Слухати подано!

Викриття 12 серпня 2016 року стаціонарного поста візуального спостереження, який Національне антикорупційне бюро України обладнало в будинку по вулиці Петлюри поруч з Департаментом розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури, стало продовженням скандалу навколо НАБУ, яке на замовлення приватних осіб слідкувало за найбільш засекреченим підрозділом Генпрокуратури, влаштовувало незаконне візуальне спостереження за окремими громадянами та прослуховувало без санкції суду телефони підприємців.

Тому буде не зайвим розповісти читацькій громадськості, як саме повинні проводитись негласні слідчі (розшукові) дії, що саме порушують керівники НАБУ й скільки років позбавлення волі “світить” директору Національного антикорупційного бюро України Ситнику, його першому заступникові Углаві та керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницькому.

Передусім слід зазначити, що всі випадки проведення негласних дій, які обмежують права людини, можна розділити на дві категорії. Перша категорія — це коли такі дії провояться в межах кримінального провадження, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. У такому разі йдеться про негласні слідчі (розшукові) дії, скорочено НСРД, порядок проведення яких регламентується главою 21 Кримінального процесуального кодексу України. Друга категорія — це коли негласний збір інформації щодо особи проводиться відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Закону України “Про контррозвідувальну діяльність” та ін. без відкриття кримінального провадження.

Другу категорію ми зараз розглядати не будемо, хоча було кілька скандалів, коли саме в межах контррозвідувальної справи здійснювались негласні дії щодо високопосадовців. Наприклад — прослуховування впродовж року телефону заступника генпрокурора Рената Кузьміна в 2008 — 2009рр. або встановлення відеоапаратури в кабінеті заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря в 2014 році. Зрозуміло, що контррозвідувальні справи щодо Кузьміна або Чеботаря заводились в СБУ незаконно й виключно тому, що такі справи не підлягають прокурорському контролю.

Але повернімось до наших баранів, тобто до Ситника та Углави, і ближче познайомимось з порядком проведення НСРД.

Відповідно до статті 246 Кримінального процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії, до числа яких належить візуальне спостереження за особою та зняття інформації з каналів зв’язку, можуть проводитись виключно в кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Це оформлюється наступним чином: слідчий (у нашому випадку — детектив НАБУ), який розслідує тяжкий або особливо тяжкий злочин, звертається до апеляційного суду з клопотанням, погодженим з прокурором, про надання згоди на проведення НСРД. Слідчий суддя апеляційного суду (як правило — голова або заступник голови суду), перевіривши матеріали провадження та переконавшись, що, дійсно, йдеться про розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і що іншим способом, як тільки шляхом негласних дій — наприклад шляхом візуального спостереження за конкретною людиною — отримати докази неможливо, дає згоду на проведення НСРД, про що виносить ухвалу.

Дозвіл на проведення НСРД завжди надається щодо конкретної людини й лише на певний строк (спочатку — на два місяці з можливістю подальшої пролонгації). Якщо випадково під час проведення заходів буде отримана інформація відносно інших людей, не причетних до справи, то оперативний орган зобов’язаний таку інформацію негайно знищити. За результатами здійснення НСРД складається протокол, де обов’язково зазначаються дані про особу, стосовно якої здійснювався захід, та реквізити ухвали слідчого судді, який видав дозвіл на здійснення заходу щодо цієї особи.

НАБУ має Оперативно-технічне управління, співробітники якого можуть здійснювати візуальне спостереження за особою, проникати в приміщення, встановлювати апаратуру для прослуховування тощо. Але НАБУ не має технічних можливостей самостійно знімати інформацію з каналів зв’язку: відповідні можливості в Україні є лише в СБУ, куди протягнуті кабелі від усіх операторів зв’язку, і дуже обмежені — у Нацполіції. Строго кажучи, можливості моніторити ефір є ще в Головного управління розвідки Міноборони, Державної прикордонної служби України, податківців, Управління державної охорони й навіть Державної пенітенціарної служби, але то окрема історія. З перелічених установ НАБУ співпрацює лише з ГУР МО і то суто приватним порядком.

До того ж, відповідно до ч.4 ст.263 КПК України, знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж дозволяється лише уповноваженим підрозділам органів Національної поліції та СБУ.

Тому в разі одержання санкції суду на прослуховування телефону, НАБУ направляє в СБУ відповідне доручення з ухвалою слідчого судді, звідкіля має одержати протокол проведення НСРД — наприклад, з розшифровкою телефонних розмов.

При проведенні деяких інших НСРД — зокрема, візуального спостереження за особою — без прослуховування телефону об’єкта НСРД також не обійтись. Тому, до речі, не становить ніяких складнощів виявити, хто саме викрадав громадських активістів під час акцій протесту на Майдані — наприклад, того ж Ігоря Луценка. Достатньо лише провести виїмку документів у режимно-секретному відділі Апеляційного суду м.Києва. Бо для того, щоби викрасти людину, треба здійснювати щодо неї візуальне спостереження, а щоби це спостереження було ефективним, треба прослуховувати телефон цієї людини, аби наперед знати, куди вона планує піти чи де перебуває в даний момент. І той факт, що викрадачі Ігоря Луценка досі не затримані, слугує зайвим доказом того, що громадських активістів викрадали й катували співробітники правоохоронних органів. До речі, багато хто з колишніх міліцейських “нишпорок”, які працювали на Майдані, зараз перебрався в НАБУ.

