Українські телеканали: рай для іміджу і пекло для гаманців олігархів

Серед телевізійників подейкують, що коли один із українських олігархів купив телеканал в 2010 році і порівняв видатки та надходження, він запропонував взагалі відмовитись від рекламних блоків як таких, що майже не мають сенсу.

Навіть якщо це вигадка, ця історія гарно демонструє принцип взаємин українських телеканалів із їх власниками: ти показуєш, що я хочу і не нарікаєш на цензуру, я ж даю гроші, і не нарікаю на збитки.

При цьому телеглядачі ніяк не можуть вплинути на цю полюбовну угоду, а держава, яка теоретично може, також має своєрідну згоду — про лояльний для влади контент.

“В Україні на сьогодні немає жодного прибуткового телеканалу, маленького чи великого, — розповів Kyiv Post Максим Лазебник, виконавчий директор Всеукраїнської рекламної коаліції. — Затрати на виробництво контенту, на утримання каналів, плата за ліценцію значно перевищує прибутки від телереклами”.

Хоча частота і тривалість рекламних блоків б'є по нервах найбільш терплячих глядачів, проте вартість телевізійної реклами у нас в кілька разів нижча, ніж у сусідній Росії. Лазебник каже, що в Україні, на відміну від північного сусіда, покупці телереклами від початку змогли вибити значно вигідніші умови на ринку, ніж телеканали.

Вальдемар Дзікі, який до лютого 2011 року був генеральним директором “Медіа Групи “Україна”, яку контролює найбагатший українець Рінат Ахметов, стверджує, що хоча в усіх країнах комерційні телеканали є доволі прибутковим бізнесом, на Україну це правило не поширюється.

Інформацію про збитковість підтвердив Kyiv Post і один з власників телеканалів за умови анонімності.

Дзікі пояснює причини цього явища тим, що в Україні забагато загальнонаціональних телеканалів, проте грошей на телеринку замало, при цьому сам ринок не до кінця сформований і все ще добре відчуває на собі наслідки економічної кризи.

Лазебник каже, що хоча ринок телереклами щороку зростає приблизно на 25%, однак до кінця 2011 року він ще не вийде на докризовий рівень. За даними Всеукраїнської рекламної коаліції, загальний обсяг прямої телереклами в 2010 році склав 2,56 млрд. грн. (близько 250 млн. євро).

“Вартість всього телевізійного бізнесу в Україні не відповідає навіть половині його обсягів у Польщі”, — каже поляк Дзікі, додаючи, що ознакою слабкості українського телеринку є масова закупівля чужого продукту замість виробництва власних телепрограм.

Однак, чималі рекламні надходження, якщо й не окуповують телебізнес, то непогано збагачують вищий та середній менеджмент телеканалів, — впевнений Лазебник. Джерела Kyiv Post розповідають, що на телеканалах процвітає внутрішня корупція у формі “відкатів” та “замовних сюжетів”, дивіденди з якої часто “осідають” на рівні менеджерів вищої та середньої ланки.

Дзікі каже, що прибутковість каналів зростатиме паралельно із економікою в країні. Лазебник же розповідає про деякі шанси для каналів групи Starlightmedia Віктора Пінчука (СТБ, “Новий канал”, ICTV) “вийти в нуль” за підсумками цього року.

Заступник головного редактора “Телекритики” Євгенія Продаєва переконана, що телеканали для їхніх власників — це не так бізнес, як престиж та PR. “Всі крупні телеканали належать мільярдерам, — каже Продаєва. — Вони [мільярдери] ставляться до телебачення як до улюбленого дітища і мають змогу дотувати це дітище за рахунок інших своїх бізнесів — металургії, труб, феросплавів”.

Основні українські телевізійні кнопки перебувають нині під контролем п’яти олігархів: Ахметова, Пінчука, Ігоря Коломойського, Петра Порошенка, Валерія Хорошковського, куди можна додати іще Дмитра Фірташа котрий, за неофіційними даними, володіє часткою каналу “Інтер”.

Ця ситуація цілком влаштовує владу, стверджують експерти і правозахисники. “Значно легше впливати на чотири-п’ять власників, ніж на декілька десятків”, — сказано у звіті Української Гельсинської спілки з прав людини.

18 серпня 2011 року всі вони закріпили або посилили свої позиції у телепросторі, отримавши ліцензії на цифрове мовлення, на яке країна повністю перейде з 2015 року. При цьому незалежний канал ТВі, який належить російським власникам, був обділений.

Ще одному, 5 телеканалу, який має репутацію незалежного, ліцензії дали, але це сталося на тлі чуток, що канал скоро змінить власників. Серед потенційних покупців називають сина президента Олександра Януковича, який, за інформацією онлайн-видання “Лівий Берег” нещодавно придбав телеканал “Тоніс”.

Сам Янукович-молодший, правда, сказав Kyiv Post, що він не має відношення купівлі “Тонісу” і не має інтересу до 5 каналу. “Планів придбання будь-яких медійних ресурсів немає”, — додав він.

Але перевірити, хто є власником телеканалів в Україні досі практично неможливо, так само, як і офіційно оцінювати їхню прибутковість майже неможливо через їхню реєстрацію в офшорах, чим зокрема грішить телеканал Інтер, а також телеканалами медіагрупи Пінчука. Самі ж канали не схильні оприлюднювати свої фінансові звіти, каже Продаєва.

Прес-служба Інтера відмовилася коментувати як прибутковість каналу, так і інформацію щодо його власників. Натомість у прес-службі СТБ Kyiv Post відповіли наступне: “Раніше існувала комісія з цінний паперів, якій ми були зобов'язані оприлюднювати наші дані про прибутки. А зараз її немає. Тому, цю інформацію вам навряд чи хтось дасть”.

Директор інституту медіаправа Тарас Шевченко переконаний, що телеканали слід змусити показувати структуру своєї власності державі — через Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, і суспільству — через розміщення відповідної інформації на своїх веб-сайтах.

Проте, навряд чи ця ідея скоро здобуде підтримку, адже Нацрада як державний контролюючий орган телепростору, має нині репутацію караючого меча владної команди. З приходом нового президента у 2010 році дуже скоро було оновлено склад Нацради, чий нинішній голова Володимир Манджосов в минулому тісно пов’язаний з телеканалом “Інтер”. Того ж року Нацрада за скаргою “Інтера” провела перегляд розподілу частини телевізійних частот, відібравши їх у опозиційних та критичних 5 каналу та TVi.

Взяття тотального контролю над телепростором про-владними або схильними до компромісів бізнесменами мало цікавий побічний ефект: з ефіру зникає платна “джинса”, розповідають аналітики та гравці ринку.

Наталя Лігачова, шеф-редактор “Телекритики” говорить, що новий режим вже встановив контроль над політичною “джинсою” (або заказухою) зробивши її безкоштовною. “Вже не ходять валізи з грошима між політиками та телеканалами, — каже Лігачова. — Нагинає влада — і телеканали висвітлюють події”.

Ведучий 5 каналу Роман Чайка додає, що паралельно із тиском на власників, влада нерідко “проводить роботу” і з середнім менеджментом телеканалів. “Є певна кількість редакторів, які є постійними гостями на Банковій”, — каже телеведучий.

Власники основних українських телеканалів згідно із даними дослідження Фонду Конрада Аденауера “Український медіа-ландшафт 2010”

Оксана ГРИЦЕНКО