Україна — лише частина великого плану. Що задумала Росія

На початок шостого місяця війни стало цілком очевидно, що протистояння агресора й цивілізованого світу має безліч аспектів і бойові дії проти України — найбільш кривава, але все-таки тільки частина масштабного плану переформатування світу. Росія вдумливо готувалася і до санкцій, і до формування міжнародного фронту “принижених та ображених”, і до протидії країнам демократичного табору в міжнародних організаціях. Ретельно й послідовно формувалися запаси “консервів”, вербувалися агенти впливу (дорожча категорія продажних представників істеблішменту) і просто агенти (дешевша група колабораціоністів) у безлічі доступних країн. Не все пішло за планом, і коли стало зрозуміло, що бліцкриг провалився, хвалена зброя та військове мистецтво “другої армії світу” не відповідають заявленим параметрам, а Україна вміє не тільки мужньо захищатися, а й ефективно контратакувати, всю мережу впливу було приведено в рух. “Консерви” стали розкриватися на рівні як окремих персонажів, так і цілих держав.

Важко пояснити, чому це раптом КНДР на дев'ятому році війни вирішила визнати “ДНР/ЛНР” і оголосити про готовність до ядерного стримування США, Південної Кореї та інших держав, які нібито виношують плани порушити благоденство та спокій Кім Чен Ина. Адже за останні кілька років ситуація навколо КНДР жодним чином не змінилася, хоча кількість стрільб балістичними ракетами з Пхеньяна в Японське море зросла до рекордних масштабів.

Дуже доречними виявилися і особлива дружба Москви з Пекіном, інвестиційні об'єкти якого в Україні ретельно облітають російські ракети, і багатолітні контакти з Індією, що в рази збільшила закупівлі російської нафти за дуже спеціальними цінами, і особливі відносини з Туреччиною, побудовані на проблемі Сирії та атомній станції “Аккую”. Не доводиться дивуватися, що Анкара не впроваджує санкцій проти РФ, коли розумієш, що “Росатом” будує в Туреччині першу атомну станцію. Ось і п'ять мільярдів доларів, давно, дуже давно обіцяні з цією метою, підоспіли дуже вчасно. Але така позиція Анкари — все-таки краще, ніж заява президента БразиліїБолсонару про обмін цінностей демократії на російські добрива.

Чи взяти недавній украй рідкісний виїзд Путіна за кордон — в Іран (до цього у 2022 році він виїжджав тільки в Китай і Туркменістан). До візиту шанувальника Петра Першого в Тегеран “Газпром” підписав з іранською національною нафтовою компанією меморандум на 40 млрд дол., що передбачає 10 млрд на розробку газових родовищ Кіш і Північний Парс, а також 15 млрд дол. для підвищення тиску на супергіганті Південний Парс, який по морському кордону ділять Іран і Катар. Крім того, “Газпром” візьме участь у проєктах із виробництва в Ірані скрапленого газу та побудови експортних газопроводів. Це той самий “Газпром”, який мав би збанкротувати після організації енергетичної кризи в Європі. Однак він раптом знайшов ресурси для масштабного інвестування в Іран. Мета Росії цілком зрозуміла — поставити під контроль можливості альтернативних поставок газу на європейський ринок і спробувати перешкодити зростанню експорту скрапленого газу з Катару. Правда, для досягнення мети російській владі довелося видавити зі своєї країни не тільки головного рабина Росії, а й Єврейське агентство “Сохнут”, але що вдієш — мета виправдовує засоби. Росія навіть почала обстрілювати ізраїльську авіацію над Сирією, адже війна — це не жарти.

У самий розпал недавніх бомбувань Харкова й Миколаєва за 300 кілометрів від Каїра почалося будівництво першої атомної станції Єгипту. Директор “Росатома” — того самого, який на плечах російських спецпризначенців протизаконно перебуває на Запорізькій АЕС, — заявив про масштабні інвестиції Москви в цей проєкт. Ідеться про 25 млрд дол., що має покрити 85% вартості чотирьох реакторів АЕС в Ель-Дабаа. У зв'язку з цим варто згадати разючу позитивну динаміку зростання українського агроекспорту до Єгипту останніми роками і надзвичайно важливу роль, яку ця країна відіграє у формуванні газового ринку Середземномор'я. І хоча контракт на будівництво АЕС було підписано ще 2015 року, своєчасне розкриття “консервів” — запорука їх ефективного використання.

І це тільки один із фактів “африканського треку” сучасної політики РФ з формування груп підтримки. Про потребу в будівництві АЕС заявили такі економічні “гіганти” Африки як Нігерія та Гана, Замбія, Марокко й Руанда. Є всі підстави вважати, що Росія й Китай — найімовірніші партнери і кредитори таких проєктів, причому Китай уже просувається вперед у Кенії та Судані. Згадаємо, що тільки половина країн Африки проголосувала за резолюції ГА ООН на підтримку України. Здавалося б, саме країни Африки — найкращі кандидати на розвиток сонячної енергетики, адже ядерні технології потребують серйозних інвестицій у галузі освіти, напрацювання досвіду, вирішення безлічі питань безпеки. Доставка палива, експлуатація станцій та поводження з відходами — все це потребує масштабних зусиль, і те, що такі проєкти можуть опинитися в руках “Росатома”, тобто Кремля, означатиме багатолітню жорстку прив'язку цих країн до РФ, зокрема й політичну. Дуже небезпечний розвиток подій.

