Роман Шпек: Влада потрібна людині, яка хоче позичити грошей, але не знає, як буде їх повертати

“Однозначно можна сказати, хоча це й неприємно, — до України нема довіри у кредиторів”, — вважає він.

Ситуація в фінансовому секторі в останні місяці виглядала начебто-то спокійно — без девальвації гривні та гучних банкрутств банків. Це так?

В цілому ситуація дійсно непогана. Економіка вийшла з рецесії наприкінці минулого року і нині є передумови для економічного зростання. Завдяки роботі Нацбанку та уряду проведена консолідація державних фінансів і здійснюється здорова макроекономічна та грошово-кредитна політика.

Завершується очищення банківської системи. Такі дії дали змогу знизити темпи інфляції, що перевершило навіть оптимістичний макроекономічний прогноз, складений на початку року.

Спостерігається покращення кон’юнктури на основні продукти українського експорту. Є позитивна динаміка з реальною заробітною платою населення після двох років шаленого піке. В червні зростання депозитів становило 0,9% у річному вимірі.

Це небагато, проте значимо на фоні двох попередніх років великого відтоку. І це з урахуванням усіх проблемних банків, якщо ж говорити лише про працюючі банки, то динаміка буде кращою. Думаю, що Нацбанк і далі матиме підстави знижувати облікову ставку. А це означає, що вартість залучених ресурсів буде знижуватися.

Але є й інші факти. Нестабільна динаміка промислового виробництва. Постійні зупинки шахт і заводів через обстріли та перерви у роботі залізниць. На тлі спаду за останні два роки, зростання на 1-2% — це не досягнення, а діагноз стагнації. То ж перших ознак макроекономічної стабільності недостатньо для самозаспокоєння.

Насторожує, що на наступний рік передбачається курс гривні до долару на рівні 27,2. Ті, хто сьогодні працює на ринку і формує бачення на наступні дванадцять місяців, розуміють, що майбутнє виглядає на так вже й гарно…

Хоча є явні ознаки оздоровлення, та вони ще не набрали критичної маси, щоб говорити, що пацієнт може встати з ліжка та насолоджуватися повноцінним життям.

Це макроекономіка, а що стосується банківської системи…

Збитки банківської системи в 2014-му склали 53 млрд. грн, у 2015-му — 67 млрд. За 5 місяців цього року — лише 9 млрд. грн. Причому з топ-20 банків зі збитком працювали тільки 7. Це ще не прибуткова діяльність, але різниця очевидна.

До того ж, вже кілька місяців поспіль банки фіксують надлишкову гривневу ліквідність. Близько 60 млрд. грн. банки тримають в депозитних сертифікатах. Потенційно це сума, яка може піти на кредитування реального сектору економіки та населення.

Основні гравці, які консолідують 90% активів, пройшли стрес-тести і вже підписали плани докапіталізації. Визначено обсяги фінансування банками пов’язаних осіб та розроблені заходи по зниженню цього показника. Більшість банків, акціонери яких не хотіли чи не були готові збільшувати капітал — пішли з ринку. Це об’єктивний процес.

Все це боляче вдарило по вкладникам. Та медикам теж іноді доводиться застосовувати ампутацію, аби врятувати весь організм. Але тішить, що болюча ампутація в банківській сфері завершена десь на 90%.

Звісно потрібно відстежувати, наскільки банки з топ-10 виконають свої зобов’язання. Тим паче, що час від часу доводиться чути, що хтось намагається передомовитися по визначеним планам. Такого не можна допускати, бо це вже буде не оздоровленням.

Банки майже сформували резерви. Майже, бо раніше задача вирішувалася в умовах стрес-тесту. Зараз НБУ розробив нову постанову щодо оцінки ризиків, яка запроваджується в тестовому режимі з вересня. Тоді й побачимо наскільки ця постанова об’єктивна і відповідає реаліям.

Нацбанк знає позицію НАБУ, що потрібна чітка методологія, а не новий стрес-тест. Потрібен механізм, який не просто фіксуватиме проблеми, які вже виникли у банку, а унеможливить поганий розвиток подій.

Виконувати якісь нові вимоги можна, коли на краще змінюється ситуація у всій економіці. Не можуть одні акціонери з одного бізнесу вносити капітал, коли інші намагаються вивести його з країни користуючись, зокрема, недосконалістю законодавства.

