Українське мито: програш на всіх фронтах

Минулого тижня для України знову активізувалися теми Митного союзу і Єдиного економічного простору.

Не з точки зору можливого вступу — ця тема нині де-факто закрита, а з огляду на перші специфічні тертя з членами цих утворень.

Так, Україні вдалося успішно завершити переговори про експорт вітчизняного спирту в країни-члени Митного союзу, обнуливши митні ставки за цією позицією.

Однак невирішеним залишається питання з поставками українського пива до Білорусі, яка вимагає 60-відсоткового збільшення відпускної ціни.

Кількість проблем у торгівлі з Росією, Білорусією і Казахстаном буде тільки зростати.

Історія стосунків

У 2003-2004 роках, у період першої спроби матеріалізації Єдиного економічного простору і Митного союзу Росії, України, Білорусії і Казахстану, основним аргументом противників інтеграції були цифри зовнішньоторговельного обороту.

На той момент обсяги торгівлі України з Євросоюзом перевищили, хоч і не радикально, обсяги торгівлі з СНД, і з цієї точки зору євроінтеграція виглядала начебто привабливішою за політику “відновлення традиційних зв'язків”.

До того ж, активно експлуатувався популярний, але не цілком коректний аргумент про неможливість двох інтеграцій. Втім, ця тема заслуговує окремого аналізу.

З приходом до влади Віктора Ющенка епоха політичної багатовекторності завершилася, але, як не парадоксально, на тлі погіршення українсько-російських відносин товарообіг між країнами різко зріс, збільшившись за 2005-2007 роки удвічі.

Втім, цей “парадокс” був лише наслідком дивного поєднання непоєднуваного — національно-консервативного романтизму в ідеології і ліберально-космополітичного прагматизму в економіці, яке сповідував третій президент України.

Відтак, жорсткий обмін інвективами у відкритих листах між президентами України та Росії був такою ж прикметою швидкоплинної “епохи Ющенка”, як і відкриття відділення “Ощадбанку Росії” на Майдані Незалежності у Києві.

Заради справедливості слід зазначити, що частково зростання товарообігу відбувалося у номінальному, а не фізичному обчисленні — передусім йдеться про різке зростання цін на російський газ.

Однак навіть з урахуванням цього фактора зростання товарообігу було вражаючим. З іншого боку, можна вважати, що це імпорт з Росії на початку 2000-х був недооцінений у номінальному обчисленні через політику низьких газових цін.

Саме з цінами на газ був пов'язаний останній аргумент прихильників ЄЕП і МС, який найбільш лаконічно сформулював у відкритому листі Володимиру Путіну і Віктору Ющенку тодішній лідер фракції “Родіна” у Держдумі РФ Сергій Глазьєв, нині — відповідальний секретар комісії Митного союзу.

“Супротивникам створення ЄЕП слід розуміти, що тільки у рамках спільного митного союзу з Росією в українських споживачів російського газу виникає законне право вимагати його постачань за цінами внутрішнього ринку. А у “Газпрому” виникає обов'язок не дискримінувати українських споживачів порівняно з російськими, проводячи загальну для всіх суб'єктів ЄЕП цінову політику”, — писав Глазьєв.

Однак це вже був, власне кажучи, не стільки аргумент, скільки крик навздогін потягу, який рушив: Україна форсовано вступала до Світової організації торгівлі, погодившись на дуже низькі — навіть за мірками СОТ — ввізні мита.

Промовисті цифри

За підсумками перших одинадцяти місяців 2010 року частка експорту в РФ становила 26,3%, у країни МС — 32,4% від загального обсягу українського експорту, а частка імпорту з РФ — 36,5%, з країн МС — 42% від загального обсягу імпорту в Україну.

Для порівняння: експортно-імпортні відносини з Європою становили 26,9% і 32,9% загальних обсягів відповідно. При цьому на виході з кризи зростання товарообігу з країнами СНД, за винятком Казахстану, значно випереджало середній показник.

До речі, у головного торгового партнера України — Російської федерації — у 2010 році на ЄС припало 49% товарообігу, тоді як на СНД — 14,6%, а на країни МС — лише 6,8%.

Так що не тільки для України, але і для всього СНД Росія — “асиметричний” партнер, який набагато менше залежить від торгівлі з сусідами, ніж вони — від торгівлі з Росією. А це дозволяє Москві вводити у зовнішньоекономічний процес політичну складову.

