Українці звикли, що є купка багатих, і є решта

 Людмила Черенько, керівник відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, яка брала участь у дослідженнях російських вчених, каже, що погоджується із колегами щодо масштабів розшарування у російському та українському суспільствах, проте не так упевнена щодо революційності настроїв українців серез це розшарування.

В інтерв’ю “Бі-Бі-Сі Мій світ” bbc.ua, пані Черенько також звернула увагу на те, що останнім часом класичні соціальні моделі не спрацьовують, а багато новітніх тенденцій у суспільстві є парадоксальними.

Чи можлива революція?

— Традиційно, вважається, що надвисока нерівність, надвисоке розшарування в суспільстві, негативно відбивається на всіх аспектах життя, і безпосередньо впливає на економіку. В цьому у нас із Росією, звичайно, дуже багато спільного. Але є і розбіжності. Якщо говорити про ментальність, то Росія, мабуть, більш схильна до якихось активних протестних явищ. Проте досвід останніх 20 років показує щось зовсім інше. У нас наприкінці 2004 року відбулися події, які можно назвати революцією, а в Росії такі події були лише на початку періоду розпаду Радянського Союзу, а потім таких активних великих виступів не було.

Тому мені здається, що якщо така ситуація (майнове розшарування) триває досить довго, то населення звикає до того, що є невеличка групка надбагатих людей, а всі решта — рівні. Рівні у бідності, чи у якомусь середньому достатку, але, як на мене, є якесь згуртування суспільства щодо прагматичного сприйняття реалій, що нічого вже не зміниться і таке буде завжди. От у нас революція була — і нічого не змінила. І чомусь мені здається, що і в Росії якихось кардинальних змін також не буде відбуватися.

- Це мені нагадує такий складний логічний ланцюжок із індійської мудрості, що бідність породжує страх, страх породжує приниження, приниження, здається, веде до пасивності... Тобто, Ви, швидше, до такої індійської мудрості схиляєтеся?

— Впродовж останнього десятиріччя ми спостерігаємо, що класичні моделі і закони, про які ми читали у підручниках і книжках, не спрацьовують. Можливо, це через надто швидкий технічний прогрес, або через щось інше. Все відбувається за якимись новими сценаріями. Те, чого ми не могли передбачити кілька років тому, воно відбувається, — і в економіці, і у суспільному житті. З кожним роком ми отримуємо нові свідчення такої тенденції. Тому я погоджуюся із російськими експертами, що така поляризація суспільства є вкрай небезпечною, вона просто зупиняє розвиток цього суспільства. Але говорити, що через це ми завтра маємо очікувати на страшенну революцію, — я би так не говорила, це, скоріше, перебільшення.

Доля середнього класу

- А як щодо інших класичних теорій про середній клас, як стабілізуючий фактор суспільства? Його ж теж немає ані в Україні, ані в Росії?

— Так, це правда. У нас ми бачили зародження сердньодохідної групи до 2008 року. Оця криза кінця 2008 року згорнула цей процес, і почалося розмивання цієї середньодохідної групи, яка мала стати ядром, початком середнього класу. Але якщо ця група середньодохідних становить лише 20-30% без інших ознак середнього класу, то її і середнім класом не можна назвати. Середній клас стає класом, якщо він охоплює принаймні 50% суспільства. Томі це дійсно потужна сила, яка може впливати на владу, лобіювати свої інтереси. А у нас і в Росії ідентичні ситуації — середнього класу просто немає, і у найближчі років 20 не буде.

- Щойно я прочитала дослідження щодо нової тендеції у британському суспільстві, коли у родинах, де чоловік, і дружина працюють, доходи не збільшуються, і вони поступово переходять до бідного прошарку. Раніше багато говорили про таке суто українське явище, як бідність працюючих. То чи можна тепер казати, що таке явище притаманне лише Україні?

— Може, суто українським явищем це і не можна назвати, але в Україні це набуло найбільш катастрофічних ознак, тому що в Україні стандарти оплати праці — найнижчі на території колишнього Радянського Союзу. Після нас — тільки Молдова. Тобто, в інших країнах теж розгортається такий феномен, як бідність працюючого населення, але у нас він просто зашкалює. У нас серед бідних — 80% домогосподарства, де є хоча б один працюючий. Це є дійсно катастрофою. І, мені здається, саме низькі стандарти оплати праці і те, що за 20 років ми навіть не намагалися у цьому нічого змінити, саме вони поглиблюють системну кризу у нашому суспільстві. Коли праця лікаря чи освітянина нічого не варта, то це, звичайно, підриває моральні цінності суспільства.

Якщо ж говорити про вплив освіти на рівень добробуту, тобто, на бідність, — то це, фактично, єдиний позитивний чинник, який може знизити ризик бідності для домогосподарства. Всі наші дослідження впродовж багатьох років показують: якщо у домогосподарстві є хоча б одна особа із вищою освітою, то ризик бідності для такого домогосподарства суттєво знижується, навіть якщо ця людина працює не за фахом.

“Неосвічені вигідніші державі”

- Тобто, тут ми маємо ще один парадокс: ті, хто освічені, бідні, але ті, хто не мають освіти, ще бідніші?

— Так, серед освічених бідних менше, але серед них більше отримувачів соціальної допомоги — і це ще один парадокс. Чому так? Тому що неосвічені люди часто навіть не знають про свої права. А у освічених — дуже високий відсоток використання своїх прав на пільги і допомогу. А люди із нижчим рівнем освіти є біднішими, але вони рідше користуються державною системою соціальної підтримки.

- Тобто, неосвічені є вигіднішими для державного бюджету?

— Виходить, що так.

Анастасія ЗАНУДА