“Украина для тебе”

Я побачив сьогодні одразу два сітілайти з цією рекламою біля київської гімназії імені Пушкіна.

А зверху, впритул до гімназичного паркану, — білборд із величезним написом: “С днем рождения, дорогая гимназия!” Під написом — дрібнесенькими літерами переклад українською. А незабаром навіть переклад зникне! І нічого за таку російську рекламу нікому не буде.

І все це лише квіточки. Ягідки попереду. На марші — деукраїнізація. Скасування перекладу російських синхронів на УТ-1, публічна заклопотаність держмужів проблемами дубляжу в кіно і на ТБ, пропозиції запровадити російську мову в судах і на іспитах... Перераховувати можна довго.

Для мене це дежа вю. Я вже все це пережив у Білорусі. Там це було дебелорусізацією (українською звучить соковитіше й точніше: дебіло (-) русизація). Новин білоруською по телевізору просто не стало. Були і наїзди на Конституційний Суд, і формування лукашенківської коаліції в парламенті аж до побиття та насильної евакуації неугодних депутатів із зали засідань Верховної Ради. А згодом опозиціонерів просто виключили зі складу парламенту, перейменувавши залишок у палату представників.
Ви не очікували угоди по Чорноморському флоту?

Поцікавтеся в білорусів, як, коли і за скільки Лукашенко здав Москві свою військово-морську базу. Так-так, неподалік Мінська — у сухопутній Вілейці — працює центр зв’язку з кораблями Російського військово-морського флоту.

Ви обурені нашестям донецьких на Київ?

Запитайте в білорусів, скільки уродженців Могилівщини отримали хлібні посади в Мінську після перемоги Лукашенка на виборах. Напевне, тільки я, народжений у Могилеві, лишився обділеним, та й то лише тому, що не мав білоруського громадянства.

Можна, звісно, було б позловтішатися: називали неповторну мову Азарова білоруською, ображаючи таким чином мою націю, — отримайте її як офіційну мову українського уряду. Сміялися над білорусами — “тупими, зашуганими, покірними бацьку”? Казали, що Україні це не загрожує, що демократія тут усталилася і що Київ уже однією ногою в НАТО та ЄС?
На жаль, треба не сміятися, а плакати. Спочатку над білорусами реготали росіяни — за Єльцина. Мовляв, темні совки, недорозвинені, без демократії та свободи преси. При Путіні вже не сміялися.

Українці зверхньо дивилися на білорусів і росіян із їхньою “сильною вертикаллю влади і керованою демократією”.

Буквально сьогодні прочитав у Вахтанга Кіпіані: пакт Мєдвєдєва — Януковича — це “жирна крапка на наших європейських перспективах. Наше місце за загальноєвропейським столом — між Sweden і United Kingdom, а не в російському, як писав Солженіцин, “подбрюшье”: між Абхазією, Придністров’ям та Білоруссю”.

Але ж колись, на Майдані-2004, Юлія Тимошенко пообіцяла експортувати Помаранчеву революцію в Білорусь, а Ющенко-2005 у Вашингтоні клявся Бушу просувати демократію в Білорусі й на Кубі. Закінчилося все імпортом Лукашенка в Україну.

На жаль, Україна цілком може піти спільним східнослов'янським шляхом. Такі невблаганні історичні закони. На нещастя для українців, спільна радянська спадщина дає про себе знати. І треба було не сміятися над північними сусідами і не будувати повітряних замків на піску разом із західними, а наполегливо працювати, не замінюючи справжні реформи звичним бла-бла-бла.

Я вже ввів в обіг термін “Єнакієво-Печерська лавра”. Сьогодні спробую його розвинути, запровадивши додатковий: “Єнакомислячі”. Це люди з вельми прямолінійним мисленням, де лінія лише одна: всі дороги ведуть до Москви. Без Росії пропадемо, без газу помремо, без російської мови загинемо.

Перефразовуючи Лукашенка, можна сформулювати два постулати єнакомислячих:

1) “Я свій народ за цивілізованим світом не поведу”;

2) “Український народ житиме погано, але недовго”.

Вельми характерним став свіжий напад Миколи Азарова на прізвище колишнього віце-прем’єра Немирі та його давні зв’язки з Фондом Сороса. Пахнув, звісно, погано цей напад. Розпитайте журналіста Kyiv Post Пітера Берна, який очолював філію Фонду Сороса у Мінську, як нападки Лукашенка переросли у розгром офісу та його депортацію.

Як людина, яка не отримала і ніколи не просила жодного соросівського цента, можу дозволити собі процитувати висловлювання Джорджа Сороса про Аляксандра Лукашенка: “Ви сідаєте грати з ним у шахи, а він лупить вас по голові шаховою дошкою”.

У принципі, це один із наріжних каменів за пазухою єнакомислячих.

Звідси порада тим, хто з єнакомислячими зібрався боротися. Грайте з ними за їхніми правилами. У шахи — шаховими дошками. В шашки — димові. У грі намагайтеся обводити за ніс навколо пальця.

Тільки тоді історичні закони, що передвіщають прихід в Україну авторитаризму і “Русскаго Міра”, зроблять для вас виняток.

Юрій СВІРКО