Україна побоюється росіян із дарами прибулих

Експромт Владіміра Путіна про злиття газових компаній двох країн, можливо, був покликаний лише відволікти увагу від проектів в інших галузях, в яких росіяни планують встановити контроль над українськими конкурентами. Плани у росіян досить обширні — від авіабудування до атомної енергетики та гідрогенерації.

Прем’єр-міністр Владімір Путін потрапив нещодавно до рейтингу найбільших ворогів преси у світі. І, вірний своїй репутації, він жорстоко зіпсував святкові плани багатьох журналістів, коли напередодні довгих травневих свят мимохідь запропонував об’єднати атомний і газовий сектори Росії і України.

Поки що ходять чутки і численні спекуляції, і про результат відповідних переговорів між російською і українською владою щодо поглиблення, а отже і покращення, нерідко напружених енергетичних відносин двох країн можна лише здогадуватися. Але деякі пропозиції Росії для України щодо тіснішої енергетичної співпраці можуть виявитися вигідними для всіх сторін, зокрема і Європи — за умови обережного підходу.

Нова адміністрація президента Віктора Януковича вже продемонструвала велику готовність працювати з Росією, коли в квітні уклала залаштункову угоду про подовження терміну оренди російським Чорноморським флотом бази в кримському порту Севастополі щонайменше на 25 років. В обмін на це Росія підписала нову угоду щодо цін на газ. Усе це вилилося в славнозвісне метання яєць в парламенті під час ратифікації договору.

Однак за словами аналітиків, “максималістський” варіант із повним об’єднанням атомного і газового секторів країн маловірогідний і може бути своєрідною тактикою Путіна — аби будь-яка остаточна угода видавалася поступкою в інтересах України. Тож більш імовірне якесь компромісне рішення на кшталт обміну активами і створення спільних підприємств. Насправді Путін і сам говорив про щось подібне 26 квітня, коли розповів журналістам, що у сфері атомної енергетики “ми пропонуємо створити потужний холдинг, який передбачатиме спільне виробництво атомної енергії, спільну атомну енергетику і ядерно-паливний цикл. Але якщо українські експерти вважають, що це надто революційна пропозиція, ми можемо реалізувати її крок за кроком”.

Враховуючи, що атомний і газовий сектори України і Росії входили до складу єдиного радянського комплексу, російські лідери вбачають синергетичний ефект від відновлення тіснішої співпраці. Кремль нерідко звинувачував попереднє керівництво України за правління прозахідного президента Віктора Ющенка в тому, що в жертву ідеологічним геополітичним міркуванням — не потрапити до “сфери впливу Росії” — приносилися реальні економічні інтереси України.

Аналітики стверджують, що коли Україна не дозволить повного злиття набагато дрібніших українських компаній зі своїми російськими аналогами — наприклад, не дасть російському газовому гіганту “Газпрому” проковтнути державну газову компанію України “Нафтогаз” — а натомість домовиться про більш збалансований обмін активами, то зможе забезпечити собі безпрограшну ситуацію. Економічна інтеграція України з Росією поглибиться, але це сприятиме диверсифікації її економіки від сировини до технологій. І тепер, коли країна зосереджена на членстві в ЄС, а не на вступі до НАТО, її майбутнє визначатиметься не геополітикою, а тим, чи зможе вона змінити своє інституційне ДНК.

Атомне об’єднання

Російсько-українська міждержавна комісія працює понаднормово, будуючи плани співпраці, та наразі найбільше відомо про пропозиції в атомній енергетиці.

Україна генерує близько 50% своєї електроенергії з атомної енергії. І лише для того, щоб залишитися на цьому рівні в майбутньому, знадобиться чимало нових потужностей, що й передбачається державною Енергетичною стратегією. Але Україна не має для цього коштів і залежить від Росії технологічно. “Усі плани і проекти наших атомних електростанцій усе ще в Москві, — каже Олександр Ключніков, директор Інституту проблем безпеки атомних електростанцій, ілюструючи глибину взаємопов’язаності країн. — Як тільки ми захочемо модернізувати чи ремонтувати реактори, ми повинні попросити в Москви проекти”.

Україна наближається до критичної межі, адже термін експлуатації її чотирьох реакторів, що залишилися з радянських часів, добігають кінця. “Усі вони одного покоління, — каже Ключніков, — а отже період їхньої експлуатації закінчується одночасно через короткий період часу, починаючи з 2011 року. За п’ять років 60-70% потужностей випрацюють свій ресурс”.

