жест — надав НАК “Нафтогаз України” спеціальний дозвіл на користування Сахалинкою. Однак 26 квітня Азаров скасував це рішення, “як таке, що не реалізоване”.

Тепер доля родовища в руках у Злочевського — віднині уже як міністра. І стане великою сенсацією, якщо Сахалинка не опиниться в руках фірми “Укрнафтобуріння”. Тим більше, враховуючи тісний зв'язок Злочевського не лише з Шуфричем, але і першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим.

Окрім всього іншого, призначення Злочевського — це, разом зі звільненням Семиноженка, ще один удар по групі Льовочкіна.

Про те, що Злочевський на особливому рахунку в донецьких, вказує і процедура його призначення.

Хоча Злочевський перед цим з березня 2010 року працював у Держрезерві, але він досі залишається депутатом-сумісником. І коли в п'ятницю його призначали міністром, то знову “забули” проголосувати про позбавлення його депутатських повноважень.

Це було пряме порушення статті 7 закону “Про Кабінет міністрів”, за яким у депутата, що переходить на роботу в уряд, забирають мандат на тому ж пленарному засіданні Верховної Ради.

Однак для Злочевського зробили виключення.

Для нього, як і ще для шести депутатів-регіоналів, що вже декілька місяців суміщають своє депутатство з роботою у виконавчій владі, закон не писаний.

Віктор ЧИВОКУНЯ