У цейтноті на роздоріжжі

Росія і далі втягує Україну в створення газотранспортного консорціуму. Активно працюючи в інформаційному просторі, російська сторона створює враження, що для нашої країни шляху назад немає.

З одного боку, Газпром виявляє активність не лише щодо країн — сусідів РФ, а й на континенті загалом. Зокрема, він присутній як міноритарний акціонер у багатьох транспортних проектах у Німеччині. Газпрому, наприклад, належить 49,98% компанії Wingas, що впливає на оператора більшості газопроводів Wingas Transport. Однією з гілок ГТС Німеччини — системою RHG — керують спільно Wingas та E.ON. А оператором системи NEL, що поєднає проект “Північний потік” із RHG, є компанія OPAL NEL Transport GmbH, дочірня структура Wingas.

Користуючись ліберальним законодавством країн ЄС, Газпром входить (принаймні як міноритарний акціонер) до структури власності газопроводів, розподільчих мереж тощо. Відповідно до енергетичної стратегії РФ країна має досягти контролю над видобутком, транспортуванням та постачанням до споживачів енергоносіїв, чого й намагається досягти, доки є ресурси.

Водночас із ресурсами є проблема, що дедалі загострюється. За словами Томека Грабала, експерта з європейського газового ринку із Варшавської школи економіки, Газпром відчуває дефіцит фінансових ресурсів, що потрібні йому для будівництва нових газопроводів і розробки нових родовищ. “Вільних коштів для реальних інвестицій Газпром не має”, — зазначає експерт. Зокрема, це стосується й інвестицій в українську трубу. Адже Газпром зараз не в найкращій формі. Ще впродовж 2008 року його капіталізація зменшилася на 76%, монополіст скотився з 3-го на 35-те місце з-поміж найбільших світових корпорацій.

Відповідно до звіту самого Газпрому за дев’ять місяців 2009-го його чистий борг зріс на 44% — до 1,469 трлн руб. (понад $46 млрд), а прибуток зменшився на третину — до 470 млн руб. (близько $15 млрд). Протягом звітного періоду 2009 року порівняно з відповідним періодом докризового 2008-го європейський попит знизився на 11% (саме на стільки зменшилися обсяги поставок російського газу в натуральному вираженні). На ті самі 11% газу менше було реалізовано всередині Росії. Постачання газу в країни колишнього СРСР скоротилися наполовину, або на 35,6 млрд м3. За підсумками минулого року чистий прибуток Газпрому зменшився на 17%. Дані за 2010-й, згідно з прогнозами фахівців, мають підтвердити цю тенденцію.

Тому ідея Владіміра Путіна про об’єднання Газпрому з українським Нафтогазом за його очевидної нерівності — це не жест великодушності, а акт відчаю. Адже приєднання Нафтогазу дасть потужний сигнал інвесторам: на Сході Європи є сенс говорити тільки з Росією.

Між двох вогнів

Справедливо було б зазначити, що українська влада не поспішає в обійми Газпрому. Керувати відділом чужої корпорації — це не зовсім те, що представляти суверенну державу, її міністерства та компанії.

У 2003—2006 роках українська газотранспортна система пройшла аудит у межах програми INOGATE. Проводила його фінська компанія Sweco PIC. Міжнародний аудит підтвердив надійність ГТС щонайменше на п’ять років. А далі Україна потребуватиме інвестицій для модернізації системи.

Спільну конференцію Україна — ЄС щодо модернізації ГТС було проведено в березні 2009-го. Сторони задекларувати плани виділити $2,5 млрд у вигляді інвестицій. У червні — липні того самого року Нафтогаз надав міжнародним фінустановам детальне техніко-економічне обґрунтування кожного з проектів модернізації, а вже у вересні сторони домовилися про кроки, що дали б змогу восени 2009-го виділити гроші в розмірі €1,5—2 млрд. Однак на той час кошти виділено не було, ймовірно, через виборчий процес в Україні.

Звернення нинішньої влади до ЄС поки що відгуку не мають. І тут, схоже, Україна стає заручницею хронічного невміння діяти в інформаційному просторі й недооцінки представниками влади (усіх політичних кольорів) значення інформаційно-психологічних операцій. Минулого тижня черговий зразок таких операцій був представлений світові.

