Саміт миру помітив агресію: як друзі України врятували Зеленського від “зради” у Швейцарії

У Швейцарії відмовилися від документа, який міг мати украй небажані для України наслідки. У стислі строки його докорінно переглянули, виправивши ключові проблеми, про які писала “ЄвроПравда” і говорили у дружніх до Києва столицях.

Оновлений проєкт вийшов цілком прийнятним для України.

Його автори (нарешті!) знайшли сміливість назвати війну “російською агресією”.

З тексту вичистили лазівки, що відкривали шлях до територіальних поступок України; змінили вимоги для альтернативних “мирних планів”, умови долучення Росії до мирного процесу тощо. І хоча через це “відпала” частина учасників, які орієнтуються на думку Росії, та переважна більшість лишилися з Україною.

Словом, публічний розголос привів до ліпших результатів Саміту миру за участю Зеленського.

“ЄвроПравда” дізналася про деталі переговорів та про рішення, яке ухвалять цими вихідними. Ми пояснюємо, що відбулося, у відеоблозі та у текстовому форматі

“Залаштунки” Саміту миру

Ви, ймовірно, вже читали розповідь “ЄвроПравди” про те, що нам запропонували ухвалити на Саміті миру (статтю про це “Без миру та з компромісами” прочитало понад 100 тисяч людей). Утім, важливо пояснити також таймлайн, тобто календар цих подій.

Він засвідчує, наскільки екстраординарними стали зміни, що відбулися останніми днями.

Ідея провести Саміт миру саме у Швейцарії була узгоджена на початку року. Далі були переговори з потенційними ключовими учасниками; а 10 квітня Швейцарія оголосила узгоджену дату та місце проведення саміту і почала розсилати офіційні запрошення на нього. До альпійського комплексу Бюргеншток запросили лідерів близько 160 держав, чотирьох міжнародних організацій (ООН, ЄС, Ради Європи, ОБСЄ), Папу Римського та Вселенського патріарха.

Але попереду лишалося головне — суть зустрічі, тобто рішення, на яке мали погодитися усі учасники.

Наперед було обумовлено, що на першому Саміті миру Росії не буде (це була категорична вимога України); а все інше лишалося предметом обговорення.

І у Києві, і у Берні було велике бажання досягти якогось рішення за підсумками саміту. Його підготовка почалася понад два місяці тому — у розпорядженні “ЄвроПравди” є квітневий проєкт спільного комюніке, в якому дати саміту записані як невизначені. Той документ (підготовлений, за нашими даними, на Банковій) був цілком прийнятним для України. Він наголошував на важливих для України червоних лініях, просував “формулу миру Зеленського” тощо. Саме він став відправною точкою для консультацій з іншими.

Утім, Києву відразу повідомили, що український варіант доведеться докорінно змінити. Швейцарці прагнули максимально врахувати думки усіх, щоби до Бюргенштоку приїхало якомога більше лідерів — і Україна зрештою погодилася на такий підхід.

Переговори і листування щодо документа тривали добряче більше місяця.

28 травня з Берна до усіх столиць передали компромісний варіант, обговорений перед тим з представниками Києва.

Той проєкт, утім, виявився вельми небезпечним для України.

З нього вичистили ключові ідеї, заради яких у принципі організовували зустріч на найвищому рівні, і навіть європейські партнери дивувалися, чому Україна поступається у ключових для себе питаннях (”Європейська правда” детально пояснила це у статті “Які загрози несе Україні саміт у Швейцарії та чи можна їх уникнути”).

А далі події закрутилися з небаченою швидкістю.

Ця публікація вийшла 5 червня і підживила дискусії серед європейських дипломатів про те, чи є прийнятним рішення з формулюваннями, які суперечать тривалим спільним зусиллям України і держав ЄС. Щонайменше декілька країн звернулися до Швейцарії з пропозицією переглянути спільну заяву.

Наступного дня, 6 червня, Київ був змушений вийти з публічною комунікацією про те, що “Україна не відступить від Формули миру”, а у публічні виступи Зеленського повернулося наполягання на тому, що українське бачення перемоги над РФ не має альтернатив.  

А паралельно почалася робота над помилками. І вже 9 червня Швейцарія розіслала усім країнам новий проєкт спільного комюніке (”Європейська правда” мала змогу з ним ознайомитися), в якому несподівано відступила від багатьох позицій, які сама ж і просувала.

Виправлення документа, яке до того забрало понад місяць, тепер здійснили за лічені дні. І результат виявився цілком гідним.