Сьогодні Путін пропонує Україні кредит обсягом 5-7 млрд. дол. для завершення будівництва третього і четвертого реакторів Хмельницької атомної електростанції. Але будівництво реакторів на російські кошти узалежнить Україну від російського палива і участі Росії в будівництві реакторів у майбутньому. “Враховуючи, що Україна планує подвоїти потужності в атомній енергетиці протягом наступних 20 років, угода про будівництво двох блоків у Хмельницькому вкаже на потенційного підрядника з будівництва майбутніх атомних об’єктів”, — вважає російський аналітик атомного сектора Анна Купріянова з московської корпорації “Уралсиб”. За словами Ключнікова, лише росіяни насправді можуть завершити роботу, розпочату в радянські часи.

Рішення про залучення Росії до будівництва нових реакторів, каже Купріянова, також зробить Росію головним постачальником палива у майбутньому. Забезпечення паливних потреб України приносить 300-400 млн. дол. на рік російському виробнику ядерного палива “ТВЭЛ” — близько 25% загальних продажів компанії. Тож паралельно з кредитом на хмельницькі реактори Росія пропонує довгостроковий контракт на поставку ядерного палива. “Що триваліша дія контракту, то більша знижка в ціні”, — сказав директор російської державної атомної енергетичної корпорації “Росатом” Сєрґєй Кірієнко 27 квітня в ефірі телебачення. Кірієнко додав, що підписання 25-річнного контракту забезпечить Україні знижку обсягом в 1 млрд. дол.

Але “Росатом” прагне чогось більшого за будівництво реакторів і поставки палива в Україну, чим по суті і так уже займається. Корпорація уклала кілька контрактів на розробку уранових рудників у Євразії і тепер націлюється на великі невикористані українські поклади. “Росія допоможе з розробкою найбільшого уранового родовища в Європі — Новокостянтинівського, що містить 100 тис. тонн чистого палива”, — сказав Кірієнко.

Україна практично припинила видобуток урану через брак коштів. Новий президент України Віктор Янукович заявив, що участь росіян може допомогти покрити 50% уранових потреб України. “Україна дійсно могла б покривати власні потреби в урані, — каже Ключніков. — Але для початку виробництва на Новокостянтинівському родовищі необхідні великі інвестиції”. За словами Кірієнка, інвестиції “Росатому” можуть сягнути 500 млн. дол.

У рамках угоди щодо видобутку урану і поставок палива Росія нібито пропонує збудувати завод з виробництва ТВС у Харкові — як планується, у вигляді спільного підприємства, — куди Росія постачатиме збагачений уран. “Це могло б вирішити проблему залежності України від поставок палива з Росії”, — сказав Ключніков.

Кірієнко сказав, що завод міг би також брати участь в експорті ТВС для радянських реакторів на теренах Центральної і Східної Європи, що також буде вигідно російській компанії, яка зможе зменшити побоювання інших клієнтів стосовно залежності від російського палива. Кірієнко назвав альтернативний варіант — придбання Україною акцій російських виробників палива, таких як Новосибірський хімічний завод.

Нарешті, Кірієнко запропонував створити спільне підприємство, об’єднавши українського державного виробника обладнання для атомних електростанцій “Турбоатом” і російський відповідник “Атомэнергомаш”. Однак параметри угоди поки що невідомі. Спільне підприємство могло б виробляти обладнання для реакторів, збудованих російською міжнародною інжиніринговою компанією “Атомстройэкспорт” — подібно до успішного спільного підприємства з німецьким інжиніринговим концерном Siemens. Така угода забезпечила б “Турбоатом” — сьогодні головного постачальника обладнання в Росію — гарантованою часткою в російському бізнесі з експорту атомних реакторів, що процвітає. Наразі будуються реактори в Індії, Китаї, В’єтнамі і незабаром можуть бути збудовані в Болгарії і Чехії.

Тож відповідно до цих імовірних параметрів угоди — хоча вони суттєво відрізняться від “спільної компанії”, запропонованої Путіним, — Україна отримує нову велику уранову копальню, два і більше нових реактори з фінансуванням, новий завод з виробництва ТВС та технологічний розвиток в машинобудуванні, але втрачає в геополітичному плані.

Газова атака

Хоча український прем’єр-міністр Микола Азаров назвав дивні заяви Путіна про можливе злиття “Газпрому” і “Нафтогазу” “експромтом”, прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков пізніше сказав, що пропозиція була серйозною. Він навіть уточнив потенційну частку “Нафтогазу” в “Газпромі”: 5%. Але глава “Газпрому” Алєксєй Міллер пізніше зазначив, що компанію влаштував би обмін активами, запропонувавши “Нафтогазу” шанс брати участь у видобутку газу в Росії.

