Украдене метро

Злочинними схемами часів Януковича нині важко когось здивувати. Проте дуже непокоїть факт, що вони діють і майже через два роки після Майдану. Й особливо коли це стосується стратегічно важливої інфраструктури. Тиждень викрив чергову схему банкрутства й розпродажу унікальних проектних інститутів, що здійснюють розробку метро в Україні, націлену на продаж будівель та земельних ділянок, які йому належать. На кону сотні мільйонів гривень та майбутнє метробудування. На жаль, таких схем безліч і вони активно функціонують до сьогодні. Це достатньо типова практика крадіжок державного майна.

НАВМИСНЕ БАНКРУТСТВО

Проектуванням фактично всіх станцій метро, тунелів, колій та депо не тільки в Києві, а й по всій Україні історично завжди займалося державне підприємство “Укрметротунельпроект” у кооперації з ДП “Київдіпротранс”. Вони належать до структури Міністерства регіонального розвитку та будівництва.

Однак від 2012 року, коли уряд Азарова з помпою відкривав кілька станцій метро в Києві під футбольне Євро, жодних нових будівельних робіт у цій галузі не велося. Через фінансову скруту були тимчасово зупинені майже всі проекти метробуду та його планування, тому інститути фактично простоювали без замовлень і роботи. На підприємстві тривалий час не видавали заробітної плати, на початок 2015-го його загальний борг сягнув 20 млн грн. Інститут стрімко прямував до банкрутства. І не тільки через брак замовлень, а й тому, що тодішнє керівництво Укрметротунельпроекту, згідно з висновками міністерської перевірки, які опинилися в руках кореспондентів Тижня, вело політику, спрямовану на його навмисне банкрутування. За 2012—2014 роки нарощена кредиторська заборгованість становила там 2,3 млн грн, загальний збиток — майже 9 млн грн. При цьому керівництво й надалі видавало за наказами директора Миколи Поповича щомісячні премії обраним працівникам на загальну суму 1,7 млн грн, переказувало мільйони гривень на рахунки приватних фірм, оплачуючи ділові подорожі своїх очільників. Зрештою, здавалось би, нічого незвичайного, просте нецільове використання коштів — стандартна корупція в державному секторі.

Та найважливішим було аж ніяк не це. Для розуміння ситуації зазначимо, що проектний інститут має чимало нерухомості під свої структурні підрозділи в центральній частині Києва. Сам він розміщений у середмісті столиці, у двох будівлях по вулиці Бульварно-Кудрявській (колишня Воровського), 19-Б та 21, неподалік Львівської площі. І самі корпуси, і земельні ділянки, на яких вони стоять, винятково привабливі для забудовників. Власне, на всій прилеглій території вже активно зводять елітні багатоповерхівки. Ринкова вартість двох будівель інституту перевищує $8,5 млн.

Отут і починається найцікавіша частина історії. Представники міністерської перевірки, з якими ми поспілкувалися, одностайно стверджують, що основною метою всіх дій керівництва інституту останніх років було банкрутство підприємства з метою продажу будівель та земельних ділянок під ними. Як найперший аргумент наводять катастрофічно занижені дані з бухгалтерського обліку, за котрими ці два об’єкти й решта основних засобів ДП “Укрметротунельпроект” оцінені в... 5 млн грн. Різниця між реальними ринковими цінами, які наведено нижче, та цими сміховинними цифрами, нікого в керівництві не бентежить. І ось чому.

ДОНЕЦЬКИЙ СЛІД

Щоб осягнути всю ситуацію, нам доведеться повернутися до 2008 року. Тоді, за директорства Вік­тора Янікіна, ДП “Укрметротунельпроект” дістало вихід на ринок РФ, активно підключившись до проектних робіт і замовлень Московського метрополітену. Здавалося б, що тут поганого? Інститут почав нічогенько заробляти на “хлібних” російських грошах…

Така ситуація зберігається до 2012 року, коли Янікін через конфлікт із новопризначеним тоді міністром Геннадієм Темником іде у відставку. Але водночас він абсолютно не бажає втрачати таку прибуткову схему роботи з Москвою. Тож і створює приватне ТОВ “Київметропроект”, яке й надалі обслуговує всі тамтешні контракти. При цьому він використовує напрацювання державного інституту, де залишилися на посадах його призначенці: головний інженер Сергій Крашньов та голов­ний бухгалтер Аліса Теплова.

