Україну чекає нова газова атака Кремля?

Ще не встигли росіяни перекрити газ білорусам, а українці уже взялися їм у цьому допомагати.

“Укртрансгаз”, дочірня компанія НАК “Нафтогаз України”, заявила про готовність збільшити транзит російського газу до Європи у зв'язку з введенням режиму обмеження поставок блакитного палива через Білорусію.

На жаль, Білорусія і Україна намагаються протистояти газпромівському експансіонізму поодинці, будучи нездатними об'єднатися і допомагати одна одній або, принаймні, не шкодити.

Наразі ж Росія вдало використовує недалекоглядність та амбіції сусідів, перемагаючи кожного з них по черзі і все більше посилюючи свій вплив на газовий сектор братів-слов'ян.

Неприємний осад гарантовано

Безумовно, заява “Укртрансгазу” є грубою дипломатичною помилкою.

По-перше, з очевидних причин вона надзвичайно неприємна для білорусів у скрутний для них момент. Навіщо так відверто підігравати одній із сторін конфлікту загалом братніх і номінально дружніх до України держав?

Навіть якщо українці зібралися бути мовчазними асистентами у кампанії тиску на Білорусію, то навіщо це робити настільки відкрито?

По-друге, говорити про готовність прокачувати білоруські обсяги газу в Європу не варто було ще й через те, що невідомо, чи будуть взагалі ті обсяги, і чи отримає Україна хоч якісь доходи від чергової газової війни між Лукашенком і Путіним.

Якщо Росія не направить в українські труби додаткові об'єми палива, Україні залишиться лише сором перед білорусами. Москва навряд чи якось віддячить “Укртрансгазу”, який хоче поглинути, за підтримку в боротьбі з упертими білорусами.

Дружба з Росією від війни не звільняє

Це уже п'ята “газова війна” між братніми Білорусією та Росією. Кремль оцінює борг Мінська за газ майже 200 мільйонами доларів, а Мінськ — 133 мільйонами доларів і наполягає на існуванні боргу Москви за транзит газу в розмірі 200 мільйонів доларів.

11 червня 2010 року президент Білорусії Олександр Лукашенко провів безуспішні зустрічі з російським президентом Дмитром Медведєвим і прем'єром Володимиром Путіним. “Газпром” на додачу почав лякати тим, що ціна на газ для Мінська у 2011 році виросте до 250 доларів за тисячу кубометрів.

15 червня Медведєв висунув ультиматум: Білорусія повинна розплатитися за п'ять днів, інакше буде знижено поставки газу. Лукашенко відповів: ніякого боргу перед “Газпромом” Мінськ не має. Росіяни дали команду “важкій артилерії”, і з 21 червня “Газпром” почав обмежувати поставки газу до Білорусі на 15% добової норми.

Можна єхидно відзначити, що глибина енергетичної інтеграції з Росією напряму корелює з кількістю скандалів з нею у цій сфері.

У новітній історії Україна мала два конфлікти на газовому ґрунті з росіянами. І лише завдяки більшим масштабам України та помітнішій її ролі у транспортуванні газу в Європу ці “газові війни” набули більшого розголосу. Однак температура пристрастей, які вирують між Мінськом і Москвою, ніяк не нижча, ніж між Москвою і Києвом.

Шахова дипломатія?

Хронологія газових конфліктів Москви з Білорусією та Україною вражає майже математичною логікою їх втілення. Інформаційне та дипломатичне побиття сусідів здійснюється методично, у шаховому порядку.

Спочатку цькують Білорусію, потім — Україну, далі газова кара наздоганяє Мінськ, а невдовзі — Київ. Середня пауза між цими приборканнями непокірних складає приблизно півтора року, але не менше півроку і не більше двох.

Білорусь, початок 2004 року. Переговори про придбання “Газпромом” частки у Бєлтрансгазі зайшли у глухий кут. Апогеєм конфлікту став відбір палива з експортної труби білорусами і почате “Газпромом” 18 лютого 2004 року повне відключення на кілька годин поставок газу до Європи білоруською територією.

