Шанс для України. Як Туреччина за одне покоління увірвалася в “золотий мільярд”

Сьогодні Туреччина — країна з темпами зростання реального ВВП на рівні 5-10%, із випуском власних моделей літаків, ракет, безпілотників, танків, будівництвом найкращих доріг, найбільшого мосту в Європі через протоку Дарданелли та високорозвиненим сектором послуг.

У свій час другий президент України написав відому книжку “Україна не Росія”. Враховуючи сьогоднішні реалії, нам можна написати новий бестселер: “Чому Україна не Туреччина”.

І хоча будь-яке порівняння кульгає, в даному випадку “кульгавість” цілком стерпна. Генотипи наших двох народів переплелися приблизно так само, як і фенотипи національних економік, тільки в Туреччині ці набуті риси, розвинені в умовах агресивного довкілля, сформувалися у стійку державну резистентність до глобальних криз.

Тим більш інформативним буде для нас вивчення досвіду турецьких реформ, частина з яких цілком могла бути реалізована і в наших специфічних умовах.

Два шляхи з 90-х

Уявлення українців про турецьку економіку застигло на рівні 90-х років. Більшість сприймає Туреччину через призму серіалу про Роксолану-Хюррем, а образ турків варіюється між Сулейманом Пишним та продавцем на “Сьомому кілометрі” під Одесою.

Що стосується безпосередньо країни, то перше, що спадає на думку, — це “оллінклюзів” і анатолійські середземноморські курорти. Це так само прикро, як сприйняття іноземцями прізвища “Шевченко” виключно у контексті футболу та уявлення про нашу країну до війни як про місце, де є лише дешеве пиво та інші “пустощі”.

Портофило турецької економіки та ландшафт місцевого підприємницького середовища за останні роки кардинально змінилися, і стереотипи, сформовані у свідомості наших “човникарів” часів 90-х, залишилися назавжди в минулому.

Ще 30 років тому Туреччина дуже нагадувала Україну за базовими параметрами.

Тоді Україна намагалася наздогнати Францію, а Туреччина мала скромніші завдання: ця країна взяла як орієнтир Німеччину і просто почала рухатися в її фарватері.

1983 р. населення Туреччини становило 43 млн осіб, менше ніж в Україні. Сьогодні цей показник досяг 80 млн, що приблизно відповідає параметрам тієї ж Німеччини та перевищує чисельність населення Ірану — одного з ключових регіональних конкурентів.

Сумно, але факт: за цей час демографічні показники в Україні скоротилися, за різними оцінками, на 20 млн, і більш точну картину може надати лише перепис населення.

З того часу Туреччина стала одним із світових лідерів за темпами економічного розвитку, поступаючись лише Китаю та Сінгапуру.

За показником ВВП на душу населення Туреччина зараз входить до двадцятки країн і “золотого мільярда” людства. Саме економічним успіхам нинішній президент країни Реджеп Ердоган завдячував своєю тривалою популярністю.

Якщо розглянути агрегати турецької економіки порівняно з іншими країнами, які входять до клубу ВВП на душу населення понад $10 тис., то ми побачимо, що високі показники економічного зростання відбуваються на фоні нетипової для таких держав високої інфляції. При цьому в Туреччині кредитні ставки значно нижчі, ніж в Україні, попри те, що і в нас, і в них застосовується плаваючий курс нацвалюти з відповідною динамікою девальвації, а інфляція постійно перебуває вище за цільовий горизонт. Відбувається це з однієї простої причини: у Туреччині не бояться застосовувати сурогатні методи зниження кредитних відсотків за рахунок активного використання пільгового кредитування та компенсації частини процентної ставки спеціальними кредитними установами.

Економічне зростання та інфляція

Крім того, центробанку Туреччини вдалося знайти свою особливу модель монетарного регулювання. Його прихована мета — розширення грошової бази під потреби реального сектора економіки, інфляція при цьому є похідною метою, а відсоткова ставка — інструментом стимулювання економічної активності. Для цього застосовуються різні види базових ставок, таких як “тижнева ставка РЕПО/ставка вікна пізньої ліквідності”, до яких прив'язані ставки залучення/розміщення овернайт. Подібна ставкова диверсифікація застосовується регулятором, щоб в економіці не формувався стійкий якір цін на гроші та відсотки за кредитами мали більшу еластичність у бік зниження.

У зв'язку з цим турецький центробанк зазнає постійного тиску з боку керівництва країни щодо зниження відсоткових ставок у протихід інфляції. Вже стало крилатим висловлювання Ердогана з цього приводу:

“Інфляція не залежить від сезонних змін. Головною і прямою причиною інфляції є зміна відсоткових ставок… Ми вимагали знизити відсоткові ставки… Щойно відсотки почали зростати, інфляція знову стала двозначною. Кажуть, що центробанк є незалежною структурою і туди не можна втручатися. Так от невтручання і призвело до такого розвитку подій”.

В Україні з інфляцією продовжують боротися підвищенням базової ставки. Очевидно, що у нашому випадку вона гаситься за рахунок уповільнення динаміки економічного зростання, а в Туреччині — за допомогою зростання товарної пропозиції, для чого уряд постійно посилює економічні стимули щодо підігріву підприємницької активності.

Як показала практика, турецька гіперінфляція успішно знижується і такими не зовсім монетарними методами.

Завдяки подібній політиці безробіття у Туреччині скоротилося до 9% і відповідає середньому європейському показнику.

Але головний результат: Туреччина практично призупинила відтік своєї робочої сили в ЄС, який набував катастрофічних масштабів у 90-х рр. минулого століття.

Для нас це чудовий приклад того, що лише активне стимулювання підприємницького середовища з боку держави може дозволити використовувати помірну інфляцію на благо економічного зростання і для стабілізації ринку праці.

Стратегії імпортозаміщення та протекціоністського захисту внутрішнього ринку в країнах, що розвиваються, успішно реалізовуються дуже рідко, і головне завдання для них — це не імпортозаміщувати, а стимулювати структурну перебудову економіки у бік галузей з вищим рівнем додаткової вартості, залучаючи прямі іноземні інвестиції. Що й зробила Туреччина, поступово змінивши структуру виробництва з продукції сільського господарства та легкої промисловості на машинобудування.

Туреччина має досить великий зовнішній корпоративний борг, але водночас фактично вирішила проблему державного.

Туреччина достроково припинила співпрацю з МВФ у 2013 р. У минулі роки вона навіть стала кредитором Фонду, збільшивши свою пайову участь серед країн — донорів до $5 млрд.

Вісім граней успіху

Успіх турецьких реформ можна сформулювати у таких пунктах.

1. Результативна податкова політика, яка полягає у фіскальному акценті на непрямі податки (тютюнові вироби, паливно-енергетичний сектор) та у податковому стимулюванні компаній, які інвестують у науково-дослідні розробки. В результаті за темпами зростання експорту електроніки Туреччина входить до світової трійки країн (компанія Vestel займає п'яту частину ринку телевізорів до ЄС).

2. Великі державні банки та підприємства приватизовані.

3. Завдяки сприятливим умовам ведення бізнесу Туреччина перетворюється для Європи на складальний майданчик для автопрому, а експорт продукції машинобудування суттєво перевищив показники легкої та взуттєвої промисловості.

4. Держава активно стимулює експорт та захищає внутрішній ринок, але не за допомогою простих заборон, а використовуючи активну антидемпінгову політику. Існують програми кредитування та страхування експортних операцій, держава компенсує до 50% витрат бізнесу на створення торгових представництв та дистрибуції за кордоном.

5. Держава контролює максимальний рівень іноземного капіталу в інфраструктурних галузях, наприклад у транспорті.

6. Активно використовуються такі механізми кластерного розвитку, як промислові полігони та спеціальні економічні зони, які розміщуються у депресивних регіонах. За даними Boston Consulting Group, Туреччина стала однією з найпривабливіших промислових платформ у світі в рамках моделі ніаршорінгу (створення промислової платформи для іноземних компаній поруч із найбільшим ринком збуту, в даному випадку — з ЄС). Економічні суб'єкти отримують там суттєві пільги: спецрежим нарахування ПДВ та імпортних мит, скасування оподаткування при ввезенні обладнання та комплектуючих, пільгові тарифи на електроенергію.

7. Застосування пільгового кредитування бізнесу. Туреччина не стала чекати, як Україна, поки інфляція знизиться “природним” шляхом і створить умови для зниження ставок за кредитами. Зниження відсотків у цій країні відбулося не за допомогою “монетарної гомеопатії”, а внаслідок застосування радикальніших методів “лікування”. Мікрокредитуванням у Туреччині займається Народний банк, що видає кредити до $35 тис. терміном до 10 років.

8. Всеосяжний розвиток третинного сектору економіки: сфери послуг та туризму.

Переробка та експорт

Свого часу колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен запропонував нашій країні поставити перед собою на найближчі 20 років амбітну мету — входження України до Митного союзу з ЄС. Сьогодні у цьому форматі з ЄС співпрацює Туреччина. Тому турецький експорт, починаючи з 1996 р., видозмінився у бік таких високотехнологічних галузей, як автомобілебудування, електронна та електрична техніка, хоча раніше країна орієнтувалася на традиційні галузі: легку та харчову. Принципи турецької імпортної політики були сформульовані в такий спосіб: забезпечення країни імпортними поставками сировини і напівфабрикатів високої якості та за прийнятними цінами.

На першому місці у структурі експорту Туреччини транспортні засоби, обладнання, електротехніка, які у сумі дають понад 28% експортних поставок, тоді як легка промисловість становить понад 10%, металургія — до 8%, а продукція сільського господарства — 2,7%. .

Митний союз з ЄС активно сприяв цим трансформаціям, бо, на відміну від ЗВТ, надав додаткові фіскальні стимули.

На жаль, структурні зміни, що відбулися в нашій економіці за останні роки, зробили Україну сировинним придатком, і технологічний дисбаланс у нас буде з будь-якою більш-менш розвиненою країною.

У контексті Туреччини важливо розуміти інше. Ця країна є унікальним прикладом максимальної торгової інтеграції у європейський ринок, яка у випадку з іншою державою була б можлива лише за умови повноцінного членства в ЄС.

Наразі Туреччина максимально використовує не лише ринки ЄС, а й своє регіональне лідерство. Турки купують нафту та переробляють її на своїх нафтохімічних заводах, поставляючи готову продукцію на європейський ринок.

Те саме вони роблять з нашою “нафтою” — соняшниковою олією. Вони не тільки купують українське насіння і виготовляють з нього готовий продукт, а й закуповують нашу готову олію, що перевозиться спеціальними танкерами, а потім бутилюють її під своїми брендами.

Ще приклад — металургія: турки закуповують напівфабрикати із чорних металів у вигляді слябів, г/к рулонів, квадратних заготовок, а також чавуну, а потім виробляють на своїх підприємствах сталь та прокат найвищого класу та продають цей товар на ринках Німеччини, Швеції й інших європейських країн, але за значно вищою ціною.

Ідеологія на допомогу

Сьогодні Туреччина — це модель української економіки, але в неї все вийшло. І її досвід, включно досягненнями та помилками, є чудовим синопсисом для нас та шансом на те, що вийде і в нас.

Але, на мій погляд, причини успіху Туреччини та нашого неспіху, полягають у ефективному чи неефективному злитті політичної та економічної ідеологій.

Туреччина — це приклад злиття політичного та економічного націоналізму.

Україна — це політичний націоналізм для маніпулювання виборцями та економічний “вульгарний псевдолібералізм”.

Зрештою, у турків — розвиток, у нас — “політико-економічна шизофренія”.

Кемаль Киличдароглу є одним з лідерів Турецької республіканської партії, яка проповідує ідеологію кемалізму, яка, за визначенням Гантінгтона, є найбільш доречною для країн, що розвиваються.

Це політика шести стріл на прапорі “кемалізму”.

1. Республіканізм — ідеал конституційної демократичної республіки як альтернативи абсолютній османській монархії.

2. Націоналізм — дистанціювався Ататюрком від расового націоналізму і пантюркізму і розумівся за французьким зразком — як ідеологія політичної нації в межах Турецької республіки (а не тюркської етнічної нації, як це було особливо у пантюркістів).

3. Народність — боротьба проти класової нерівності та станових привілеїв. Міжкласова солідарність та суверенітет (верховна влада) народу.

4. Лаїцизм, секуляризм — світський характер держави та відокремлення церкви від держави.

5. Етатизм, державність — побудова змішаної економіки за провідної ролі держави. Сильна держава на макрорівні за активного розвитку приватного підприємництва.

6. Революційність — курс на вестернізацію та боротьбу з пережитками архаїчного традиційного суспільства, опора на прогрес та просвітництво.

Очевидно, що в контексті цієї доктрини Україна є повною протилежністю Туреччини. Звідси і така відмінність у економічному розвитку. І ми такі далекі від вестернізації. Набагато далі за азійську Туреччину.

Базис та надбудова — формат відношення до продуктивних сил суспільства та засобів виробництва визначає кількість грошей у гаманцях простих громадян та рівень розвитку країни загалом.

Загалом, діалектика…