За інформацією Тижня, у добрих стосунках з екс-директором досі перебуває такий собі Микола Попович, котрого згодом призначають директором замість Янікіна. Подейкують і про зв’язки Поповича з Олександром Клименком, тодішнім міністром доходів і зборів, членом “Сім’ї”, чиєю людиною в міністерстві був такий собі Григорій Семчук.

Із приходом Поповича діються дивні речі. Уже не тільки московські контракти, а й внутрішньо­українські, яких стає дедалі менше, починає отримувати приватна структура Янікіна, щоправда, на виробничій базі Укрметротунельпроекту. При цьому саме держпідприємство не дістає офіційно жодної роботи й починає хутко накопичувати борги. А 31 травня 2013 року Попович звернувся до Miнрегіонубуду по погодження на отримання банківського кредиту в такому собі банку “Союз”. Цікавий момент: ця фінустанова належить офіційно тим самим людям, що й скандальний банк “Родовід”, котрий, як писав Тиждень, перебуває у сфері впливу вже згаданого Клименка та Юрія Іванющенка. Як заставу було запропоновано саме будинки на Бульварно-Кудрявській.

Неймовірно швидко, як для української бюрократичної машини, буквально за тиждень, 6 червня 2013 року міністерство дає “добро” на взяття кредиту. Погодив це рішення вже згаданий Семчук. Родзинка на торті: було дозволено отримання позики рівно на 5 млн грн, у які й оцінило тоді все своє майно керівництво ДП. Про законність цього годі й казати, але маховик навмисного банкрутства стрімко закрутився.
Далі вже була справа техніки. Через певний проміжок часу банк за погодженням із Поповичем переписує боргові зобов’язання на компанію, афільовану із Клименком, а та, своєю чергою, — на ще одне підприємство. Останнє подає на Укрметротунельпроект до суду з вимогою терміново віддати позичені кошти. А їх на рахунках, як ми пояснили вище, вже немає: підприємство по самісінькі вуха в боргах. За рішенням суду його рахунки та майно заарештовують. Реєструється компанія з ідентичною ДП назвою, на яку й мало бути переведено все майно та устаткування державної установи. За планом уже в лютому 2014-го інститут мав бути визнаний банкрутом, а будівлі передані на баланс компанії — власника боргу. Навіть не криючись, заступник Поповича Юрій Градов уже здає в оренду приміщення та земельну ділянку в інституті тому самому ТОВ, яке позивалося до ДП.

Цьому сценарію завадила Революція гідності. До певного моменту банкрутувальники причаїлися, Попович формально зберігав директорську посаду, виконувачем обов’язків залишилася його людина, вже згаданий головний інженер Сергій Крашньов. Аудит у лютому 2015 року ви­явив цю схему, однак жодних результатів не мав: усі корупціонери зосталися на своїх місцях, боргові зобов’язання інституту й надалі діють, грошей на рахунку немає. За свідченнями аудиторів, хтось у Мінрегіонбуді досі прикриває цю схему. Своєю чергою, намагання кореспондентів Тижня зв’язатися з керівництвом ДП не виявилися успішними.

Ситуація зрушила з мертвої точки буквально місяць тому, коли наприкінці вересня 2015 року Київська міська державна адміністрація вирішила розморозити план побудови метро на Троєщину. І затвердила виконавцем робіт із коригування проекту Подiльсько-Вигурiвської лінії метрополітену Укрметротунельпроект, відмовивши приватним підприємствам. Чималі кошти, а це кілька мільйонів гривень, мають надійти на рахунки ДП уже до кінця цього року. Тобто питання про банкрутство підприємства нібито не актуальне.

За інформацією Тижня, в останні тижні старе керівництво інституту робить судомні рухи для прикриття себе та своїх діянь останніх років. Вивозять документацію та обладнання. У будь-якому разі ситуація далека від урегулювання, адже формально структури Клименка й досі мають права на майно інституту. На кону мільйони доларів та майбутнє українського метробуду.

Богдан БУТКЕВИЧ