Україна, загадкова окраїна Європи

Шанс зламати ці стереотипи дала Помаранчева революція, однак він був змарнований. Та все ж процес формування сучасної ідентичності українців відбувається — пише Стюарт Вільямс в британській The Daily Telegraph.

Її назву можна перекладати як „країна на краю”. Вона межує з чотирма державами ЄС на заході і Росією на сході. Однак впродовж тривалого часу країна всередині цих меж для зовнішнього світу була таємницею.

Минуло вже майже два десятиліття відтоді, як після розвалу Радянського Союзу Україна отримала незалежність, а іноземці так само знають її здебільшого за певними стереотипами, у той час як сучасна національна ідентичність країни ще тільки формується.

Житниця Східної Європи. Борщ із червоного буряка. Газова криза, через яку замерзала Європа. Футбольний нападаючий Андрій Шевченко. Шлюбні агентства. Чорнобиль. Помаранчева революція. Чемпіон зі стрибків з жердиною Сергій Бубка.

Кандидати на пост президента на виборах у неділю теж відомі за, можливо, хибними стереотипами: Віктор Янукович — як кремлівський лакей, якого звинувачували в фальсифікації виборів 2004 року, а Юлія Тимошенко — як більш проєвропейський прем’єр-міністр з косою, що ніби кидає виклик силі тяжіння.

Однак стратегічно розташована країна з 46-мільйонним населенням — найбільша за площею в Європі (не враховуючи Росію, яка простяглася й на просторах Азії, а також претензії Данії на Гренландію), у будь-якому випадку відіграватиме важливу роль у майбутньому континенту.

Чи проявить себе справжня Україна?

Частково труднощі пояснюються тим фактом, що сьогодні Україна є сукупністю земель, якими впродовж століть правили і Росія, і Австро-Угорська імперія, і чиї сучасні кордони значною мірою були визначені радянським диктатором Йосифом Сталіним.

І хоча націоналістичні ідеї почали циркулювати ще в 19-му столітті, лише з розвалом Радянського Союзу у грудні 1991 році Україна вперше стала незалежною — якщо не зважати на короткий, хаотичний період між 1917-20 роками.

„Національна ідентичність України все ще в процесі становлення”, — каже Сергій Єкельчик, викладач історії України в Університеті Вікторії, Канада, автор книги „Україна: народження сучасної нації” (Ukraine: Birth of a Modern Nation).

За його словами, зміни в навчальній програмі впродовж останнього десятиліття призвели до того, що українська, а не російська стала основною мовою в школах. Це „значною мірою допомогло виростити нове покоління, яке більше приймає українську культурну ідентичність”.

І хоча обоє кандидатів вважаються поборниками тісніших зв’язків з Росією, а їхні помилки під час промов українською веселять громадськість, як Тимошенко, так і Янукович наголошували на важливості захисту незалежності країни.

Національним героєм країни є поет 19-го століття Тарас Шевченко — постать маловідома за кордоном, але визначальна для сучасної ідентичності країни. Його пам‘ятники, де він зображений з густими вусами і нахмуреними бровами, можна побачити майже в кожному місті.
„Шевченко створив сучасну українську мову та ідею України як держави, — каже Єкельчик. — Всі наступні українські політики, від крайніх правих до крайніх лівих, стверджували, що реалізовують його бачення”.

П’ять років тому здавалося, що Україна може здобути нову пострадянську ідентичність завдяки Помаранчевій революції, під час якої красиві молоді люди, потерпаючи від холоду, ночували в наметах в центрі Києва, щоб добитися змін.

Навряд чи можна собі уявити кращої реклами для іміджу країни.

Туристи скуповували сувенірні помаранчеві чашки і футболки зі слоганом „Так!” нового прозахідного президента Віктора Ющенка.

Однак мрії швидко розвіялися на тлі внутрішньополітичної боротьби і після першого туру виборів 17 січня героя Помаранчевої революції усунули зі сцени.

І справді, його зусилля зі створення нової української національної ідентичності возвеличенням антирадянських повстанців часів Другої світової війни і наполяганням на тому, що смерть мільйонів чоловік під час Голодомору 1930-х років була геноцидом, лише загострили розкол між сходом і заходом країни.

З притаманною для українців іронією журнал „Кореспондент” нещодавно опублікував уявні заголовки про Україну на обкладинках західних видань (Time: „Коріння українського дива”, The Economist „Коли зупиниться Україна”).

„Абсурд? Звісно, — писалося в журналі. — Ці заголовки могли з’явитися декілька років тому, якби в 1991 році Україна обрала правильний шлях. Але ці зміни все ще можуть відбутися”.
Єкельчик каже: „Виборці на націоналістичному заході і русифікованому сході дедалі більше погоджуються щонайменше в одному: у тому, що несила далі терпіти корупцію та неефективність влади, хай би яка партія не була при владі”.

Стюарт ВІЛЬЯМС

Перевод — Inozmi