“Ми вважаємо обмін активами більш вірогідним, він передбачатиме безпосереднє надання Україні деяких російських газових активів в обмін на доступ до певних елементів газової інфраструктури України, на кшталт підземних сховищ чи трубопроводів”, — каже Алєкс Бурґанський з московського інвестиційного банку Renaissance Capital.

“З фінансових та політичних міркувань, злиття — найменш вірогідний розвиток подій, — каже Кріс Віфер з “Уралсиб”. — Обмін активами, що дозволяє “Газпрому” здобути частку в газопровідній системі, був би найбільш позитивним рішенням”.

“Газпром” уже ініціював кілька обмінів активами з європейськими енергетичними компаніями, такими як італійські Enel і Eni та німецькі E.On і BASF, відповідно до яких партнери беруть участь у видобутку газу в Росії в обмін на активи в Європі у нафтогазовому секторі. “Нафтогаз”, якому бракує коштів, має підрозділи з видобутку газу, які забезпечують близько 50% потреб України в газі, але їм не вистачає інвестицій і вони використовують застарілі технології. До того ж “Нафтогаз” змушений продавати цей газ внутрішнім споживачам за контрольованими державою цінами. Доступ до російських ресурсів міг би вирішити деякі проблеми компанії. “Наприклад, участь в одному з проектів на Ямалі, — каже Віфер, — Це дозволило б “Нафтогазу” стати більш диверсифікованим і відійти від суто газопостачання”.

Натомість “Газпром”, вірогідно, прагне отримати частку в газотранспортній системі України, подібну до тієї, що належить йому в білоруському “Белтрансгаз”, а також можливість інвестувати в модернізацію дедалі більш застарілої, але стратегічно важливої системи.

За словами енергетичного аналітика Ільдара Ґазізулліна з київського Міжнародного центру перспективних досліджень, цей план може перетворити українську газотранспортну систему (ГТС) на окремий і прозорий бізнес, чого вимагає, зокрема, ЄС в Брюссельській угоді між Україною і ЄС від березня 2009 року. “І “Газпром”, і ЄС мають спільний інтерес — розмежування функцій “Нафтогазу” і модернізація ГТС”, — каже Ґазізуллін. ЄС і міжнародні фінансові інституції пообіцяли виділити інвестиції обсягом 3,5 млрд. дол., коли такі кроки будуть здійснені, і глава “Газпрому” Міллер також сказав, що Росія може інвестувати в модернізацію. Росіяни навіть заявили, що технологічно українська ГТС — така сама система, як і російська, і не може бути модернізована без участі Росії.

Аналітики зазначають, що якби “Газпром” володів часткою в українській ГТС, він міг би відмовитися від запропонованого проекту “Південний потік”, мета якого — оминути територію Україні. І натомість міг би збільшити обсяг газу, що постачається українськими газопроводами. Це могло б навіть дозволити українській ГТС транспортувати газ з Азербайджану — так званий проект “Білий потік” — що по суті вбило б фінансований ЄС проект газопроводу Nabucco. Він орієнтований на транспортування каспійського, центральноазійського і близькосхідного газу територією Туреччини в обхід російської території.

Більше того, деякі машинобудівні компанії України, такі як виробники турбін “Мотор Січ” і сумське НВО ім. М.В. Фрунзе, — головні постачальники “Газпрому”. Як підрахували у 2009 році економісти “Альфа-Банку”, якби було проведено капітальний ремонт української ГТС на кошти ЄС і Росії, стимулюючий ефект економіки міг би сягнути 3% річного ВВП.

І знову ж таки, здається, варіант із обміном активами стимулював би і диверсифікував економіку України, незалежно від геополітичного значення угоди.

Один чорт…

Часом російська делегація на міждержавних переговорах нагадувала збіговисько шопоголіків на весняному розпродажі. На додаток до приголомшливої новини Путіна про можливе злиття “Газпрому” і “Нафтогазу” близький соратник прем’єр-міністра, глава “Роснефти” і віце-прем’єр-міністр Ігор Сєчін, збентежив аналітиків, вперше закликавши до створення спільних українсько-російських проектів в сфері виробництва гідроелектроенергії.

