В червні у Верховній Раді був зареєстрований проєкт закону №3739 щодо вимоги локалізації при здійсненні публічних закупівель. Під проєктом підписались близько 40 народних депутатів.
Його суть в обов'язковій локалізації на рівні 25% — 45% для близько 90 позицій машинобудівної продукції при здійсненні публічних закупівель. До 2024 року планується збільшення відсотку локалізації до 40% — 60%.
Нагадаємо, що під закон про публічні закупівлі підпадають комунальні, державні органи, підприємства і компанії, в яких державі належить більше 50%.
Серед позицій продукції згідно кодів CPV (Common Procurement Vocabulary, Єдиний закупівельний словник) немає сировини, консалтингових послуг або інших сумнівних предметів закупівлі.
Сюди входять турбогенератори, трансформатори, компресорне обладнання, громадський транспорт, спецавтомобілі (сміттєвози, автоцистерни, пожежні, швидкої допомоги), локомотиви, вагони, насоси та ін. Повний перелік можна прочитати, скачавши порівняльну таблицю до проєкту.
Визначення ступеню локалізації покладено на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (МЕРТ).
Ціль проєкту — спрямувати кошти від публічних закупівель на придбання вітчизняних товарів. Це дозволить українським підприємствам створити нові робочі місця.
Тим самим будуть збільшені податкові відрахування у всі рівні бюджетів, зменшено безробіття і відтік робочих кадрів за кордон, збільшено внутрішній попит на товари та послуги для громадян.
У проєкту є багато критиків. Так ряд громадських організацій на чолі з “Трансперенсі Інтернешнл Україна” та Dozorro виступили проти принципу локалізації, але в іншому документі — проєкті постанови Кабміну.
Їх аргументація у спотворенні конкуренції і корупційних ризиках таких норм.
Як показує опитування промисловців, які експортують свої товари, включаючи країни ЄС, майже всюди уряди застосовують вимоги до локалізації. А також — обмежувальні бар'єри для іноземних постачальників.
При цьому часто це стосується не тільки державних замовників а і великих промислових компаній.
Тим більше ця тенденція посилилась у період пандемії COVID-19 та пов'язаних з цим карантинних заходів.
БізнесЦензор зібрав думки трьох українських промисловців щодо стану їх виробничих потужностей, проблем, з якими вони стикаються при експорті та впливу локалізації на збільшення робочих місць.
ПрАТ “Запоріжтрансформатор” (ЗТР) — підприємство у Запоріжжі, яке виробляє трансформатори та шунтуючі реактори. Споживачами продукції ЗТР є електрогенеруючі компанії та оператори електромереж. На підприємстві працює близько 1200 працівників.
ЗТР входить у холдинг “Енергетичний стандарт” Костянтина Григоришина. Сьогодні ЗТР знаходиться у процедурі санації через борги.
Потужність трансформаторів вимірюється у мегавольт-амперах (МВА). ЗТР може виробляти до 60 тис. МВА на рік. Підприємство виробляє трансформатори та реактори потужністю від 1 МВА до 1250 МВА.
Директор з продажів Запоріжтрансформатор ОЛЕКСАНДР МЕСХІЯ:
До війни з РФ річний оборот нашого підприємства сягав 13-15 млрд грн. Сьогодні частина потужності законсервована у зв'язку з відсутністю замовлень.
Про експорт
В 2019 році нам вдалось отримати замовлення в інших країнах. Ми експортували продукцію в Казахстан, Азербайджан. Сьогодні маємо замовлення із Грузії, Саудівської Аравії, Аргентини, Білорусі. Плануємо також постачати продукцію у Таджикистан та Уругвай.
Взагалі сьогодні експорт займає до 40% від наших замовлень. Це багато.
Основні замовники нашої продукції в Україні, це Укренерго, Енергоатом, ДТЕК, Укргідроенерго, “зелена” генерація. А також обленерго — оператори систем розподілу електроенергії. Їм потрібні трансформатори меншої потужності.
Про конкурентів
Дехто вважає, що нашими конкурентами є загальновідомі світові бренди Siemens (Німеччина) або ABB (шведсько-швейцарська компанія) або General Electric (США). Але це не так. Сьогодні дуже агресивно себе ведуть виробники з Узбекистану, Таджикистану та Казахстану.
Вони виходять на український ринок і демпінгують, експериментують з участю у тендерах наших держкомпаній, не маючи референції (досвіду поставки у відповідній країні — БЦ).
На відміну від них, ми у Європі постійно стикаємось із загороджувальними заходами. Якщо в тебе немає референції у цій країні, ніхто не дасть тобі замовлення.
В результаті енергосистема країни отримала велику кількість трансформаторів різних виробників у яких відсутня сервісна база. Це ускладнює їх обслуговування.
З одного боку — вони не на багато дешевші при поставці, з іншого боку — їх обслуговування виявляється набагато дорожче у зв’язку з низькою якістю у порівнянні з нашою продукцією.
Від цього в мережі збільшуються технологічні втрати електроенергії, вартість яких закладається в рахунок на електрику кожному споживачу.
У нас є конкуренти і в Україні. Хоча не по всій номенклатурі товарів. Виробників великих трансформаторів з переходом напруги на 330 кВ або 500 кВ — таких немає.
Але тим же Siemens або ABB ніхто не забороняє локалізувати виробництво свого обладнання на наших потужностях.
Ми ж також імпортуємо частину складових для виробництва — ті, які не виробляють в Україні. Купуємо вводи, трансформаторну сталь, перемикаючі пристрої, трансформаторне масло.
Реально ми можемо доказати 50% локалізації разом з роботами. Тому ми зацікавлені співпрацювати з іноземними виробниками. Вони завжди можуть створити разом з нами локалізацію на 25% (мінімально необхідна локалізація для трансформаторів згідно закону — БЦ).
При тому що ми з ними використовуємо однакові матеріали, у нас дешевше робоча сила та накладні витрати. Це буде вигідно і їм, і нам.
Про наслідки локалізації
Ми рахували, що в разі прийняття вимог до локалізації, ЗТР може найняти додатково 500 працівників у Запоріжжі.
Підприємство може отримати додаткові замовлення від держкомпаній Укренерго, Енергоатом та Укргідроенерго. Їхні програми на 2021 рік передбачають закупівлю трансформаторного обладнання на 1,9 млрд грн. Вимога локалізації дасть нам додаткові замовлення і дозволить завантажити свої потужності.
Сьогодні нам доводиться оптимізувати витрати, бо через COVID-19 держкомпанії відмінили багато тендерів. Ми розуміємо, що у наступному році кількість замовлень може вирости через відкладений попит. Але до того часу ще треба дожити. Головне питання зараз — вижити.
Про дзеркальні санкції проти виробників з РФ
Ми не можемо постачати свою продукцію до РФ. Вони законодавчо внесли код товару зовнішньо економічної діяльності (КТ ЗЕД) для трансформаторів українського виробництва до забороненого імпорту.
Україна, на жаль, не ввела дзеркальні санкції на поставку трансформаторів російських виробників. Наприклад, Siemens побудував трансформаторний завод у Воронежі. Йому ніхто не заважає приймати участь в тендерах українських держпідприємств. І він приймає участь.
Також у нас не проводяться розслідування щодо демпінгу з боку виробників Узбекистану, Казахстану та Азербайджану. Це для нашого підприємства — найбільша проблема. Вони приходять з низькою ціною і постачають неякісну продукцію.
Для прикладу, нам зайти на ринок Узбекистану — не реально. Їхня влада змушує своїх замовників купувати товари виключно власного виробництва, якщо воно тільки є.
Так само — в Казахстані. Ми були в їхніх держкомпаніях. Вони кажуть: ми не можемо у вас купити. Законодавчо це не заборонено, але така державна політика.
В РФ є великий виробник трансформаторів — група СВЭЛ (СвердловЭлектро). На початку 2020 року вони купили трансформаторний завод в Болгарії — Hyundai Heavy Industries Co. Bulgaria (HHI Co. Bulgaria).
В минулому році Укренерго проводило тендер на поставку трансформаторів для підстанції Мукачево. Нас дискваліфікували через нібито не правильно оформлені документи. Протягнули HHI Co. Bulgaria. І тепер маємо факт, що держкомпанія Укренерго платить гроші болгарському заводу, який входить у російську групу СВЭЛ.
ПАТ “Укрелектроапарат” (УЕА) — підприємство у Хмельницькому, яке виробляє трансформатори та комплектні трансформаторні підстанції для електроустановок. На підприємстві працює близько 700 працівників.
Акції підприємства тримають Михайло Коренбліт (більше 51% разом з родиною) та Борис Покрасс (12,3%).
Продукція підприємства вимірюється у вихідній потужності електроенергії — мегаватах (МВт).
Технічний директор Укрелектроапарат ВІКТОР ЯКУБОВСЬКИЙ:
Наші трансформатори та трансформаторні підстанції використовуються в усіх галузях народного господарства.
Ми робимо трансформатори від самого маленького потужністю 1,25 кВт до великого — потужністю 6,3 МВт з напругою до 35 кВ, які використовуються у мережах обленерго, у нафтовидобувній галузі, для комплектації електровозів та електропоїздів.
До війни наше підприємство виробляло продукцію із загальною потужністю до 400 МВт на місяць. Сьогодні виробляємо 80-100 МВт на місяць. При цьому, більше половини замовлень забезпечуються завдяки експорту.
Про ринки збуту
В останні роки у нас активно розвивалась сонячна енергетика. А ми виготовляли готові підстанції для СЕС. Але у зв'язку з невизначеністю щодо проблеми виплати “зеленого” тарифу, обсяг таких замовлень сьогодні значно зменшився.
Коли Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ Володимира Приходька — БЦ) почав розробку електропоїздів ЕКр1 “Тарпан”, аналогів корейських Hyundai, що задіяні на швидкісних маршрутах Інтерсіті, наше підприємство прийняло участь у розробці та виготовленні трансформатора для живлення цього електропоїзда, який є достойним конкурентом іноземним аналогам.
На жаль, подальших замовлень немає.
До початку конфлікту з РФ ми постачали свої трансформатори та трансформаторні підстанції як російським компаніям так і в країни середньої Азії.
На жаль, сьогодні РФ заборонила імпорт трансформаторів з рідкими діелектриками з України. А окрім цього, заборонила і транзит багатьох видів продукції по своїй території. Тим самим вони відрізали нам можливість постачати продукцію в країни Середньої Азії.
Той варіант “Шовкового шляху” через Каспійське море, який розроблявся при Арсенії Яценюку, виявився нежиттєздатним. Строки поставки виявилися завеликим для замовників з Середньої Азії. Тому поставки нашої продукції зупинилися.
З іншого боку, в Європі не зовсім радісно нас приймають, виставляють цілий ряд вимог: треба пройти сертифікацію, надати цілий комплект документів, довести свою виробничу спроможність, провести випробування продукції.
Ми це робимо. Але в кінці нам ставлять питання: а де у вас позитивний досвід поставки в країни Євросоюзу? А як у нас з'явиться цей досвід?
Наше підприємство постачало продукцію і в країни Близького Сходу, і в Африку: Нігерія, Алжир, Єгипет, в Ірак. І сьогодні ми працюємо з цими країнами. Але через пандемію коронавірусу замовлень стало набагато менше.
Про конкуренцію
Тепер і країни Африки обмежують імпорт. Якщо в країні є бодай одне підприємство, яке виготовляє подібну продукцію, воно виграє тендер, якщо його продукція буде коштувати на 30% дорожче, ніж в іноземного постачальника.
Або ж відкривайте представництво в країні, робіть локалізацію на 30% — 40%, і постачайте на спільних умовах з місцевими заводами. У нас в країні цього немає.
Щодо конкуренції всередині країни, у нас є багато малих підприємств, які виготовляють самі підстанції без трансформаторів. Це значно простіше. Є підприємства, що можуть виготовляти трансформатори, наприклад ЗТР.
Навіть в Хмельницькому, де ми знаходимось, є дві невеликі фірми, які роблять часткову збірку: закупають електротехнічну сталь, обмотки — і самі збирають трансформатори.
Тим часом, доступ на ринок України іноземним компаніям нічим не обмежується.
У концерн НІКМАС входять два заводи. ПрАТ “Науково-виробниче акціонерне товариство “ВНДІкомпресормаш” (НВАТ ВНДІКомпресормаш) в Сумах виробляє компресорне обладнання.
АТ “Полтавський турбомеханічний завод” (ПТМЗ), що розташований в Полтаві, займається ремонтом турбін.
Сьогодні в концерні працює всього 600 працівинків, хоча ще три роки тому там було 3 тисячі робочих місць. Концерн належить родині Дашутіних.
Співвласник концерну НІКМАС ГРИГОРІЙ ДАШУТІН:
Сьогодні ми виробляємо компресорне обладнання та здійснюємо ремонт турбін.
Компресори використовується в багатьох галузях. Це обладнання виконує три функції:
— логістичну, коли відбувається перекачка газу;
— механічну, коли за допомогою стисненого повітря виконується механічна робота;
— сировинну, коли за допомогою компресорів із повітря виділяють азот, або кисень.
Тобто, компресорне обладнання — це універсальні машини, які застосовуються всюди, від газової свердловини до акваріуму.
Споживачами нашої продукції потенційно можуть бути великі державні природні монополії — Укрзалізниця, Оператор ГТС, Укргідроенерго, Енергоатом, Укргазвидобування.
Про конкуренцію в Україні
У кожного виробника є спеціалізація на конкретних видах компресорів. Але загалом компресорне обладнання в Україні виробляють сотні компаній.
Тому вимога до відповідного відсотку локалізації ніяк не вплине на конкуренцію на тендерах. Тим більше, будь-яка іноземна компанія може домовитись про локалізацію на існуючих українських потужностях.
Замовники, згідно закону про публічні закупівлі, зазвичай використовують лише ціновий критерій для оцінки. Але є вартість життєвого циклу обладнання. Зазвичай у місцевих виробників сервісне обслуговування дешевше.
З іншого боку, якщо держава і витратить трохи більше на закупівлю продукції українського виробництва, тим самим вона зменшить свої витрати на виплату соціальної допомоги для безробітних.
Протекціоністські закони є у переважній більшості країн світу.
Сьогодні ми в Україні стикаємось з демпінгом зі сторони турецьких, німецьких, американських виробників. Конкретно Туреччина дає дотації своїй компанії Dalgakiran, яка виготовляє компресорне обладнання, у розмірі 38% від ціни продукції на експорт.
В чому вигода від такої стратегії? Два-три роки такий постачальник демпінгує, потім знищує локального виробника і захоплює місцевий ринок збуту.
Про оптимізацію і збут
Ми оптимізували витрати. Якщо три роки тому у нас працювало 3 тисячі людей, то сьогодні всього 600 працівників. Середня заробітна плата у нас складає 17 тис. грн.
Близько половини своєї продукції ми відправляємо на експорт. Є замовлення з Німеччини, з Казахстану. Зробили ремонт турбін в Чорногорії. Нещодавно в Бангладеші виграли тендер.
Коли кажуть, що “українська продукція низької якості” — це підрив довіри до національного виробника. Якщо б в нас не було експорту, ви б могли сказати, що в нас погана продукція. Але якщо вона погана, то як ми експортуємо 50%?
Ми б хотіли вийти на ринки Євросоюзу. Але для цього потрібно вкласти мільйони доларів у сертифікацію з невідомим обсягом замовлень в результаті. Без підтримки уряду це неможливо. Вкладати великі гроші у подолання бар'єрів для експорту в ЄС без гарантованих обсягів збуту ніхто не буде.
Українські природні монополії щорічно купують продукції на 600 млрд грн. Держава має визначитись, що їй вигідніше. В разі застосування вимог до локалізації, ми б відразу могли збільшити кількість робочих місць у два рази. А це податки у місцеві бюджети і позитивний мультиплікатор на економіку.
Ми бачимо, що інші країни, включаючи Євросоюз, активно застосовують протекціонізм. Вони радо купують в нас сировину: залізну руду, зерно, деревину. Але коли дають нам кредити, вимагають імпортувати продукцію з доданою вартістю, замість купувати своє.
Дмитро ТКАЧЕНКО
Что скажете, Аноним?
[21:42 21 декабря]
[13:43 21 декабря]
Абхазия столкнулась с самым суровым за последние 30 лет энергетическим кризисом.
[10:10 21 декабря]
13:00 21 декабря
12:30 21 декабря
12:00 21 декабря
11:30 21 декабря
11:00 21 декабря
10:30 21 декабря
10:00 21 декабря
09:30 21 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.