Прем’єр Микола Азаров передав комісарові ЄС із питань енергетики Гюнтеру Оттінгеру низку пропозицій щодо модернізації української ГТС. Практично відразу з подачі видання “Комерсантъ” з’явилася інформація про те, що уряд готовий до незворотних кроків в іншому напрямку. З посиланням на невказані джерела в Мінпаливенерго було заявлено, що Кабінет Міністрів України підтримав пропозицію вимагати від парламенту скасування законодавчих обмежень на відчуження ГТС. Депутат-регіонал Михайло Чечетов навіть припустив, що обмеження буде скасовано швидко, адже “в парламенті більшість лояльна до Кабміну”. Така розстановка акцентів небезпечна тим, що, за даними багатьох джерел, російська сторона найближчим часом планує знову винести на порядок денний питання створення СП між Газпромом і Нафтогазом.

У контексті європейського вояжу Азарова вчасність та ефект поширення інформації щодо створення СП із Росією і зняття для цього законодавчих обмежень важко переоцінити. Представники європейських структур і без того скаржаться на “неможливих українців”, у яких “на кожну делегацію — по кілька взаємовиключних думок”. А тут ще й у ЗМІ спливає чергове підтвердження їхньої “двурушності”. Якщо зазначений проект змін до законодавства про трубопровідний транспорт ще й з’явиться у Верховній Раді, багаторічну роботу над реалізацією альтернативи різним “консорціумам”, а саме модернізацією ГТС без зміни структур власності та управління, можна буде списати.

Небажані альтернативи

Відповідно до дослідження, оприлюдненого аналітичним центром “Діксі груп”, більшість країн ЄС уникають допуску Газпрому як до участі у транспортних консорціумах, так і до управління транзитними потужностями. У Словаччині росіяни не змогли викупити своєї частки газотранспортного консорціуму; в Польщі та Угорщині їхні спроби збільшити частки, а відтак і вплив, наштовхнулися на протидію як у середині країн (незважаючи на загалом дружнє ставлення до РФ із боку влади), так і на рівні ЄС.

Німеччина, що продовжує будувати з Газпромом спільний “Північний потік” і допустила росіян глибоко у власні структури, — радше виняток. Плани РФ стягнути з ЄС фінансування ще й “Південного потоку” можуть залишитися планами: опрацювання конкуруючого проекту — Nabucco — поки що відбувається випереджальними темпами. Європейська Комісія вже профінансувала 50% його техніко-економічного обґрунтування, а також виділила ще €200 млн з Європейського плану економічного розвитку. Також у вересні 2010 року підписано угоду з Європейським інвестиційним банком, ЄБРР та Міжнародною фінансовою корпорацією про виділення фінансових ресурсів у розмірі €2 млрд.

У цих умовах російське керівництво вживає всіх заходів, щоб унеможливити для нашої країни європейську альтернативу, і затягує українську владу в схеми, з яких не буде виходу. Позицію деяких представників української влади про небажання створювати газотранспортне СП росіяни ігнорують, натомість саме СП коментують як таке, що нібито вже є фактом (або стане ним незабаром, у 2011 році). При цьому висуваються нерівні умови: Україна має покласти в СП ГТС і видобувні активи з розвіданих ділянок, а Росія — невизначений доступ до невідомо яких родовищ. Тоді як згідно з російським законодавством транспортувати та експортувати енергоносії з території країни може тільки Газпром. Що це означає для інвесторів, добре відомо західним компаніям з історії їх витиснення зі Штокманівського і Ковиткінського родовищ.

Доки не зроблено незворотних кроків, Україна має шанс модернізувати свою ГТС на європейських засадах, європейським коштом. У жорсткому сучасному світі успішні країни вчаться вести і вигравати інформаційні кампанії, оптимізують політичні, економічні та інші можливості зовнішніх справ, знаходять союзників і спираються на них. Якщо ж піти шляхом найменшого спротиву, — можна швидко втратити власні конкурентні переваги.

Ростислав ПАВЛЕНКО