Ви схвально відгукуєтесь про роботу НБУ в той час, як його не критикував хіба що лінивий…

Зовсім не збираюсь ідеалізувати Нацбанк. Говорив неодноразово, що маю певні претензії до правлінь різних періодів. Але не можна ігнорувати той факт, що НБУ значно більше зробив для реформування банківського сектору, аніж уряд в структурних реформах чи в створенні здорових умов для бізнесу.

Валерія Гонтарєва взяла на себе відповідальність за трансформацію банківської сфери. Вона зробила те, що не робилося протягом десятків років.

НАБУ і Нацбанк нерідко сперечаються. Але то професійна, непублічна дискусія. Не завжди з першого разу, але вони до нас прислухаються. І ми адекватно сприймаємо наміри оздоровити та реформувати банківську систему.

Що на вашу думку заважає розвитку фінансової сфери сьогодні?

Якщо сказати одним словом — недореформованість. Надзвичайно слабка інституційна спроможність української влади. Чомусь всі ставлять запитання про кредити, транші. І ніхто не говорить про реформи. Або говорять, а не проводять. Стабілізація в економіці мала стати базою для подальших дій. А дій нема.

Гостро стоїть проблема захисту прав кредиторів. Наявні в законодавстві правові шпарини відвертають банки від відновлення нормального кредитування бізнесу та населення. В Раді зареєстровано кілька законопроектів, спрямованих на якісну реформу фінансового сектору.

Наприклад, законопроект щодо підвищення ефективності процедур банкрутства № 3132 чи щодо стимулювання кредитування № 4529. НАБУ, НБУ та мабуть весь український фінансовий світ очікували на прийняття депутатами цих, та ще близько 10 законопроектів ще в липні. Натомість парламент вирішив відпочити.

Закордонні кредити не вирішать проблеми нашої економіки. Потрібно розуміти, що кредит — дає можливість вистояти до того моменту, коли стане краще. Доки реформована економіка не почне давати результати. І повертати кредит.

Чому політики, урядовці, журналісти говорять про кредити і транші, і не говорять про реформи? І чому ми тоді дивуємося, що інвестори обходять країну стороною?

14 липня представник МВФ Джеррі Райс заявив, що можливість прийняття рішення про видачу чергового траншу Україні в липні досі зберігається, якщо на домовленості з українським урядом не знадобиться більше часу. Це дуже схоже на тактовну відмову. Яка ваша думка?

Ні, це не відмова. З боку уряду робиться чимало, аби транш МВФ був отриманий. Кабмін підготував і передав до парламенту необхідні законопроекти. Однозначно можна сказати, хоча це неприємно чути — до України немає довіри у кредиторів. Наша держава подібна до людини, яка хоче черговий раз позичити грошей, добре не розуміючи як буде їх повертати.

Наші кредитори добре обізнані з усіма тіньовими, корупційними схемами. Хоча б ситуація з Одеським припортовим заводом. Нам говорили, що необхідні умови для чесної конкуренції та реформи, а ми зробили все, аби процедура нагадувала непрозорий розподіл серед своїх.

Так і в історії з траншем. Нам не довіряють і починають займатися технічними процедурами, затягувати час.

Серед політиків, які поважають себе і країну, є поняття спадковості урядових інститутів. Це означає, що кожний чиновник, який приходить на високу посаду, не починає відкривати свій космос чи нову цілину орати! Має бути якась послідовність. Кредитори з розуму сходять!

Вони потратили кошти на підготовку проектів і вже чекають, що ми його повним ходом реалізуємо. А ми розказуємо, що хочемо ще раз поміняти проект.

В минулому році доходи від приватизації були передбачені в 17 млрд. грн. Отримали 300 млн. В цьому році передбачено 15 млрд… І ми вже бачимо, що вийшло з приватизацією ОПЗ.

Передбачені Україні кошти ЄС, ЄБРР, Світового банку на різні проекти ми хронічно не вибираємо — і через загальну недовіру, і через наші технічні вади компетенцій в отриманні технічної допомоги.

Кредитори не бачать генеральної лінії реформ, дотримання загального курсу. Ленінська фраза “Крок вперед —два кроки назад” намертво засіла в головах наших політиків. Вони тільки щось зроблять, так відразу розслабляються і відмотують справу назад.

Було ж звернення ЄБРР та МВФ, що початкова ціна приватизації ОПЗ завищена і це може призвести до того, що не буде заявок. Ми якось відреагували? Так і вийшло — заявок не поступило.

Я мав відношення до розробки першої програми з МВФ ще в 1994 році. Добре знаю їхні стиль роботи та вимоги. Те, що ми майже рік не отримуємо коштів, а постійно ведемо розмови і про щось домовляємось — це ознака недовіри. Вони не бачать, що ми граємо в довгу.

В 2015 році ми недоотримали 3-й і 4-й транші. Міжнародні фінансові інституції бачать певні зусилля з отримання траншу, але не бачать системної роботи з реалізації програми реформ, під якою стоять підписи президента, прем’єр-міністра, голови НБУ, міністра фінансів.

Як в анекдоті про одеський вокзал, нас в кінці кінців можуть запитати: “Вам шашечки потрібні чи таки їхати?

Як ви оцінюєте ситуацію з прийняттям законопроектів, що входять до “пакету МВФ”? Робота провалена чи ситуація під контролем уряду і парламенту?

Роботу Верховної Ради оцінюю тільки негативно. Замість розгляду і голосування по вкрай важливим законопроектам, вони більше займаються політичними ігрищами.

З 12 важливих для економіки законопроектів за 2 пленарні тижні парламент прийняв у першому читанні лише щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг та про розділення повноважень Нацкомфінпослуг між НБУ та НКЦБФР. Це добре, але мало.

Поза увагою залишилися вкрай важливі законопроекти щодо стимулювання кредитування, щодо вдосконалення процедури банкрутства (входить до пакету МВФ) та чимало інших. Такими темпами ми ще довго будемо борсатися у багнюці.

Нагадаю, що сформована в парламенті коаліція формує уряд. Як не може мама відмовлятися від дитини, так і коаліція не має знімати відповідальність за дії нею створеного уряду. І навпаки.

Не можуть урядовці не ходити в Раду і не доводити, що діють у відповідності з коаліційною угодою, що роблять щось таке, що змінить стан в економіці на краще. Розумію, що вкрай важко знаходити аргументи для деяких персонажів нашого політикуму та все одно потрібно співпрацювати.

Неодноразово говорилося, що ситуація з прийняттям пакету МВФ пробуксовує ще й тому, що є заложницею боротьби за владу та економічні інтереси всередині. Тобто знову державні інтереси заміняються клановими. Наприклад, частина законопроектів пакету не є вимогою МВФ, а “проштовхуются” під шумок. Ваша думка?

Так, йде боротьба за владу, але не за майбутнє України. Хтось спекулює на високих комунальних тарифах, аби заробити електоральну підтримку. Хтось надіється, що хиткість існуючої коаліції та її неспроможність приймати рішення, дасть підставу говорити про дочасні вибори.

Пора нашим політикам, врешті решт, їздити не в Женеву, а в Румунію, Польщу, Естонію чи Словаччину. Де на основі послідовності політики і відданості реформам змінено країну. Де прийшли інвестори, де нормальні дороги. От Україна і Польща по багатьом показникам співмірні.

По кількості населення, по структурі промисловості. Я пам’ятаю часи, коли ми туди возили телевізори, коси та праски на тамтешні базари. Сьогодні польський ВВП більший за український приблизно в 5 разів.

І весь обсяг газу, який використовує польська економіка, не перевищує 15 млрд. кубометрів. Це менше, ніж об’єм, що споживає лише житлово-комунальний сектор України.

Не має значення кількість законів в пакеті МВФ, а лише користь, яку вони принесуть. Якщо в процесі прийняття закону щось завуалювали, що спотворює його суть, то доводиться творити нові законопроекти.

Останній транш МВФ Україна отримала майже рік тому. Впродовж року ми спостерігаємо не лише припинення падіння економіки, але й невеличкий ріст. Чи потрібно Україні влазити в додаткові мільярдні борги, якими в тому числі є кредити від МВФ, чи, можливо, ми й самі здатні стати на ноги? Тим паче, що МВФ вимагає жорсткого урізання соціальних видатків і збільшення комунальних тарифів.

Однозначно ми влітку транш не отримаємо. Без нього можна прожити, але недовго. Ситуація на фінансовому ринку дозволяє утримувати стабільність, але наближається опалювальний сезон. На початку вересня також нас чекає великий платіж за єврооблігаціями, близько півмільярда.

Західні партнери можуть дати додаткові кредити тільки тоді, коли переконаються, що є нормальна співпраця з МВФ. У цьому важливість нормальної роботи по отриманню траншів.

Бездіяльність уряду і парламенту призводить до запуску ланцюгової реакції: відсутність реформ — невидача траншу МВФ — відмови інших кредиторів. Тоді у нас дійсно почнуться проблеми.

Якщо без сторонньої допомоги Україні ніяк, то, можливо варто звернути увагу на інших міжнародних партнерів, окрім МВФ?

Така співпраця ведеться постійно. Наприклад, Нафтогаз отримав кредит від ЄБРР на придбання палива для опалювального сезону. Але наскільки ефективно ми використовуємо надані нам можливості? Із всієї суми зарубіжної допомоги, левову частину Україна вже мала б отримати. З $26-27 млрд.

МВФ пропонував $17 млрд. Решта коштів мала надійти від інших донорів — Європейський інвестиційний банк, ЄБРР, Світовий банк та інших. Кошти призначалися на розвиток внутрішнього ринку — інвестиційні проекти, енергозбереження, розвиток інфраструктури та енергопостачання.

Здійснення цих проектів відбувалося б за гривні. А продані валютні кошти пішли б на поповнення золотовалютних резервів. Не може економіка країни будуватися виключно за рахунок експорту. Ми маємо низьку додану вартість в товарах українського експорту, оскільки вони мають сировинний характер.

Потрібно думати про внутрішній ринок, але розвивати його за рахунок друку коштів недопустимо. Мене непокоять такі наміри. Необхідно розвивати внутрішній ринок саме за рахунок коштів міжнародних фінустанов. Але знову ж таки, вони надаються лише тоді, коли країна в ладах з МВФ.

В минулому році за рахунок бездіяльності влади ми не отримали майже $6 млрд. Якими були б золотовалютні резерви? З’явилися б підстави на зняття валютних обмежень, які діють і нині. Скільки б тих коштів пішли на модернізацію доріг та житлово-комунального господарства? Відсутність реформ привела до такої ситуації.

Нещодавно я зустрічався із вже колишнім главою представництва ЄС в Україні Яном Томбінським, якого знаю ще з часів служби в Брюсселі. Він розповів, що майже півтора мільярда коштів,  заблокованих в бюджетах Європейської комісії для України, вони не можуть нам видати. Це 600 млн. евро макроекономічної допомоги та інші види підтримки.

Вони просто лежать, ми платимо відсотки за резервування, але не можемо ними скористатися. А скільки таких грошей в ЕБРР лежить? Ще більша сума невикористаних коштів від Світового банку.

Неодноразово від різних представників влади звучали бравурні повідомлення, що начебто є домовленість із США про мільярд на допомогу. Але той мільярд так і не поступив. І не поступить, поки не буде відновлена програма з МВФ. Яка хоч і не зупинена, але і не продовжується з минулого року.

До речі, представники МВФ в останніх своїх заявах згадали про борг Росії. Чи може це вплинути на отримання довгоочікуваного траншу?

МВФ — колективний орган з групою директорів, один з яких представляє Російську Федерацію. Буде засідання і буде обговорення. Міжнародний валютний фонд прихильник того, що будь-який борг має бути сплаченим. І сторони повинні урегулювати боргові конфлікти шляхом перемовин. Тобто вони дали сигнал Україні і Росії: “Домовляйтесь. Будьте прагматичними”.

Хоча Росія може підняти це питання на раді директорів, зміни в положенні про кредитування дають нам право розраховувати на отримання коштів при виконанні всіх інших умов незалежно від боргу північному сусіду.

Єдине, що вимагається від нас — демонструвати готовність до діалогу. Або наші аргументи, чому ми не ведемо діалог, мають бути підкріплені міжнародним правом чи міжнародною практикою.

Анна СТЕПАНОВА