Україна експортуватиме газ? Кому й навіщо це потрібно під час війни

 Ідея експортувати під час війни дефіцитний газ, яка витає десь в Міненерго, фінансовому та енергетичному комітетах парламенту, на перший погляд дивна. На другий — теж. Але логіка в ній, безсумнівно, є. Іноді має сенс інвестувати не так у сьогодення, як у майбутнє.

У перший рік повномасштабного вторгнення РФ спад газовидобутку в Україні виявився не катастрофічним. Падіння на 6%, або 1,3 млрд кубометрів, при тих обставинах — терпиме. Особливо з урахуванням того, що левова частка видобутку припадає на схід країни, де частина районів опинилася в окупації або в зоні контрнаступу ЗСУ. Та й прильоти по газорозподільних станціях теж не поліпшували ситуації. Але люди впоралися.

Зате різко обвалився попит. Якщо населення скоротило споживання газу на 10—12%, то промисловість — на 40%, а в окремі місяці — майже наполовину. У результаті частину газу стало просто нікому продавати. Особливо постраждав приватний газовидобуток, що традиційно працює з промисловістю. На третину видобутого ним газу попиту не було, і його просто відправляли в підземні сховища (ПСГ). До весни в них опинилося 1,6 млрд кубометрів приватного газу.

З одного боку, узимку це створило певний страховий резерв, який, на щастя, не знадобився. З іншого — відбулося омертвіння ресурсів і зниження стимулів видобутку.

Для повного щастя ціну такого газу для оподаткування враховували за тодішнім рівнем, а нині вона різко впала. І хоча споживачі навряд чи поспівчувають такому горю газовидобувних компаній, для останніх це реально проблема: немає продажів, мало стимулів добувати газ, якщо його подіти нікуди. Тим паче родовища “приватників” усе-таки помітно складніші, ніж у державних компаній. Газ на них залягає на великих глибинах, діставати його дорожче та більш клопітно.

За іронією, найбільше постраждала ДТЕК Ріната Ахметова, яка не знизила видобутку 2022 року, піднявши ті самі 2 млрд кубометрів, що й роком раніше. І майже половина його зависла й пішла в сховища. Металургія, куди раніше надходили великі обсяги, практично стояла (падіння разів у сім-вісім). А газ компанія видобуває з глибини в шість кілометрів (у Європі таких глибин видобутку практично не буває), і бурити треба постійно. Є ризик, що цього року видобуток упаде й тут.

Тим часом у країні баланс газу дуже напружений, у найкращому разі 2023-го вийдемо в нуль. І зниження видобутку приватниками навіть на 400—500 млн кубометрів призведе до необхідності його десь купувати. І якщо при українському видобутку держава отримує податки, то імпорт — це чисті витрати.

Теоретично всі це розуміють, але на практиці, як часто буває, усе складніше. Раніше були певні домовленості про те, що після закінчення зими частина газу (до половини запасів у ПСГ) можна продати на експорт, але із зобов'язаннями інвестувати у видобуток. Однак питання зависнуло. Сторони явно не сходяться в ціні. НАК хотіла б експортну ціну на 20—25% нижчу, ніж у Європі, приватники бачать менший рівень знижки.

Один із чиновників, з яким спілкувалося ZN.UA, згадує, що кілька років тому обсяги видобутку приватними компаніями були порівнянні з нинішніми після спаду, а сьогоднішній рівень цін на газ їм тоді хіба що снився. Мовляв, нехай не прибіднюються. Правильно, звісно. Але тоді їм навіть у страшному сні не привидівся б нинішній рівень банківських ставок і ризиків контрагентів, наприклад.

Розповідати про білизну та пухнастість усіх приватників не варто, мазати їх усіх сажею — теж. Рухатися назустріч один одному доведеться й тим, і іншим.

Розглядався й “аргентинський” варіант, коли газ виставляється на біржу, а непроданий залишок експортується. Власне, варіантів достатньо, питання в бажанні сторін. Але допоки вони торгуються, час іде.

Нещодавно з'явилася чергова (п'ята за ліком) Енергетична стратегія країни, де заходи розписали інколи аж до 2050 року. Ставлення до неї гранично іронічне — прогнози до середини століття писали люди, які слабко уявляють, що буде не тільки через пів року, а й до вечора. Загалом вийшло просто міцне освоєння британського гранту, уже це в нас уміють.

Проте в папірці є і певний “жмут вовни”: він висвітлив очікування щодо видобутку та попиту на найближчі два-три роки. Відновлення споживання до “довоєнного” рівня (26,8 млрд кубометрів), наприклад, не передбачається взагалі, — воно буде десь на рівні 22—23 млрд.

Очікується, що цього року споживання зросте на 0,4 млрд кубометрів до обвального (19,5 млрд) минулого року. Наступного приріст оптимістично заклали вдвічі більшим. Усього за два роки — плюс 1,2 млрд кубометрів. Водночас НАК “Нафтогаз України” настільки збільшити видобуток навряд чи зможе. Тобто в очікуваннях є й частка від приватного видобутку. До речі, самих приватників до розробки нового прожекту взагалі не залучали. Про них просто пам'ятали.

Очікувати істотного зростання від держкомпаній… Ну, очікувати можна, напевно. Питання: скільки чекати? Досі із цим було складно. Епохальна програма нарощування газовидобутку до 2020-го закінчилася тихим провалом із падінням піднятих обсягів газу.

Знову запороти режим віддачі кількох родовищ, чим “розважалося” “Укргазвидобування” у цей період, мабуть, не варто. Останні років п'ять збільшення забезпечувалося саме за рахунок приросту приватного газовидобутку.

Тим часом наразі, за прогнозами, 2023 року він може впасти до 4 млрд кубометрів, а ще 2020-го було 5 млрд. Купувати ж газ, якого не вистачає, за кордоном, хай що роби, хоч яку пиши стратегію, — дорожче. Про це варто пам'ятати.

Виходить, поки держава торгується за відсоток дисконту, вона ризикує втратити й видобувачів, і їхні податки, і можливість у перспективі купувати український газ дешевше. Чарівної палички для вирішення складних питань немає ні в кого, а от наламати дров — пара дрібниць. От тільки топити ними буде складніше. Є ризик проторгуватися.