Протягом кількох місяців газопостачанням Білорусії займалися незалежні постачальники за короткостроковими контрактами.

У червні 2004 року в Мінську голова правління “Газпрому” Олексій Міллер і директор “Беєтрансгазу” Петро Петух підписали комерційну угоду на умовах російського концерну — 46,68 долара за тисячу кубометрів замість попередніх 30 доларів.

Україна, грудень 2005 року — січень 2006 року. “Газпром” на переговорах з Україною про режим транзиту і поставок газу запропонував, починаючи з 2006 року, підняти ціну на газ до середньоєвропейського рівня — 160-170 доларів за тисячу кубометрів. Київ не зміг прийняти ці умови, і 1 січня 2006 року подача газу була припинена.

Конфлікт формально завершився вночі 3 січня підписанням угоди, яка, судячи з офіційних заяв, задовольнила сторони. Втім, “Нафтогаз” втратив найпривабливішу частину внутрішнього ринку і можливість купувати газ у Середній Азії.

Білорусія, липень 2007 року. Між Росією і Білорусією вибухнув черговий конфлікт через несвоєчасну оплату. “Газпром” повідомив “Бєлтрансгазу” про скорочення поставок на 45%, починаючи з 3 серпня.

Оскільки у цей день “Бєлтрансгаз” погасив частину заборгованості, Москва вирішила відкласти запровадження санкцій з умовою повного погашення боргу протягом тижня. Паралельно “Газпром” придбав 12,5% акцій ВАТ “Бєлтрансгаз”.

Україна, грудень 2008 року — січень 2009 року. Формальною підставою для початку конфлікту стала відсутність контракту на постачання газу Україні у 2009 році і борг України за поставлений їй газ у 2008 році. З урахуванням грудневих поставок “Нафтогаз” повинен був сплатити трохи більше 3 мільярдів доларів.

З 1 січня 2009 року припинилася подача газу для України, а з 5 січня зменшилася подача палива для Європи. З 7 січня транзит газу через Україну зупинився.

Після досягнення домовленостей про ціни та підписання 19 січня у Москві контрактів постачання газу для України і транзит до Європи поновилися. Підсумком конфлікту можна вважати перехід Росії та України на ціноутворення за допомогою формули.

Втім, ціна на газ для України виявилася ледве не найдорожчою у Східній Європі. Фінансовий стан “Нафтогазу” погіршувався, уряд був змушений вливати у нього кошти через збільшення статутного фонду.

Щоб врятувати бюджет, 21 квітня 2010 року Віктору Януковичу довелося підписати нову угоду щодо вартості закупівель і транзиту газу через українську ГТС, пов'язавши зниження ставки на 30% від поточної величини з продовженням угоди про оренду Чорноморським Флотом Росії бази у Севастополі на 25 років до 2042 року.

Білорусія, 2010 рік. З 21 червня припинена подача газу. Президент Лукашенко пропонує віддати росіянам у власність “Бєлтрансгаз” в обмін на знижку на газ до внутрішньо-російського рівня. Росіяни поки не погоджуються.

Україна — наступна

Методичне викручування рук “Газпром” українцям і білорусам наштовхує на ідею об'єднання. І не тільки Мінська з Києвом, а усіх країн, які транспортують газ. Потрібно мінімізувати перевагу Кремля як монопольного постачальника газу та монопольного покупця послуг з транспортування, протиставивши йому скоординовану політику.

Однак наразі непомітні навіть спроби такої інтеграції, хоча проблеми відчувають усі країни регіону. Не видно й підстав для оптимізму у майбутньому. Спостерігається лише вправляння у підлабузництві перед багатим на газ східним сусідом.

Очевидно, що така політика нічого не дасть. Білоруський досвід п'ятикратно свідчить, що номінальна дружба з Росією не захистить від наступного нападу голоду у “Газпрому”. Отже, можна прогнозувати: Україна — наступна після Білорусі.

Ігор ЛУЦЕНКО, радник міністра економіки на громадських засадах