Але енергетичний експерт з київського центру Разумкова Володимир Саприкін каже, що не розуміє, яку роль може мати Росія в проектах у сфері гідроелектроенергії в Україні. Аналітики, що спеціалізуються на російській компанії “РусГидро”, яка експлуатує гідроелектростанції, кажуть, що її новий глава Євґеній Дод, соратник Сєчіна, заявив про інтерес до міжнародних злиттів і поглинань, але поки що компанія зробила лише кілька несміливих кроків у Киргизстані.
За словами енергетичного аналітика Матвєя Тайца, “РусГидро” не має потужного інжинірингового підрозділу, а лише окремі дослідницькі інститути, успадковані після розформування колишнього енергетичного монополіста “ЕЭС”. Компанія потихеньку наближається до завершення будівництва сибірської Богучанської гідроелектростанції спільно з алюмінієвим гігантом “Русал” — наразі її єдиний великий проект в пострадянський період.

Що більш важливо, компанія тільки морально і фінансово відновлюється після жахливої катастрофи в серпні 2009 року на Саяно-Шушенській гідроелектростанції, коли в результаті зриву турбіни був затоплений машинний зал і загинули 75 працівників. Збитки сягнули 500 млн. дол. Тому тепер компанія зосереджується на питаннях безпеки, модернізації існуючого обладнання в Росії і збільшенні капітальних витрат — і мало що може запропонувати в плані іноземної експансії.

У документах, які просочилися в пресу і були опубліковані українською незалежною газетою “Дзеркало тижня”, вказується на зацікавленість росіян, зокрема, у завершенні робіт на Дністровській ГЕС. Але станція вже отримала 166 млн. дол. від Світового банку як проект з відновлюваної енергетики. “Там немає потреби в участі росіян, — сказав Саприкін. — Україна може завершити роботи самотужки”.

Аналітики кажуть, що ідея зі співпрацею у виробництві гідроелектроенергії — особистий проект впливового віце-прем’єр-міністра. “Сєчін вважає себе номером один у сфері контролю над усім енергетичним сектором, — каже Тайц. — Але в Україні наразі йдеться лише про “Росатом” і “Газпром” — тобто Кірієнка і Міллєра”.

Сєчін — голова наглядової ради “Интер РАО” — російської компанії з експорту електроенергії, яка за Сеєчіна перетворюється на щось більше: у у квітні компанії були передані залишки державних акцій у сфері виробництва електроенергії. Ходили чутки, що розглядається варіант злиття “Интер РАО” і “РусГидро”. Тож лобіювання Сєчіним легких проектів в Україні для “РусГидро” може бути своєрідним “пряником” у рамках підготовки до злиття.

Аналітики також кажуть, що інтерес Сєчіна до гідрогенерації в Україні орієнтований на те, щоб не дати дешевій українській гідроелектроенергії конкурувати з міжнародним експортним бізнесом “Интер РАО” до Білорусі і Молдови. Абсолютно невигідний розвиток подій для України.

Підрізані крила

У той час, як раптовий і небажаний інтерес Росії до гідрогенерації в Україні став для багатьох несподіванкою, відносно невинні плани партнерства між провідними авіабудівниками українським науково-технічним комплексом імені Антонова і російською ““Объединенной авиастроительной корпорацией” (ОАК) — обидві компанії державні — викликають менше тривоги.

Враховуючи, що літаки “Антонова” — осучаснені радянські моделі — будуються здебільшого на заводах у Росії, а Росія має набагато розвиненішу в світі мережу з продажів і, дуже важливо, післяпродажного сервісу, щось на кшталт обміну активами і інтеграції видається елементарною необхідністю. Насправді щодо цього вже велися переговори з попереднім українським урядом Юлії Тимошенко. “Цілком очевидно, що ми не можемо розвивати авіабудування самотужки, — визнав прем’єр-міністр України Микола Азаров 5 травня на брифінгу. — У нас немає ринку. Ми не можемо навіть самі побудувати літак. І якби ми знайшли ресурси і побудували літак, як би ми знайшли ринок для цього літака?”.

Але судячи з нещодавніх офіційних заяв, на порядку денному не стоїть негайне злиття. Єдине, про що йшлося, це те, що Воронезький завод ОАК займатиметься зборкою літаків “Антонова” АН-148, а завод імені Антонова — зборкою більших моделей АН-158 в Україні. За словами керівника ОАК Алєксєя Фьодорова, дві компанії також створять спільне підприємство з продажу і обслуговування.

Аналітики гадають, що існують також масштабніші плани щодо злиття трубопровідних систем — на що нібито вказують коментарі Азарова — і урядовці тримають їх у секреті, доки не будуть готові до підписання. Саме так сталося з суперечливою угодою про подовження терміну розташування російського Чорноморського флоту на базі в Севастополі. На противагу, ОАК просто не зацікавлена в розвитку “Антонова”, тому що Ан-148 і Ан-158 конкурують з власним провідним літаком ОАК Superjet 100.

Ґрем СТЕК

Перевод — ИноСМИ