Оскільки НАБУ не має власних технічних можливостей для зняття інформації з телекомунікаційних мереж, Ситнику та Углаві доводиться вигадувати найрізноманітніші хитрощі, щоби проводити незаконні негласні заходи на замовлення знайомих бізнесменів. Найпростіший спосіб — вписувати номери телефонів, які керівники НАБУ прослуховують на виконання приватних замовлень, у клопотання, що подаються до суду відносно інших осіб.

Наприклад, 15 березня 2016 року НАБУ звернулося з клопотанням до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж певного абонентського номеру мобільного зв’язку. У клопотанні було зазначено, що абонентом, розмови якого треба прослуховувати, є начальник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені Генпрокуратури Василь Черніков. Але насправді в клопотанні був зазначений номер телефону зовсім іншої людини — підприємця з Полтави, який є громадянином Хорватії.  Інтерес до цього бізнесмена був спричинений тим, що детектив НАБУ, який займався Черніковим, раніше працював у Полтаві й був пов’язаний з конкурентами цього хорвата.

Того ж дня слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва Худик виніс ухвалу №01-3682т/НСД, якою задовольнив клопотання НАБУ та надав дозвіл на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж абонентського номеру мобільного зв’язку, що був зазначений у клопотанні як номер телефону Чернікова. Доручення НАБУ з ухвалою судді попрямувало до СБУ, але трапилась прикрість, до якої Ситник не був готовий: телефон хорватського бізнесмена вже прослуховувався оперативними службами СБУ (напевно, вони також взяли замовлення від конкурентів). І тому коли в СБУ надійшло доручення з НАБУ, моментально виявилось, що телефон, який хотіло слухати НАБУ, не має до Чернікова жодного відношення.

СБУ про це повідомило в Генеральну прокуратуру й за фактом незаконного прослуховування службовими особами НАБУ телефону підприємця було відкрито кримінальне провадження. Для того, щоби вилучити документи, які б засвідчили, що НАБУ приписало Чернікову телефон хорватського бізнесмена з Полтави, слідчі ГПУ збирались 5 серпня 2016 року провести обшук у НАБУ. Але генпрокурор Луценко напередодні попередив Ситника про цей обшук і навіть розмістив інформацію на Фейсбуці — з тим, щоби Ситник завчасно приховав сліди злочину.

Ситник не оцінив широкий жест Юрія Віталійовича, натомість продовжив негласні слідчі дії відносно його підлеглих. Зокрема, “на прослушку” був поставлений телефон заступника начальника Департаменту розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Гнепрокуратури Дмитра Суса, щодо якого було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 368-2 КК України — “незаконне збагачення” (на підставі того, що Сус користується автомобілем “Ауді-7”). Це не є тяжкий злочин, прослуховувати телефон та слідкувати за людиною, яка підозрюється в незаконному збагаченні, неприпустимо. Але Ситник знайшов вихід — він дописав у фабулу справи щодо Суса неіснуючий епізод за ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди — попросту кажучи, одержання хабара — в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище).

Хоча така підозра Сусу не висувалась і про жодні факти хабарництва з його боку НАБУ ніколи не заявляло, злочин, передбачений ч.4 ст. 368 КК України, належить до категорії тяжких і це формально дало підстави отримати дозвіл суду на прослуховування телефону Суса, а також взяти санкцію на здійснення щодо нього візуального спостереження. Втім, як заявив генпрокурор Луценко, спостереження насправді велось за зовсім іншими людьми, санкцію на візуальне спостереження за якими НАБУ не одержувало.

Більш того, джерела стверджують, що квартира, яка була орендована НАБУ по вулиці Петрлюри в Києві для облаштування стаціонарного поста візуального спостереження, була найнята на приватні гроші, а не на кошти державного бюджету. А апаратура, за допомогою якою спостереження здійснювалось, не була зареєстровано в НАБУ, натомість неофіційно придбана на гроші замовника з Одеси, якого дуже цікавило одне кримінальне провадження, що розслідує Сус.

Ось, будь ласка, як здійснювалось візуальне спостереження, начебто, за Сусом з конспіративної квартири, яку НАБУ на приватні гроші, надані замовником, взяло в оренду на вулиці Петлюри в Києві. Це відео, як і ще кілька десятків (!) відео- та фото- файлів, було втрачено співробітниками Оперативно-технічного управління НАБУ тому, що вони писали звіти за результатами своєї роботи не в спеціальній кімнаті на особливому комп’ютері, захищеному від несанкціонованого доступу, а вдома. А задля цього закачували результати відеоспостережень на домашні флешки, одну з яких урешті-решт загубили.

Виникають запитання — хто ця молода жінка, чи отримало НАБУ санкцію слідчого судді на здійснення щодо неї негласних слідчих (розшукових) дій і які саме відомості про злочин та особу, яка його вчинила, НАБУ збирає в такий спосіб? Якщо пан Ситник запевнятиме, що на відео Дмитро Сус, вибачте, я не повірю.

Аналогічну історію НАБУ утнуло й з військовим прокурором сил АТО Костянтином Куликом, кримінальне провадження щодо якого за “незаконне збагачення” НАБУ відкрило ще 25 грудня 2015 року. Сплинуло 9 місяців, а результату немає й не передбачається — направляти до суду нема чого. Тому детектив НАБУ звернувся до прокурора Холодницького по дозвіл на продовження досудового розслідування у зв’язку з “особливою складністю справи” до 29 жовтня 2016 року.

Виникає закономірне запитання: якщо злочин середньої тяжкості, де не треба нікого розшукувати й де склад злочину мав бути встановлений ще до відкриття провадження, в НАБУ вважають особливо складною справою, то навіщо було взагалі створювати цей непрацездатний орган?

Ось перша сторінка клопотання, прошу звернути увагу: старший детектив НАБУ Савкін вказує, що відносно Кулика розслідується кримінальне провадження лише за ч.2 ст.368-2 КК України, нічого іншого Кулику не інкримінується.

Навіщо було взагалі розпочинати досудове розслідування, якщо воно не має перспективи (нагадаю, Кулику інкримінують витрати, які перевищують його зарплатню, здійснені в той час, коли в Кримінальному кодексі навіть не було статті, по якій йому повідомлено про підозру) прояснилось 14 липня 2016 року. У цей день директор НАБУ Ситник оприлюднив телефонні розмови Кулика й навіть передав аудіозапис цих розмов приватному підприємцю Віталію Шабуніну для розміщення в мережі Інтернету.

І знову виникає запитання: як Ситник примудрився отримати дозвіл суду на прослуховування телефону Кулика, якщо інкримінований йому злочин не належить навіть до категорії тяжких і проведення НСРД в таких випадках забороняється? Відповідь проста — детектив НАБУ вчинив службове підроблення й подав до Апеляційного суду м.Києва клопотання з проханням надати дозвіл на контроль телефонних розмов Кулика, дописавши, як і у випадку з Сусом, неіснуючий епізод за ч.4 ст. 368 КК України, який — наведене вище клопотання слугує тому доказом — взагалі не фігурує в матеріалах кримінального провадження.

Не менш феєричне видовище становить собою й так звана “газова справа” відносно народного депутата Онищенка та його спільників по бізнесу, яку розслідує НАБУ. Ситник передав до редакції “Української правди” протокол про результати здійснення НСРД — контроль телефонних розмов — відносно Гречанюк Мар’яни Петрівни, який задля цього був розсекречений. Читаємо.

“Мною, детективом Національного бюро Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України … складено протокол про те, що … проведено негласні слідчі (розшукові) дії — зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за абонентським номером оператора мобільного зв’язку ПрАТ “Київстар” +3806800022222 за період з 26.04.2016 по 09.06.2016”. Далі йде розшифровка телефонних розмов, які велись за цим номером.

А тепер відкриваємо Кримінальний процесуальний кодекс України й у ч.4 ст. 263 читаємо, хто саме може проводити зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та складати відповідні протоколи:

“Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів Національної поліції та органів безпеки. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв’язку зобов’язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді”.

Отже, НАБУ не наділено повноваженнями проводити таку негласну слідчу (розшукову) дію як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, НАБУ може лише направити до СБУ доручення про проведення такої НСРД й долучити до матеріалів кримінального провадження одержаний від СБУ протокол. А тому оприлюднений “Українською правдою” документ є прямою підставою для того, щоби обрати запобіжний захід не тільки детективу й першому заступникові директора НАБУ Углаві, а, передусім, керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницькому, якому виплачується колосальна зарплатня саме за те, щоби він слідкував за дотриманням законності співробітниками НАБУ й не допускав подібних випадків.

Холодницький забув, що він є прокурором, натомість вважає себе заступником Ситника по зв’язках з громадськістю й вперто не помічає, що піднаглядний орган приймає приватні замовлення на прослуховування телефонів та візуальне спостереження. А оскільки НАБУ не має законних повноважень самостійно знімати інформацію з телекомунікаційних мереж (хоча Ситник з Холодницьким цього усіляко домагаються) і тому змушене звертатись до СБУ, то для отримання необхідних ухвал слідчих суддів у НАБУ відкривають фіктивні кримінальні провадження, куди вписують фіктивні епізоди та номери телефонів сторонніх людей.

З чого можна зробити висновок, що нинішнє протистояння між Генпрокуратурою та НАБУ — це лише комерційні розбірки двох бізнес-установ, які мали б займатись захистом законності, а займаються тим, що ніяк не поділять грошові потоки.