Росія досі продає ядерне паливо десяткам атомних станцій у США, Європі та Азії

Ядерну енергію визнано екологічною, а через те, що вона відносно дешева, багато урядів роблять на неї ставку. Проте війна в Україні розкрила ще одну залежність світу від Росії: країна-агресор виробляє найбільше у світі ядерного палива, без якого атомні станції не можуть працювати. Bloomberg дослідила це питання і дізналася, хто і як у світі забезпечує собі ядерну незалежність від Росії. Forbes переказує головне з матеріалу.

Urenco Ltd. — це єдиний комерційний постачальник збагаченого урану в Північній Америці. Завод компанії у Нью-Мексико забезпечує третину потреби США в збагаченому урані, а нині його потужність збільшують на 15%.

Саме на компанію покладають надію у пожвавленні виробництва палива для сузірʼя атомних реакторів Заходу. Нині незручна для багатьох правда полягає в тому, що близько половини світового постачання збагаченого урану йде з Росії. Саме Москва все ще забезпечує ядерним паливом чверть від 92 американських реакторів та десятки атомних станцій у Європі та Азії.

Західні уряди як вогню уникають санкцій проти “Росатому”, бо вони можуть нашкодити їхнім власним атомним індустріям та економікам більше, ніж путінським.

“Ми пожинаємо плоди надмірної залежності від російського ядерного палива, — сказав Пранай Вадді, радник Білого дому з ядерних питань при Раді національної безпеки США. — І це не лише ми, а весь світ”.

Якщо Захід не зможе перебудувати ядерний сектор, то відкриває себе значному ризику. Можна, звісно, продовжувати покладатися на Москву, але де гарантія, що вона захоче вести справи із західними країнами? Більшість атомних станцій роблять запас палива максимум на 18 місяців, тому якщо Росія припинить постачання, станціям доведеться знизити власні потужності за відсутності альтернативних постачальників.

Британська Urenco планує завершити розширення заводу у Нью-Мексико у 2027-му, і тоді він разом із європейськими потужностями зможуть повністю покрити частку “Росатому” на американському ринку. Про це розповіла Карен Філі, гендиректорка американської дочірньої компанії Urenco.

Інфографіка про постачання ядерного палива у світі Фото адаптація Forbes Ukraine з Bloomberg

У березні американський президент Джо Байден і канадський премʼєр-міністр Джастін Трюдо пообіцяли диверсифікувати ланцюг поставок ядерного палива разом із “союзниками-однодумцями”. Впродовж трьох тижнів до них приєдналися Франція і Британія, щоб допомогти повністю виштовхати Росію з ядерного бізнесу.

Втім на заваді їм уже стали деякі перешкоди. Для Франції через нещодавній переворот у Ніґері може закритися тамтешній ринок урану — саме там колишній колонізатор закуповував 5% цієї корисної копалини. А південноафриканська Eskom Holdings SOC дочекалася закінчення угоди про ядерну торгівлю зі США в грудні й підписала договір із Росією на спільне виробництво ядерного палива.

Хоча Європа отримує близько 30% свого збагаченого урану від Росії, у європейців більші виробничі потужності ядерного палива, ніж у США, тому вони зможуть швидше перелаштуватися. Urenco, яка є консорціумом Британії, Німеччини і Нідерландів, розглядає можливості розширення у цих країнах, а французька Orano SA планує збільшити внутрішнє виробництво.

Заповнити прогалини циклу виробництва

До того, як уран потрапить на завод Urenco чи будь-якої іншої компанії, він проходить кілька стадій обробки.

1. Добування уранової руди з копалень і її очищення.

2. Руда проходить процес флуорування за допомогою газоподібного фтору, й отриману речовину — фторид урану — розміщують у спеціальні ємності.

3. Фторид урану потрапляє на збагачувальний завод, де його завантажують у центрифуги, які роблять понад тисячу обертів за секунду. В сирій урановій руді міститься менше 0,7% ізотопу уран-235, який потрібен для підтримки ланцюгової ядерної реакції — після збагачення вміст зростає до 5%.

Перетворення уранової руди на фторид урану — це те, що застопорює американський цикл виробництва збагаченого урану. У 2017-му закрився єдиний завод у США, який цим займався, що відкрило двері для постачальників із Росії та Китаю, які разом контролюють близько третини світового ринку фториду урану. З того часу ціни на цей продукт виросли вдесятеро.

Цього року ConverDyn знову відкриває цей завод з виробництва фториду урану, але вимагає гарантій того, що матиме достатньо покупців, перш ніж розпочне розширення, яке зможе перекрити постачання з Росії. Таких клієнтів треба близько 10, які б уклали угоду на 10 років.

Та навіть ці потуги здаються краплею в морі, якщо врахувати, що “Росатом” вдома забезпечив повний цикл виробництва ядерного палива. А ті $20 млрд інвестицій західних урядів і компаній у відтворення процесів виробництва “Росатому” не вирішують проблему логістики й масштабу: добування руди й виробництво фториду урану відбувається у Канаді, а єдиний на континенті завод зі збагачення урану знаходиться у США.

За словами Дена Поунмана, колишнього заступника міністра енергетики США, який нині очолює компанію Centrus Energy Corp, навіть якщо Захід докладе максимальних зусиль, йому знадобиться пʼять років на те, щоб повністю відмовитися від продуктів “Росатому”. Його компанія нині будує завод за $150 млн, який вироблятиме новий тип уранового палива для наступного покоління ядерних реакторів.

Ядерна дипломатія

Urenco — другий із найбільших у світі постачальників збагаченого урану, який контролює 30% світового ринку і половину американського. Компанія почала діяльність у цьому секторі в середині 1970-х і її центрифуги у Європі серед тих небагатьох, які досі крутяться з часу холодної війни.

Останній комерційний завод зі збагачення урану, який належав американцям і працював понад 60 років, закрили у 2013-му. Відтоді почалося посилення залежності від “Росатому”, навіть незважаючи на анексію Криму Росією у 2014-му.

Контейнери з ураном Фото Shutterstock

Росія вдалася до дуже вдалої стратегії забезпечення клієнтів своїми послугами на багато років уперед. “Росатом” збудував атомні станції в Китаї, Індії, Єгипті, Туреччині й Бангладеші, і ці заводи на десятки років уперед звʼязані угодами на купівлю ядерного палива саме у Росії.

Втім ядерне паливо — не такий вже і великий бізнес, принаймні в порівнянні з його стратегічною важливістю. Urenco минулого року отримала €427 млн ($463 млн) доходу з €1,7 млрд продажів. Цінність атомних станцій радше у тривалості їхньої роботи і можливості використати їх для формування міцних міжнародних відносин і як інструменту дипломатії. Це явно зрозуміла Росія.

Згідно з оцінкою Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), світові ядерні енергетичні потужності мають вирости вдвічі до 2050-го у порівнянні із рівнем 2020-го, якщо світ хоче досягти своїх планів зі зменшення вуглецевих викидів.

Щоб досягти цифри, яку визначило МЕА, усім реакторам у світі, включно з російськими, треба буде на 80% більше урану до 2040-го — це 112 300 т щороку, порахувала Всесвітня ядерна асоціація.

Ще у 2021-му Urenco не планувала збільшувати потужності заводу у США. Але плани змінилися минулого року, коли їхні замовлення виросли на майже 25% внаслідок бажання деяких країн уникнути справ із “Росатомом”.

“Вторгнення в Україну кардинально змінило ринок, — каже Кіт Армстронг, голова відділу кадрів у Urenco. — Зі статичного він перетворився на достатньо динамічний”.