Світло Натовської зірки в Країні вранішнього сонця

Саміт НАТО, що завершився у Вільнюсі, став четвертим від початку агресії Росії проти України. Результати, яких вдалося досягти цього разу, виявилися явно меншими за бажані. Водночас підтверджено конкретні домовленості про нові поставки зброї, лідери держав “Великої сімки” ухвалили унікальну Спільну декларацію про підтримку України, що закладає підвалини стратегічних зобов’язань найрозвиненіших країн світу стосовно безпеки України. Що ж до членства в НАТО, то це все-таки процес, і цілком очевидно, що й у цьому напрямку вдалося досягнути поступу. Не можна виключати, що рішення про конкретніші кроки на шляху до членства України в НАТО відклали на наступний рік, коли в столиці США відбудеться саміт на честь 75-річчя Альянсу. Адже саме Вашингтонський договір лежить у його основі.

 Водночас саміт у Вільнюсі став певною мірою історичним, причому з досить несподіваного боку. На думку експертів, саме в столиці Литви зафіксовано перехід від регіональної стратегії безпеки НАТО до глобальної. Без перебільшення розпочато нову еру в співробітництві Трансатлантичного альянсу з країнами Азійсько-Тихоокеанської четвірки (Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії — АТ4), із кожною з яких або вже підписано (як із Японією), або буде підписано так звану ІПП — Індивідуальну партнерську програму. Держави АТ4 давно й тісно співпрацюють із Альянсом за очевидного лідерства Японії, проте саме цього разу фрагментарне співробітництво було формалізовано у вигляді ІПП із кожною з них.

Програма з Японією на 2023—2026 роки стала суттєво оновленим варіантом Індивідуальної програми партнерства та співробітництва Японія—НАТО, яку вперше підписали 2014 року колишній прем’єр-міністр Сіндзо Абе та генеральний секретар НАТО й переглянули 2018-го. Тоді ж, пам’ятного 2014-го, коли Росія розв’язала війну проти України, відбулися й перші спільні навчання Японії з НАТО, а 2018 року Японія відкрила в Брюсселі представництво при штаб-квартирі Альянсу. Так відносини між НАТО та Японією, що мали епізодичний і досить несистемний характер ще з 90-х років минулого століття (практика двосторонніх консультацій почалася з 1993 року), набули досить конкретних обрисів, і відбулося це (що є досить показовим) на тлі першого етапу загарбницької війни Росії проти України. Чи треба казати, що 2014 року Японія стала єдиною країною Азії, яка не лише засудила, а й запровадила нехай і обмежені, та все-таки санкції проти РФ?

Нова Індивідуальна партнерська програма охоплює 16 сфер взаємодії і є ширшою, ніж будь-коли. Японія й НАТО співпрацюватимуть у таких сферах, як кібербезпека, стратегічні комунікації, нові й проривні технології, аспекти безпеки, пов’язані з космосом, мореплаванням, контролем над озброєннями й нерозповсюдженням, науковими дослідженнями в інтересах оборони, захистом цивільного населення та публічною дипломатією. Фактично в НАТО не залишилося закритих тем, коли йдеться про Японію. Мабуть, єдине питання, що наразі обмежує взаємодію, — особлива політика Японії в сфері постачання озброєнь. На думку деяких експертів, розширення співробітництва з НАТО дасть змогу Японії не лише застосовувати стандарти Альянсу для забезпечення сервісних послуг щодо флоту й авіації союзників, коли вони перебуватимуть в Індо-Тихоокеанському регіоні, а й завантажити замовленнями власну оборонну промисловість, яка з огляду на багаторічну пацифістську позицію Японії нині — далеко не на провідних позиціях навіть у регіоні, не кажучи вже про глобальний масштаб.

