Уряд Тимошенко: без ідеалізацій та звинувачень

Медіа-простір України вщерть забитий матеріалами, що представляють уряд Юлії Тимошенко єдиним і беззаперечним винуватцем економічних і соціальних негараздів країни. Очевидно, що їх замовником є нова українська влада.

Її мета очевидна і проста: мовляв, уряд Тимошенко загнав країну у таку глибочезну яму, що лише нам, справжнім професіоналам і патріотам, вдалося врятувати державу від цілковитого краху.

Нова влада хоче залякати українців вигаданими провалами політики Тимошенко, щоб завтра, коли прийде час відповідати за свою політику, будь-яка ситуація, окрім, мабуть, вселенського потопу, виглядала як блискучий успіх.

Нинішня світова криза цілком порівнянна з кризою 1930-х років. Україна має експортно-орієнтовану економіку, тому чутлива до глобальних коливань. Варто згадати хоча б падіння у 2,5 рази цін на сталь на міжнародних ринках.

Криза почалася у США з краху фінансових установ — кредити посипалися, мов картковий будиночок, поховавши під собою не один великий банк та підприємство.

В Україні криза теж почалася з банків. Фінансові проблеми Промінвестбанку у 2008 році викликали ланцюгову реакцію недовіри громадян до банківського сектора. За два місяці люди зняли з рахунків більше 100 мільярдів гривень.

Гривня у цей час стрімко котилася донизу, а заяви голови НБУ, президента та тодішньої опозиції лише посилювали паніку серед вкладників.

Потім був банк “Надра”, якому держава виділила 7 мільярдів гривень, і які зникли невідомо куди. Сподіваюся, відповідальні за такі афери будуть покарані. Можливо, на цьому нарешті сконцентрують увагу журналісти та правоохоронці?

Боротьба з кризою в Україні теж починалася з підтримки фінансового сектора. Чи провалив уряд Тимошенко програму рекапіталізації банків? Сотні тисяч вкладників банку “Родовід”, Украгазбанку та банку “Київ” отримали вклади, а відділення установ зараз працюють. Це “нецільове використання коштів”?

Левова частка кредитів МВФ, які залучив уряд Тимошенко, пішла на збільшення золотовалютних запасів НБУ, які зараз становлять більше 25 мільярдів доларів. Ці гроші є, і вони слугують гарантією стабільності економіки.

А звинувачення у створенні боргового ярма для українців виглядають просто смішними у ситуації, коли уряд Азарова активно добивається від МВФ нових кредитів, причому удвічі більших, ніж брав уряд Тимошенко.

Нинішній Кабмін лякає країну десятками мільярдів гривень невідшкодованого ПДВ. Справді, значна частина податку не повернена. Але якщо причина цього не об'єктивний наслідок кризи, а зловживання колишніх чиновників уряду, то хай підконтрольні Януковичу силові структури притягнуть їх до відповідальності. Натомість Азаров, як циркач, просто жонглює мільярдами перед публікою.

Останнім часом активно обговорюється тема “злочинних” газових контрактів, укладених урядом Тимошенко у січні 2009 року. Прикро, що всі забули заяви російського прем'єра і президента про ціну на газ для України — 450 доларів.

Прикро, що всі забули, як на початку 2009 року до Києва приїздив тодішній головуючий у ЄС пан Тополанек. Він вимагав від України відновити поставки газу до Європи та сказав, що Євросоюз не хвилюють стосунки України і Росії.

Україна у 2009 році купувала російський газ в середньому за 228 доларів — нижча ціна була лише для Білорусі. Маючи прозорий контракт, Київ вчасно розраховувався за паливо, що неприродно для стосунків між двома країнами.

Тимошенко змогла підвищити ставку за транзит газу, хоча ще 2006 року команда Віктора Ющенка зафіксувала незмінний тариф аж до 2011 року. Саме у 2010 році українська ГТС уперше стане рентабельною, отримавши 3 мільярди доларів доходу, з яких 1,5 мільярда становитимуть прибутки. Про це Азаров мовчить.

Саме уряд Тимошенко зміг передати сьогоднішньому уряду 13 мільярдів кубометрів газу в сховищах. І саме Тимошенко зуміла прибрати з газового ринку улюблене дитя деяких теперішніх міністрів — RosUkrEnergo, існування якого, за словами навіть російських можновладців, спотворювало міждержавні відносини.

І хоча контракт не можна вважати ідеальним, успіхи у газовій сфері в уряду Тимошенко таки були.

Кажуть, начебто жодна з антикризових програм уряду Тимошенко не допомогла економіці. І знову неправда. Відновлення економіки почалося з жовтня 2009 року. Саме воно дало перше квартальне зростання економіки на 6,6%.

Будь-який студент-економіст знає, що реакція економіки на впровадження програм з підтримки металургії, хімічного сектора, будівництва настає через кілька місяців. І така реакція відбулася — програми уряду Тимошенко виявилися дієвими.

І коли журналісти пишуть про 1,7 мільярда гривень від Державної іпотечної установи “для своїх”, я би порадив звернутися до спікера Верховної ради Криму Констянтинова, який, будучи головою правління компанії “Консоль”, зміг продати державі близько 200 квартир. Або до концерну “Донецькоблагробуд”.

Або до будь-якого з 235 підприємств від Ужгорода до Луганська з питанням, чи виділяли їм кошти залежно від їхньої партійної належності та чи брали з них відкати. Як вони розцінюють 1,7 мільярда гривень від Кабміну Тимошенко?

Програма уряду дала змогу не тільки передати 5,5 тисячі квартир черговикам. Вона допомогла забудовникам ввести в експлуатацію більше 25 тисяч квартир у будинках, де помешкання докуповувала ДІУ. І саме це дозволило забудовникам нарешті розрахуватися з кредиторами, а людям — отримати житло.

У час кризи ця програма стала однією з найефективніших у світі. Не дивно, що робота ДІУ, за словами Азарова, буде продовжена.

2009 рік був найважчим для економіки, але уряд не допустив зриву виплат зарплат і пенсій. В Україні не було жодного великого підприємства, працівники якого опинилися на вулиці. Обсяги фінансування авіабудування перевищували передкризові показники. І це в той час, коли Україні постійно пророкували дефолт.

Звичайно, Україну можна і треба порівнювати з Угорщиною, Чехією та Польщею. Але, на відміну від цих держав, в Україні панували неузгодженість дій виконавчої і законодавчої влад, блокування президентом урядових ініціатив, зрив співпраці НБУ і Кабміну, розкол коаліції. Невже і тут Тимошенко головний винуватець?

Ідеалізувати діяльність уряду Тимошенко не слід, однак звинувачувати одну людину у всіх проблемах держави — не фахово.

Сергій ПАШИНСЬКИЙ, член фракції БЮТ, член комітету Верховної Ради України з питань ПЕК