Найбільше ця політична складова помітна, зрозуміло, у ціні на газ, яка для України на початку 2011 року становила 264 долари за тисячу кубометрів.

Для порівняння: газ для Литви, яка не отримала знижок, на відміну від Латвії та Естонії, які виявили розумну політичну зговірливість з Кремлем, коштує 356 доларів. Для Молдови, яка сформувала прозахідну парламентську коаліцію, — 320 доларів.

Для Білорусії, яка напередодні грудневих президентських виборів 2010 року владнала основні конфлікти з Кремлем і ратифікувала всі документи щодо ЄЕП, МС та Організації договору колективної безпеки — військово-політичного союзу Росії, Білорусії, Казахстану, Вірменії, Узбекистану, Киргизії та Туркменістану, — 230 доларів.

Для більшої наочності, втрачаючи, правда, в коректності, українські 264 долари слід порівняти з білоруськими 196 доларами: з 2012 року Мінськ як член МС отримує на газ 15-відсоткову знижку. Отже, Білорусь платитиме на чверть менше, ніж Україна.

Порівняння з вартістю газу на внутрішньому російському ринку утруднені непрозорістю, дотаціями, які відрізняються залежно від регіону, та існуванням регульованої і біржової цін.

Тимчасом у 2009 році “Газпром” уперше показав прибуток на внутрішньому ринку, а це значить, що “ринкові ціни”, на які російський монополіст повинен вийти до 2015 року, вже близькі.

Політичні помилки — економічні втрати

Зрозуміло, статистика наводить на цілком конкретний вектор економічної інтеграції, але поспішний вступ до СОТ перекреслив можливість участі України у ЄЕП і МС. Перегляд мит відповідно до умов МС означає “повне коло” переговорів з усіма країнами-членами СОТ і закінчиться категоричним “вето” Вашингтона і Брюсселя.

Однак, це, як кажуть, з двох новин — погана. А дуже погана — у тому, що у Брюсселя нема стимулу до компромісів з Києвом щодо зони вільної торгівлі: ЄС уже отримав безперешкодний доступ до ринків України. Саме тому так важко йдуть переговори Києва з Брюсселем щодо створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною.

Ситуація поки розвивається за найгіршим сценарієм: Україна виявилася затиснутою між двома митними союзами — Європейський союз серед інших форм політичної та економічної інтеграції теж є митним союзом, що погіршує доступ до зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції та нівелює всі транзитні переваги України.

Однак справжнє випробування для України ще попереду: з 2012 року членом СОТ стане Росія, яка погодила значно вищі митні збори, ніж Київ. Останні документи Кремль підписав у вересні 2010 року із США і в грудні — з Євросоюзом.

А тому Москва буде захищатися від можливого дешевого реекспорту з України, ще більше зменшуючи зону вільної торгівлі, де-юре існуючу в рамках СНД. Крім того, з 1 січня 2012 року запрацює МС, що додасть головного болю українським експортерам.

Можливо, дипломатичними зусиллями можна пом'якшити негативні наслідки такого сценарію, але уникнути його загалом — малоймовірно.

Свято на чужій вулиці

На саміті ЄС — Росія 7 грудня 2010 року голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу запевнив, що членство Москви у МС не є перешкодою для приєднання до СОТ. “Ми сподіваємося, що й інші члени Митного союзу вступлять у СОТ”, — сказав він.

Не минуло і шести-семи років, як риторика європейських чиновників різко помінялася: членство в ЄЕП і МС уже не суперечить іншим економічним інтеграціям.

Більш того, вступ Білорусії в ЄЕП позитивно оцінив глава місії МВФ у цій країні Кріс Джарвіс: “Домовленості Білорусії у рамках ЄЕП позитивно вплинуть на її платіжний баланс. Ми оцінюємо, що у 2011 році позитивний вплив домовленостей з Росією щодо поставок нафти становитиме близько 1,3 мільярда доларів”.

До того ж, членство Мінська у МС та ЄЕП дозволило йому приєднатися до переговорів щодо зони вільної торгівлі між Росією та Європейською асоціацією вільної торгівлі, у яку входять Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія.

У результаті, до 2012 року Білорусія має всі шанси отримати полегшений доступ на європейські ринки через країни-члени ЄАВТ. Втім, це вже зовсім чужа історія.

Дмитро ДЖАНГІРОВ