Світ потрапив у газову пастку?

На початку червня 2011 року найбільші європейські країни почали вимагати від Форуму країн-експортерів газу, аби ціни на паливо за короткотерміновими контрактами були нарешті відв'язані від цін на нафту.

Останнім часом, за даними Сhicago mercantile exchange, нафта на світовому ринку подорожчала на 23% і тягне за собою ціни на газ.

Європа, яка в газовому плані і так постраждала від революцій в арабських країнах, тепер вимагає, аби ціни на блакитне паливо в різних видах контрактів були приблизно однаковими. Зараз різниця між короткостроковими і довгостроковими контрактами становить близько 200 доларів за тисячу кубометрів.

Представники Єврокомісії, які в червні прибули на саміт країн-експортерів газу — “газового ОПЕК” — заявили, що навантаження на їхню економіку вже півроку зростає, і з газовими цінами потрібно нарешті навести лад. Інакше до осені 2011 року Берлін чи Париж купуватимуть тисячу кубометрів палива за 500 доларів.

Європа багато в чому сама загнала себе у пастку новою енергетичною доктриною. У ній є пункт, що до 2020 року 70% енергетики та промисловості перейде на більш екологічні норми спалювання вуглецю. А це означатиме, що 10 мільярдів доларів, які виділяються на ці потреби, буде недостатньо.

За прогнозами департаменту США з енергетики, розвинені країни, в тому числі Європа, до 2035 року будуть отримувати 74% енергії з більш чистих джерел. Не остання частка у цих відсотках буде належати газовим станціям.

Проте “газовий ОПЕК” поки не поспішає знижувати ціни на короткострокові газові контракти. Країни хочуть отримати максимальний прибуток, бо Європа відновлюється після кризи, і їй потрібно багато палива.

З іншого боку, цей конфлікт може нарешті надати поштовх трьом головним гравцям цієї організації — Росії, Ірану та Катару — взяти більшість світового ринку палива під контроль і отримати власний картель за прикладом ОПЕК.

Довго чи коротко

Ціна на газ у світі у 2011 році постійно зростала.

Спочатку Туніс перекрив частину поставок алжирського палива середземноморським газопроводом через революцію. Лише 45% обсягів прокачали трубами, решту везли танкерами, що підвищило попит на ринках.

Потім на трейдерів почала тиснути енергетична концепція ЄС. Розуміючи, що попит на товар буде зростати, вони піднімали ціни.

Однак головний імпульс зростанню газових котирувань в короткострокових контрактах дала давня прив'язка до цін на нафту.

Останнім часом нафтові ф'ючерси на світових ринках дещо стабілізувалися і впали з травневих рекордів — 124 долари за барель — до 114,5 долара за барель. Проте показник видобування ОПЕК все ще низький: порівняно з початком 2011 року він знизився на 8%.

Ще більшої тривоги інвесторам додало рішення НАТО продовжити бомбування лівійської території на три місяці. Це означає, що європейські країни не зможуть владнати ситуацію у Лівії до осені 2011 року, і поставки нафти з її території в повному обсязі не відновляться.

За дні конфлікту Тріполі вже знизило експорт нафти, за даними ОПЕК, на 34%. Експерти Bloomberg вважають, що в довгостроковій перспективі з вересня можливе нове зростання цін. Це буде залежати від сезонних коливань на ринку.

Саме тому країни Європи вимагають, аби короткострокові контракти не були прив'язані до нафти. Мовляв, цей ринок став досить нестабільним, і розрив між довгостроковими і короткостроковими контрактами зростає з кожним днем.

За останніми даними, зараз ціни на газ в короткострокових контрактах сягають 381 долара за тисячу кубометрів. А в “тривалих” контрактах, підписаних до значного подорожчання нафти, ціни залишаються на рівні 167 доларів за тисячу кубометрів.

Тому зараз Європа, на яку тиснуть її виробники та енергетики з одного боку та війни в арабському світі з іншого, хоче навести лад в цінах на газ.

Ціна екології

Проте не лише зовнішні фактори змушують Париж чи Берлін домовлятися з Катаром і Москвою. На самому континенті за останні п'ять років використовують все більше газу. За даними департаменту енергетики США, розвинені країни Європи до 2015 року будуть спалювати газу на 5% більше, ніж зараз.

Усього вони будуть використовувати 36% об'ємів світового експорту до 2035 року. Головною причиною такого зростання стали нові високі екологічні норми.

Природоохоронні саміти в Копенгагені та Канкуні показали, що країни ЄС готові виділяти гроші на переведення енергетики на відновлювальні джерела та газ. З 2009 року більше 60% силових установок, які почали будуватися того року, були засновані на більш чистих джерелах енергії — газі чи водні.

