Шанс для опозиції

“Два місяці правління Віктора Януковича поставили Україну перед реальною загрозою втрати державності”.

(Звернення Брюховецького, Щербака, Андруховича, Василенка, Панченка, Скуратівського)

“Те, що сталося у Верховній Раді, є військовою узурпацією. І я переконаний, що на цьому крапка не ставиться. Це буде основою суспільної консолідації”.

(Віктор Ющенко)

“Просто зобов'язані об'єднатися всі люди, які розуміють, що Україна беззахисна проти такої організованої озброєної банди”.

(Юлія Тимошенко)

Зазначені цитати яскравим чином характеризують риторику непривладних політичних сил у вівторок, під час ратифікації угоди про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.

І якщо в розумінні Віктора Януковича демократія — це порядок, то варто розуміти, що саме “порядок” є однією з характерних рис авторитарного політичного режиму.

Демократія — це перш за все вільний, конструктивний обмін думками та ухвалення відповідальних рішень, що здійснюються цивілізованими людьми з відповідним рівнем політичної та правової культури. І все це робиться на основі й у межах закону. А не перетворюється на жбурляння яєць, масові сутички та наругу над національним прапором.

Загнана, роздерта зсередини, перебуваючи в стані фрустрації та переосмислення свого політичного майбутнього, опозиція знову отримує шанс розправити крила.

І, що характерно, сприяла цьому саме влада.

Фактично, завдавши опозиції нищівного удару, Янукович і Ко максимально посприяли тому, щоб політичне життя в державі знову почало розвиватися в традиційному за останнє десятиліття руслі жорсткої боротьби та критиканства.

Завдяки Харківським домовленостям, 27 квітня стало першим за тривалий період днем, коли “національно-демократичні” сили знову виступили єдиним фронтом.

Навіть, здавалось, непримиренні Ющенко та Тимошенко набрались терпіння й зустрілися задля координації спільних дій як у парламенті, так і за його стінами.

Незважаючи на заяву Віктора Ющенка про руйнівні наслідки об'єднання з Юлією Тимошенко, можна прогнозувати подальше зближення позицій опозиційних сил.

Принаймні Тимошенко вже заявила, що наразі не час бити один одного, і що вона готова робити все заради єднання, створення таких собі комітетів захисту України, куди б усі входили “на рівних, не роблячи з цього ні рейтинги, ні гучні заяви, ні нових лідерів”.

Об'єднана опозиція в разі її примирення, консолідації зусиль та спільної діяльності могла б скласти вагому протидію владі.

До союзу могли б увійти як підпорядковані Тимошенко партії, що проголошували її єдиним лідером об'єднаної демократичної опозиції — “Батьківщина”, Народний Рух України, Партія захисників Вітчизни, “Народна самооборона”, Християнсько-демократичний союз, партія “Реформи і порядок”, Українська соціал-демократична партія, інші політичні й громадські організації, — так і “Наша Україна”, “За Україну”, “Єдиний Центр”, УНП, та “Фронт Змін” Арсенія Яценюка.

Такий собі опозиційний союз.

Фактично, це буде черговий шлюб за розрахунком, який прикриватиметься гаслами недопущення повернення до кучмізму та відстоювання національних інтересів України. Примітно, що незважаючи на уроки п'ятирічної давнини, такому об'єднанню громадськість може знов повірити.

Однак, суттєвим каменем спотикання для об'єднаної опозиції може стати визначення лідера опозиції.

Адже і Тимошенко, і Ющенко, і Яценюк надто претензійні, самозакохані та амбітні для того, щоб схилити голову один перед одним.

З іншого боку, внесення змін до регламенту ВР, відповідно до якого тепер законною є наявність у парламенті одразу кількох опозиційних фракцій чи об'єднань депутатських фракцій, створює можливості для продовження одночасної міжусобної війни опозиції як між собою, так і з більшістю.

Януковичу такий стан справ вигідний. Адже воювати з гетьманчуками набагато легше, аніж з єдиним “гетьманом”.

Відповідно, можливий варіант продовження окремої діяльності політичних груп при одночасній наявності певних, ситуативних спільних дій.

За таких умов замість однієї можемо отримати дві-три опозиції:

— БЮТ та союз “Наша Україна”, “За Україну”, ЄЦ, УНП, “Фронт Змін” під керівництвом Яценюка;

— БЮТ, “Фронт змін” та об'єднання орієнтованих на Ющенка політиків. При чому в цьому випадку всі троє формуватимуть кожен свій опозиційний уряд.

У будь-якому разі багато залежатиме від політичної волі, особистих амбіцій та терпіння політиків один до одного.

У зв'язку з розгортанням наступу регіоналів на національні цінності та інтереси, тенденціями до “омосковлення”, ще більше активізується ВО “Свобода”.

У світлі останніх подій рейтинг цієї політичної сили обіцяє лише зростати, причому суттєво. “Свободі” необхідно лише продовжувати залишатися на власних позиціях і вдало використовувати кожний хибний крок опонентів.

Вимоги опозиціонерів близькі: імпічмент, референдум, перевибори.

Імпічмент виключений через практичну складність та неможливість його провести.

Референдум та перевибори в принципі можливі. Однак лише за наявності систематичного спротиву та масових протестів громадськості. Янукович на них погодиться лише в крайньому випадку, коли перевибори стануть єдино можливим способом вирішення конфлікту без застосування сили.

Погоджуватися на інші умови, володіючи тією владою, що зосередив наразі президент у своїх руках, та за наявності значної можливості її втратити, було б безглуздо.

При цьому, максимально протидіяти перевиборам буде Володимир Литвин, для політичної сили якого існує значна загроза взагалі опинитися поза великою політикою.

Не готові до перевиборів у зв'язку із браком часу й опозиційні політичні сили.

Тому сподіватися на перевибори, якщо й слід, то лише восени-весною й цілком можливо, що разом із виборами до органів місцевого самоврядування.

Втім, повторення Майдану також є малоймовірним. Адже наразі в суспільстві панує велике розчарування та апатія.

Наміри Тимошенко розпочати поїздку з метою зібрати всеукраїнську команду для захисту України є скоріше ілюзією, в яку мало вірять й у середовищі самої опозиції.

Так, Юрій Костенко заявив: “Майдан можливий. Але не сьогодні, на превеликий жаль... Будемо відверті, що сьогодні всі, хто зібралися політичному мітингу, не прийшли за покликом серця, за сумлінням”.

Таким чином, опозиція ожила, отримала реального персоніфікованого ворога й широкий плацдарм для роботи.

Залишилося лише визначитися з форматом.

Ігор ДЕБЕНКО