Що змінили у документі

Рішення саміту лишилося незмінним за форматом і структурою. Це — двосторінковий документ, який формально, як і раніше, присвячений лише трьом пунктам з української “формули миру”: це ядерна безпека, продовольча безпека і звільнення військовополонених.

Але реально найважливіші речі, а також ключові проблеми були заховані поза цими пунктами.

Оновлений проєкт виправляв більшість із них.

1) Російська агресія

Це виправлення не має юридичної ваги, але має символічне, політичне значення.

Звучить абсурдно, але у травневому проєкті рішення Саміту миру не було жодної згадки слова “агресія”. А тим більше — констатації того, що йдеться не про війну двох країн, а про російську агресію, тобто міжнародний злочин, де Україна є жертвою.

Цей юридичний факт підтверджений багатьма міжнародними інституціями та рішенням Генасамблеї ООН, за яке у 2022 році проголосувала 141 держава. Однак, напевно, частину друзів України здивувало мовчання Саміту миру з цього приводу. Та й українські громадяни після публікації рішення саміту могли б лишитися не в захваті від того, що очевидні речі не називають своїми іменами. Тому в спільному комюніке слова “триваюча війна” замінили на “агресію Російської Федерації проти України”. Цю заміну можна лише підтримати.

2) Територіальна цілісність та Статут ООН

“ЄвроПравда” наголошувала на цій проблемі, яка мала далекосяжний вплив: рішення саміту, запропоноване швейцарцями, створювало юридичне вікно для того, щоб за потреби включити відмову України від частини її території до умов “сталого миру з РФ”. Це, звісно, не означає, що саміт планував змусити Україну відмовитися від Криму чи Донбасу; йдеться лише про створення потенційного шляху для цього на майбутнє. Але цю ідею треба було вбити у зародку — і новий проєкт це вирішив.

Формулювання про Статут ООН знову зробили безсумнівними. А на додаток — чітко прописали, що основою сталого миру буде лише “таке рішення, що буде засноване на принципі поваги до територіальної цілісності і суверенітету усіх держав”.

Можна, звісно, чіплятися до слова “усіх держав”, бажаючи Росії розпаду. Але одного дня у майбутньому він все одно може статися, просто це не буде частиною “мирної угоди”. Натомість для нас важливо “забетонувати” ідею збереження міжнародно визнаних кордонів України. Це і сталося.

3) “Альтернативні формули миру”

Це ще одна, можливо, ключова проблема попереднього проєкту: він розмивав значення “формули миру Зеленського” і відкривав простір для міжнародного обговорення усіх альтернативних бачень миру. Наприклад, китайсько-бразильського, яке передбачає зупинку посилення ЗСУ та зупинку бойових дій (що означає збереження російської окупації як мінімум на тих територіях, які вона вже контролює).

Нове формулювання каже, що до уваги братимуть лише ті мирні пропозиції, які відповідають міжнародному праву (тобто безумовне повернення кордонів 1991 року, якщо лише їх не перегляне сама Україна) та Статуту ООН (зокрема, безумовне право України продовжувати відбивати російську агресію і звільняти окуповані території).

Це — цілком безпечне формулювання.

Понад те, минулий проєкт декларував, що цей саміт починає розробку нового “спільного” бачення мирного плану, що було утопією, зважаючи на наявність серед учасників саміту країн з російської або китайської орбіти. Тепер цю фразу викреслили.

4) Залучення Росії

В Україні багатьох збудили повідомлення про участь Росії у подальших мирних переговорах.

Треба дивитися правді у вічі — взагалі без комунікації з РФ обійтися не вийде. До прикладу, компенсація збитків, завданих війною, суто технічно є неможливою без російської участі. Однак деталі мають значення. За яких умов це долучення стає можливим? Якою є роль та статус держави-агресора, чи не ставлять її у рівні умови з жертвою? Чи висувають вимоги для прямого діалогу Києва з Москвою навіть тоді, коли РФ ще керуватимуть воєнні злочинці? Від відповідей на ці запитання залежить, чи є варіант прийнятним.

Попередній варіант рішення саміту цей фільтр не проходив.

Як розповідала ”ЄвроПравда”, за ним, щоби Росія перетворилася з агресора на учасника мирних переговорів, їй достатньо було втілити розмиті “заходи зі зміцнення довіри” лише за трьома невоєнними тематиками саміту. І якби те рішення було схвалене, Зеленському було би непросто пояснити, чому ми висуваємо якісь додаткові умови залучення РФ.

У новому проєкті цей блок переписали з нуля.