Мирним атомом запахло і у М’янмі. Керівники військової хунти, що здійснила переворот у цій країні (яка, до речі, є членом АСЕАН) 11 липня відвідали Москву. Серед інших питань обговорювали розвиток економічного співробітництва та ядерної енергетики. США і ЄС запровадили проти хунти санкції, безліч країн регіону припинили співпрацю з незаконним режимом, тому не дивно, що прохання допомоги було адресоване Москві. Як заявив “Росатом”, сторони досягли взаєморозуміння. Цікаво, що минулого разу сторони досягли такого ж взаєморозуміння 2007 року, коли в країні правила попередня хунта, і тоді йшлося про невеликий ядерний дослідницький реактор. На щастя, той проєкт не було втілено в життя, а демократично обраний уряд країни у 2016 році підписав угоду про заборону ядерних випробувань. І ось питання ядерних технологій знову постало на порядку денному. Просто дивно, який стабільний інтерес військових М'янми до ядерних реакторів, великих і маленьких. Ба більше, керівники хунти для обговорення співпраці у сфері оборони зустрілися і з главою “Роскосмосу”. Все це на тлі зростання напруги в регіоні Південно-Східної Азії не може не викликати серйозної стурбованості.

 Щоб обійти санкції, Росія активізувала і канали прихованої контрабандної доставки підсанкційних товарів (наприклад, вивезення золота з Судану), і шпигунську діяльність. Агентів РФ під прикриттям виявляють не тільки в Болгарії, а й у Японії. Дійшло до того, що силові структури Японії були вимушені відкрито, в пресі, звернути увагу працівників японських корпорацій на дедалі частіше “нав'язування” російськими агентами контактів, метою яких є технологічне шпигунство. У цьому контексті привертає увагу вибуховий потік інформації про розгортання “війни чипів”, у якій беруть участь США, Китай, Тайвань, Японія, Південна Корея та група країн — постачальників необхідних матеріалів. Інформація про можливі поставки чипів із КНР у РФ (а без них ні ракета не полетить, ні система наведення не спрацює, не кажучи вже про комунікації) просочувалася крізь Велику китайську стіну вже давно. А ось повідомлення про те, що одній із провідних корпорацій КНР вдалося розпочати виробництво чипів у сім нанометрів, справило сильне враження на США та їхніх союзників. Досі КНР значно програвала лідерам гонки технологій, що працюють нині над чипами у два нанометри (чим менші — тим краще). Однак сім нанометрів означають радикальне скорочення дистанції.

Важливо розуміти зв'язок між чипами та війною в Україні. Якщо Китай зможе зробити прорив і взяти висоту два нанометри, він почуватиметься впевнено не тільки в контексті власної технологічної переваги, а й у вирішенні проблеми Тайваню. Сьогодні саме загроза руйнування передового у світі виробництва таких необхідних напівпровідників значною мірою стримує Китай, і вона ж стимулює США докладати активних зусиль як до захисту Республіки Китай, так і до диверсифікації виробництв. У США, Японії та Південній Кореї бурхливими темпами створюються нові виробництва чипів. Минулого тижня Сенат ухвалив законопроєкт про стимулювання виробництва напівпровідників у США на суму 280 млрд дол. Із них 52 млрд передбачено на субсидії промисловості (прощавай, старий добрий капіталізм). Серйозно розглядається питання створення повного циклу виробництва всіх необхідних компонентів на території США, що, на думку фахівців, зробити буде вкрай складно, коли взагалі можливо. Китай уже давно йде цим шляхом, передбачивши ще 2015 року інвестиції в обсязі 1,7 млрд дол., аби до 2025 року забезпечити себе на 70% чипами “домашнього” виготовлення. Пекін переживає труднощі з реалізацією цього плану, у зв'язку з чим минулого тижня було арештовано урядових чиновників та глав деяких компаній. Серйозні ресурси на сотні мільярдів доларів на цьому напрямі виділені Тайванем, Японією та Південною Кореєю.

Якщо стримуючий чинник виробництва чипів буде усунуто, проблема Тайваню може серйозно загостритися вже наступного року, і США можуть опинитися “на розтяжці” завдовжки десять тисяч кілометрів. Зовсім не випадково минулого тижня відбулася ще одна розмова президентів США та Китаю, під час якої проблема Тайваню перебувала в центрі уваги. Поставки сучасного озброєння в Україну і технологічний бік цього питання прямо залежать від обсягів виробництва сучасних напівпровідників у країнах демократичного табору. Можливості РФ виробляти високоточні ракети і супутню електроніку, щоб продовжувати агресію, залежать від технологічних можливостей КНР. Безліч деталей і нюансів, пов'язаних зі світовою війною напівпровідників, заслуговують окремої розмови. На цьому етапі для нас важливо розуміти, що політичне рішення “Великої сімки” сприяти Україні аж до повної перемоги спирається на комплекс питань, серед яких згадані вище технологічні й економічні аспекти посідають украй важливе місце. Дивлячись на Тайвань, важливо також звернути увагу на те, що наявність на нашій території виробництв, у яких зацікавлені основні геополітичні гравці, була б ефективним стримуючим чинником проти будь-якого агресора. Наближаючи нашу перемогу, годиться над цим подумати вже тепер.

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії