Темна конституційна ніч

У той час, як Україна готується відзначити 19-річчя своєї незалежності, її Конституційний Суд із подачі нардепів від коаліції розглядає можливість скасувати прийнятий 8 грудня 2004 року історичний закон №2222, яким повноваження президента й парламенту перерозподілялися на користь останнього.

Зусилля президентської адміністрації з відновлення Конституції зразка 1996 року (або К-96), а по суті — повернення Януковичу повноважень Кучми, справляють подвійне враження. З одного боку, такий comeback виглядає цілком логічним із огляду на швидке сповзання країни в затхлу політичну культуру 90-х, що асоціюється з двома термінами Леоніда Даниловича. З іншого — скасування політреформи 2004 року означатиме, що всі нинішні коаліціянти — регіонали, комуністи, литвинівці — захочуть наступити на горло власній пісні. Адже політреформа-2004 ознаменувала небачений до того компроміс усередині істеблішменту, який визнав, що загальний інтерес полягає в існуванні сильної парламентської демократії.

Відновлення К-96 знову перетворить Верховну Раду на дорадчий клуб за інтересами, таку собі гуманітарну раду або в російському варіанті Общественную палату при Адміністрації президента. Іншими словами, українські олігархи та недоолігарчики, всі ці власники “заводов, газет и пароходов”, які так комфортно обсіли верхівку шорт-листа Forbes та за часів Ющенка звикли крутити президентською канцелярією, міністрами й прем’єрами як циган сонцем, тепер власноруч мусять приректи самих себе на роль очікуючих у черзі до Януковича.

П’ятирічна помаранчева епоха запам’яталася не лише численними сварками всередині влади. З точки зору короткого досвіду української незалежності, це також був надважливий період пошуку взаємного компромісу представників влади та опозиції. Зрештою, й нинішня партія влади тричі міняла свій статус — у 2005-му, опинившись в опозиції, у 2006—2007 роках повернувшись у владу, а потім знову до моменту обрання Януковича президентом будучи відстороненою від участі в правлячій коаліції. Проте цей досвід наочно продемонстрував, що ні влада, ні опозиція не є вічними, тому, приміром, ухвалюючи “під себе” закон про уряд із надто широкими повноваженнями, можна зробити велику послугу своїм політичним опонентам. Які сьогодні в опозиції, а завтра можуть стати владою.

З огляду на всі перелічені обставини, з точки зору банальної логіки, ініціатива 252 народних депутатів звернутися до КС із проханням оцінити конституційність закону № 2222-IV виглядає як випадок масового політичного самогубства в стилі “бджоли проти меду”.

Крім того виникає низка незручних запитань. Один із героїв Конституційної ночі 1996 року Віктор Мусіяка звертає увагу на таку обставину: якщо КС визнає закон №2222 про політреформу неконституційним, положення цього закону автоматично випаде з тіла Конституції. А оскільки ці положення вже є текстом самого Основного Закону, визнання окремих положень неконституційними означатиме, що треба знову запускати повний механізм внесення змін до Конституції з голосуванням “за” понад 300 депутатів. екс-міністр юстиції Микола Оніщук дає ще більш невтішний прогноз. На його переконання, Янукович не може, за законом, набути повноважень, яких на момент його обрання президентом України, за чинною Конституцією, у нього не було.

Ще один аргумент проти повернення до К-96 — побоювання стосовно того, що через примусове занурення країни у політичні реалії 14-річної давнини в Україні можуть відбутися дочасні парламентські та президентські вибори. Виходячи з юридичної логіки Оніщука, якщо Януковича обирали з повноваженнями, урізаними внаслідок політреформи 2004 року (за які голосувала вся фракція ПР), то upgrade версії “Янукович-04” до версії “Кучма-96” неминуче призведе до повного перезавантаження системи. Отже, вибір для Віктора Федоровича має бути цілком зрозумілим: прагнеш стати Кучмою — спробуй. Але для цього доведеться ще раз пройти через жорна президентських виборів.

Біда в тому, що така дилема для президента була би цілком логічною в будь-якій демократичній країні. Ставлення ж нового керманича України до законів та Конституції загальновідоме й не залишає ілюзій стосовно його наступних кроків. Щоправда, скасування Конституційним Судом політреформи 2004 року в реальності може відкрити для самого Януковича скриньку Пандори, про яку він навіть і не здогадується. Як не здогадується й про те, хто була ця клята Пандора.

Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