Швейцарці погодилися взагалі не згадувати про Росію, натомість йдеться про “всі сторони” (нескладно припустити, що це стало проханням Києва у відповідь на суспільне обурення). Тепер там немає послабленої вимоги про “заходи зміцнення довіри”, а натомість потрібні “конкретні дії”. І головне — видалені згадки про “другий мирний саміт”, які натякали на зобов’язання запросити Росію до участі у ньому.

Ці формулювання, на відміну від усіх попередніх пунктів, не є абсолютно безпечними для нас — однак вони є цілком робочими та задовільними.

5) Проблеми з трьома пунктами

Як вже йшлося, цей саміт буде присвячений лише трьом тематикам — ядерна безпека (питання ядерних погроз РФ та окупованої Запорізької АЕС), харчова безпека (тобто вільний експорт продукції з України) та обмін полоненими (разом з поверненням незаконно викрадених дітей та цивільних осіб).

Цей перелік обрали для того, щоби зібрати на перший саміт якомога більше держав — адже всі, принаймні на словах, виступають проти ядерної війни, за ядерну безпеку, за постачання продовольства на ринки світу та гуманітарні питання.

Але й ці пункти у попередньому драфті були прописані не ідеально — менш амбітно, ніж у мирному плані.

Одну з проблем в оновленому документі виправили — додали, що “напади на торговельні судна в портах і на всьому шляху прямування, а також на цивільні порти і цивільну портову інфраструктуру є неприйнятними”, причому це стосується не лише зерновозів, а будь-яких цивільних суден (у тому числі контейнерних або тих, що експортують український метал тощо). Це важливо, зокрема, для того, щоби чітко задекларувати: продовження таких атак блокуватиме участь РФ у мирних ініціативах.

Також важливо, що з новими формулюваннями цей пункт синхронізується з українською “формулою миру”.

А от у питанні ядерної безпеки амбітність формулювань лишилася нижчою: український план вимагає від Росії також деокупації та демілітаризації ЗАЕС, а от у швейцарському документі на це не зважилися.

Наслідки ухвалення

Загалом той документ, який підготовлений зараз, є цілком прийнятним і навіть дуже добрим для України. Є непринципові зауваження, але прибрані головні проблеми, і ключові положення прописані справді добре, відповідно до інтересів України.

Наразі проєкт ще не є фінальним: існує імовірність точкових змін 13-14 червня. Але джерела “ЄвроПравди” схиляються до того, що оновлена ідеологія рішення збережеться.

Звісно, потрібна реалістичність в оцінках.

Цей саміт не приведе до прориву, на чому наголошують усі учасники. Це довгий шлях, і зараз ми робимо лише один із перших кроків. Але критично важливо, щоби цей крок не був у хибному напрямку, не створював проблем. Попередній варіант рішення був саме таким; він не лише не давав помітних плюсів, а й генерував небезпеки; зараз ці проблеми вирішені.

Утім, такі зміни мали свою ціну.

Статус документа не змінився — як і раніше, йдеться про “спільне комюніке”, з яким мають погодитися усі без винятку учасники.

А отже, як і попереджала “ЄвроПравда”, вища амбітність рішення означає, що частина країн “відпаде” та відмовиться від участі.

Це вже відбулося.

Одразу після того, як Швейцарія повідомила усі столиці про зміну тексту спільного рішення, низка країн відмовилися від поїздки до Бюргенштоку. Так, станом на 5 червня Швейцарія офіційно повідомляла, що “отримала понад 80 підтверджень участі на рівні глав держав та урядів”, а загальна кількість підтверджених учасників, за повідомленнями посадовців, перевалила за сотню. Однак у наступні дні цю фразу довелося прибрати з сайту події, і зараз там йдеться, що “близько 90 держав підтвердили свою участь у Саміті заради миру в Україні, більшість з них — на рівні глав держав або урядів”.

Кілька держав ще чекають на фінальний-фінальний документ. Інші — перебувають під тиском РФ. Україна також не сидить без діла: президент Зеленський останні тижні подорожує світом, переконуючи столиці долучитися до саміту.

Як кажуть джерела ЄП, в реальності близько 15 держав “поставили на паузу” свою участь. На додаток кількість тих, хто просигналізував про зниження з президентського чи прем’єрського рівня до рівня міністрів чи навіть заступників, обліковується в десятках, але це не є критичною проблемою, головне — участь чи неучасть держави у саміті у принципі.

І хоча очевидно, що через останні зміни на саміті буде менше держав, ніж мріяли на Банковій ще вісім днів тому — але краще мати саміт однодумців, ніж йти на поступки з критично важливих для держави питань. Тому зміни, які сталися за останній тиждень навколо Саміту миру, однозначно є позитивними.

Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”