Висока ціна на нафту і її низька екологічність змусили Європу поступово від неї відмовлятися.

З іншого боку, атомна енергетика теж виявилася не такою привабливою, як раніше. Після аварії у японському місті Фукусіма багато країн замислилися, чи потрібна вона взагалі. Німеччина вирішила до 2022 року відмовитися від атомної енергетики, а її 17 реакторів дають більше 20% загальної кількості енергії країни.

Їх замінять інші джерела, тому ціни на газ підуть вгору. Використовувати замість газу вугілля чи нафту європейським урядам не дозволять їхні громадяни. ЄС завжди відзначався високими стандартами в охороні довкілля, тому зараз не може ними знехтувати, бо більшість виборців цього не зрозуміє.

Крім того, конкуренція за газ зростатиме, кажуть фахівці. Головними його споживачами будуть країни Азії. За інформацією Міжнародного енергетичного агентства, за десять років туди піде 73% усього світового споживання. Головним чином, газ будуть використовувати в хімічній промисловості.

Такі країни, як Індія чи Китай, не надто переймаються питаннями екології, проте хочуть отримати першість у хімічному виробництві. Тому вже зараз темпи споживання газу в Азії зростають на 1,9% щороку, а в Європі — лише на 0,6%.

Політична нестабільність та коливання цін на нафту, на думку аналітиків Wood Mackenzie Ltd., Лондон, лише збільшать популярність газу в світі.

Ринок нафти не може заспокоїтися уже упродовж трьох років — він то іде вгору і досягає цінових рекордів, то знову падає. Хоча причини таких рухів зовсім різні. Спочатку — криза на фондових ринках, потім — екологічна аварія, а далі — революції. Газові ціни, не прив'язані до нафти, коливаються значно менше.

Використання газу

Зростання популярності блакитного палива добре усвідомили на Форумі країн-експортерів газу. Туди входять 11 країн, які об'єднують більше 50% світових запасів газу. Основні гравці — Росія, Іран та Катар — 2008 року, на зустрічі в столиці останнього — місті Доха, домовилися досліджувати ринок газу і узгоджувати ціни.

Невдовзі палата представників США висловила занепокоєння тим, що ціни на газ та розміри його добування будуть використані в політичних цілях. А деякі конгресмени охарактеризували організацію як метод економічного тиску на світ.

Законодавці порадили тодішньому президенту Джорджу Бушу активніше бурити газові та нафтові свердловини в Карибському морі та в Скелястих горах. Проте після аварії на платформі Deepwater Нorizon Америка заморозила більшість проектів нового буріння, і Вашингтону доведеться домовлятися з “газовою ОПЕК”.

Хоча тут він більше орієнтується на Нігерію, яка входить до цієї організації, проте має більш незалежну позицію. За останній рік ця країна видобула 26 мільярдів кубометрів газу і більше 60% продала саме США.

В іншій ситуації Європа. Країни, які прагнуть отримати політичні дивіденди від свого газу, націлилися на неї. Найпростіше діє Алжир. Він хоче захопити ринок енергетики південної частини континенту і отримати підтримку для свого розвитку.

На початку 2011 року сторони вже домовилися побудувати другу нитку середземноморського трубопроводу до Іспанії, аби подвоїти об'єми газу, який Алжир качає в цей регіон. За даними Reuters, у 2012 році цей показник сягатиме 52 мільярдів кубометрів і покриє 53% потреб країн на південь від Берліна.

Одночасно уряд країни отримає більше 600 мільйонів євро на реформи, аби зберегти режим президента Абделя Бутефліка у вирі арабських революцій.

Росія має більш далекоглядні плани щодо свого газу. На зустрічі в 2010 році в алжирському місті Оран вона запропонувала більш тісно співробітничати, аби регулювати попит на газ шляхом зменшення та збільшення його видобутку.

У цьому її підтримує Іран, який прагне регіонального лідерства, та Катар. Усього ці країни, за даними компанії BP, володіють 53% світових запасів газу і можуть разом з Нігерією та Єгиптом впливати на ціноутворення на паливних ринках планети.

Наразі “газовий ОПЕК” знаходиться в процесі формування та усвідомлення своєї могутності. На думку експертів департаменту енергетики США, за кілька наступних років ця організація зосередить у своїх руках більше 70% запасів газу.

Москва і Тегеран підштовхують її до формування картелю. І контролювати його буде набагато важче, ніж нафтовий ОПЕК, адже там країни переслідують комерційні цілі, а тут газ може стати джерелом політичної влади.

Олеся СТАРОДУБЦЕВА