Уперше прем’єр-міністр Японії Кішіда взяв участь у саміті НАТО торік. Тоді ж почалися дискусії про відкриття в Токіо офісу НАТО, який не лише слугував би джерелом інформації про Альянс для всіх країн Східної Азії, а й координував би виконання ІПП з країнами “четвірки”. Однак Франція виступила категорично проти, посилаючись на очевидний географічний чинник, що об’єднує держави-члени НАТО. Звісно, вкрай негативно ідею щодо відкриття офісу сприйняли в Пекіні (немає сумніву в тому, що цей чинник ураховували в Парижі), цілком резонно визначивши, що за ідеєю єдності Трансатлантичного й Індо-Тихоокеанського просторів безпеки стоять США та Японія. Росія та Північна Корея також подали голоси проти, проте їхня думка навряд чи є важливою. Такі офіси НАТО має в Нью-Йорку при ООН, у Відні при ОБСЄ, в Боснії та Герцеговині, Грузії, Кувейті, Молдові, Сербії й Україні. В Токіо функції представництва НАТО виконує посольство Данії, де чотири дипломати координують інтереси та заходи Альянсу в регіоні.

Важливо розуміти, що факт різкої активізації участі Японії в справах Альянсу є прямим наслідком агресії Росії проти України, посилення Китаю та зміцнення російсько-китайської стратегічної взаємодії. НАТО не визначає Китай як ворога, проте не можна не враховувати: якщо з 1999 до 2021 року європейські члени НАТО збільшили витрати на оборону на 23,9%, а США — на 65,7%, то Росія збільшила їх на 192%, а Китай — на 592%. Чи не половина зовнішньої торгівлі ЄС відбувається через Південно-Китайське море, де зростає напруженість у зв’язку зі спробами Китаю монополізувати торговельні шляхи та промислове рибальство. Крім того, викликає великі побоювання ракетна програма КНДР, що загрожує Республіці Корея та Японії — важливим партнерам ключових держав-членів НАТО. У день відкриття саміту КНДР здійснила запуск нової балістичної твердопаливної ракети, яка впала в Японському морі після 74 хвилин польоту, що свідчить про її значну дальність. У разі конфлікту “парасольки безпеки” США в Східній Азії на всіх може не вистачити. Саме в цьому полягає причина того, що Японія переглянула стратегічні документи в галузі безпеки 2022 року й різко збільшила оборонний бюджет на п’ять років. За словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, Японія є ключовим партнером Альянсу в Азії. Під час двосторонньої зустрічі з прем’єр-міністром Японії Кішідою у Вільнюсі Столтенберг заявив, що НАТО не має ближчого союзника, ніж Японія, й подякував за підтримку та допомогу, яку Японія надає Україні.

На думку місцевих експертів, нові форми співробітництва НАТО й держав Азійсько-Тихоокеанського регіону, про які домовилися у Вільнюсі, визначають також роль НАТО в протистоянні США та КНР, особливо в контексті спільних намагань Пекіна й Москви поставити під сумнів міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах. Агресія Росії проти України під формальним приводом усунути загрозу розширення НАТО на Схід призвела не лише до членства Фінляндії й уже незабаром — Швеції, що значно зміцнило Альянс, а й до фактичної інституалізації його присутності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні — геть небажаної для КНР. Китай останнім часом різко посилив присутність в інформаційному просторі Заходу (через соціальні мережі, заборонені в КНР) і Східній Азії (через двосторонню дипломатію й почасти залякування), просуває ідею “азійських цінностей”, які протиставляє ліберальним цінностям Заходу (точніше, співдружності демократій). Поява чинника НАТО, який може вплинути на очікування країн регіону в галузі безпеки, для Китаю вкрай небажана. І за це Пекін теж може подякувати божевільній Москві.

Реалізація декларації “сімки” здійснюватиметься на основі двосторонніх договорів із кожною з країн, де буде деталізовано ті напрями допомоги, які держави G7 готові надавати Україні з огляду на загальні положення про гарантії та безпеку, ухвалені у Вільнюсі. Демократичний світ однозначно заявив про намір обстоювати загальні цінності як у трансатлантичному вимірі, так і в Індо-Тихоокеанському регіоні. Той факт, що відтепер багато програм військової допомоги реалізовуватимуть з урахуванням спільної позиції країн НАТО+АТ4, — добрий знак із погляду геополітики. Ніхто відступати не збирається. А отже, перемога буде за нами.

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії