Ще рано шукати в російській політиці партнерів для діалогу — редактор “Медузи”

Для багатьох українців, які шукають безсторонньої інформації про Росію та ті питання, які хвилюють (чи мали би хвилювати) російське суспільство, важливим джерелом новин та аналізу стало інтернет-видання “Медуза”. Цей агрегатний сайт, який також публікує і власні розслідування, був менше року тому створений головним редактором видання Lenta.ru Галиною Тимченко у столиці Латвії, Ризі, після того, як Lenta.ru в Росії звинуватили у розпалюванні національної ворожнечі за інтерв’ю з лідером “Правого сектору” Дмитром Ярошем. На сьогодні, за словами Тимченко, “Медуза” має багатомільйонну аудиторію не лише в Росії, але і серед російськомовної аудиторії по всьому світу. Радіо Свобода зустрілося з Галиною Тимченко під час конференції “Форум 2000” у Празі, щоб запитати, як має виглядати ліберальне російськомовне видання, і чи не згуртовує воно той самий “русский мир”, тільки без Путіна.​

— Ми працюємо на російськомовну аудиторію, на тих людей, які думають і читають російською мовою. І мені однаково, де вони живуть. Бо ми всі знаємо, що російські люди, де б вони не жили, в Америці, в Ізраїлі, в Балтії чи в Німеччині, все одно живуть новинами з Росії. Ну, так склалося.

— Ви базуєтеся в Латвії, скільки вас читає людей в країнах Балтії?

— В Балтії нас читає 170 тисяч осіб, що для Балтії дуже багато.

— А в Росії?

— А в Росії, якщо вважати, що ми трохи не дотягнули до трьох мільйонів минулого місяця, то нас читає два з гаком мільйона.

— Що визначило ваш вибір на користь Риги?

— У першу чергу, дешевизна, що, можливо, виглядає смішно у зв’язку з економічною кризою, але колись Рига була одним з найдешевших європейських міст, з одного боку, а з іншого, наявність великої кількості людей, які думають і говорять російською мовою, один часовий пояс з Москвою і те, що в Ризі, на щастя для нас, дуже прості правила ведення бізнесу.

— Це була головна перевага Риги над Києвом? Багато ваших колег переїхали до Києва.

— Щастя їм та успіху. Ми ніколи навіть не розглядали Київ як можливу базу, бо ми хотіли залишатися на нейтральній території.

— На Вашу думку, вони потрапили під український вплив?

— Ви знаєте, боюся, що Вам не сподобається моя відповідь, але, швидше за все, так. Тому що у розмовах з російськими колегами, які зараз працюють в Україні, лунає така тема, що ми говоримо те, що хочуть чути наші читачі. Ми, на щастя, позбавлені цього. Ми можемо говорити все, що вважаємо за потрібне.

— Ви покинули Росію з політичних причин…

— Ні.

— А з яких?

— З економічних. Жодної політики там не було. Я ніколи не заявляла, що опозиціонер чи борюся з режимом. Боронь Боже! Журналістика не передбачає боротьби з режимом. Журналістика передбачає постачання достовірної та об’єктивної інформації своїм читачам. Оскільки в Росії це було б ускладнено, я обрала найлегший шлях з усіх можливих. Можна було залишитися в Росії і зустрічати щодня нових людей з перевірками від пожежників, Роскомнагляду, ФСБ, Генеральної прокуратури, слідчого відділу і спілкуватися з ними. Але мені з ними спілкуватися не хочеться.

— І Ви продовжуєте наполягати на тому, що Ви поїхали з Росії не з політичних причин, що це не був політичний тиск?

— Ну, це міг бути політичний тиск. Але мої причини були абсолютно приземленими і матеріальними. Нам потрібно було діяти швидко, сил в нас було мало, грошей ще менше, тому ми зробили так, як було краще для видання. Чи це є політика? Не знаю, мені здається, що це здоровий глузд і прагматизм.

— Як Ви бачите майбутнє російськомовних видань поза Росією для читачів у Балтійських країнах, в Україні, в Казахстані? Що їх об’єднує, крім спільного радянського минулого і знання російської мови?

— Чесно сказати, дуже складне питання. Якщо порівнювати російськомовних читачів з країн Балтії, російськомовних читачів з України та Білорусі, то в них мало спільного. Їх об’єднує хіба що російська культура, якісь політичні, суспільні, знакові події в Росії. Вони живуть зовсім іншими ідеями і зовсім по-різному. А з іншого боку, все одно Росія залишається точкою тяжіння.

— Культурного, політичного, економічного?

— Культурного, політичного, але головним чином суспільного. Градус суспільного життя в Росії завжди високий. Тому, якщо писати про те, що стосується, так чи інакше, російського суспільства, не потрібно далеко ходити і шукати особливі ідеї для об’єднання.

— Українці, які заглядають у майбутнє, намагаються побачити в сучасній Росії майбутніх партнерів по діалогу. Де, на Ваш погляд, їх потрібно шукати — у таких виданнях, як Ваше, чи будете Ви згуртовувати такого роду людей?

— Гадаю, що партнерів потрібно шукати всюди. Ми добре знаємо, що людей об’єднує спільна справа. Що спільного, крім політики, ми маємо? Є рідні, родини, гігантська кількість змішаних шлюбів (я, наприклад, — також продукт змішаного шлюбу). А якщо говорити про політику, то мені здається, що ще рано говорити про пошук партнерів.

Марія ЩУР