Ринок виявився страшнішим за війну: собівартість виробництва перевищує закупівельну ціну

Особливості національних жнив

Будете дивуватися, але, наприклад, збирання кукурудзи ще й досі триває. Тобто у січні. Культури, яку сіяли подекуди на силі волі, повністю так і не зібрали.

І якщо незібрані площі на Харківщині чи Чернігівщині можна пояснити і списати на обстріли, ракетні удари, то кукурудза на полях інших регіонів промовисто волає, що основна причина — не війна, а ціна.

Найбільше качанів, що мерзнуть просто неба, — на Полтавщині, Сумщині, Дніпропетровщині. І таке сталося вдруге за всю історію незалежної України. Бо 2012 року цариця полів також не могла скласти собі ціну, відтак, виробники, почухавши потилицю, вирішили: хай стоїть у полі до весни.

Що тоді, що нині було прийнято рішення просто не збирати. Так дешевше: не витрачати додаткових ресурсів на паливо, сушку і далі по ланцюжку.

Щоправда, ситуація в поточному сезоні дещо відрізняється. Сіяли ж навесні 2022-го! На тлі жаху, вибухів, кривавих світанків. Сіяли, коли не працювали порти. Коли життя завмирало під звуки повітряних тривог. А селяни виходили в поле.

Однак не склалося... Ще раз повторю: кукурудза урожаю 2022 року на 13% (більш як 0,5 млн га) площ зимує не в коморі, а у полі. Тоді як далекого 2012-го лише в окремо взятій Полтавській області гордовито і незалежно терпіли мінусову температуру 170 тис. га. До слова, врожай цариці в 2011-му зафіксований на позначці 22,8 млн тонн проти 11,9 млн тонн у 2010-му.

Відтоді, власне, і пішло-поїхало: фермери роблять ставку на цю культуру. Чому? Можливо, тому, що можна сіяти кукурудзу по кукурудзі. Можливо, тому, що культура більш-менш зрозуміла, хоча і витратна (в монокультурі потребує більше азоту на гектар кілограмів на 35 мінімум). Проте за один сезон можна з пересічного фермера перетворитися на мільйонера. Можливо, тому аграрії не зважали навіть на війну та ризикували. В результаті площі торік сягнули 4,5 млн га.

Коли в серпні 2022-го запрацював “зерновий коридор”, то виробники взагалі збадьорилися: врожай дозріває, експорт потроху налагодився. І все б нічого, а от ціни немає.

Трохи статистики

Аграрії України зібрали станом на 20 січня 2023 року 24 млн тонн кукурудзи. Обмолотили 3,7 млн га. Отож іще 13% площ продовжують зимувати. Те, що зібрали, вивозимо. Експортували майже за сім місяців сезону більш як 14 млн тонн. (Частина — врожай-2021, бо кілька місяців експорт був заблокований.)

Тільки протягом грудня продали на зовнішні ринки більш як 3 млн тонн, що є рекордним показником за один окремо взятий місяць, якщо дивитися від початку повномасштабного вторгнення. Основні покупці — Китай, Іспанія, Румунія.

Вивозимо і далі, бо всі розмови про безліч альтернативних шляхів використання кукурудзи — не більш ніж розмови. Світ готовий “пережовувати” українське зерно.

За оцінками, експорт кукурудзи в 2022/2023 маркетинговому році може становити 23 млн тонн. Одна з ключових умов — подальше функціонування “зернового коридору”. (До слова, в листопаді 2022-го зацікавлені сторони домовилися та подовжили дію коридору ще на 120 днів.)

Цінове наболіле

Собівартість виробництва тонни кукурудзи становить 210 дол. Ціна, яку готові платити трейдери, — 160 дол./тонна. Таку сумну арифметику озвучив аграрний міністр Микола Сольський. Аграрії називають різні ціни. Хтось продав за 4 тис. грн, хтось за 5 тис., хтось іще дорожче. Експортні ціни, за даними учасників ринку, 5700—7900 грн/тонна, EXW. Котирування в Чикаго на поставки на лютий-березень — 257—258 дол./тонна.

Більшу частину маржі з експорту сільськогосподарських культур 2022 року отримали інфраструктурні та логістичні компанії, зокрема іноземні. Тоді як 2021-го більшу частину валютної виручки отримав безпосередньо аграрій. “Судна, що йдуть з українським зерном, страхові послуги та все інше через військові ризики та умови, в яких ми живемо, значно подорожчали”, — заявив Микола Сольський.

Виробники кажуть, що на перевезення витрачають більше, ніж отримують доходів за вирощену продукцію. Якщо 2021-го вартість перевезення зерна з центральної частини країни становила 20—30 дол./тонна, то через зростання тарифів нині доводиться за кожну тонну викласти 100 дол., інколи ще більше, аби доставити товар до глибоководних портів чи на західні кордони.

Ще одна стаття витрат — сушка. Стандартна вологість для кукурудзи — 14%. Через погоду вологість висока. Якщо потрібно знизити вологість, наприклад, на 10%, то додатково необхідно знайти ще 50—70 дол./тонна.

Самі розумієте, що елеватор не сушитиме задарма. Про ціни на газ краще промовчати. Відключення електроенергії додалися.

Однак є й оптимістичні новини. Активність трейдерів і глобальних імпортерів значно зросла. Чого тільки варті перемовини з Китаєм.

Олійний аргумент

Ще один доказ, що винна ціна, а не війна, — соняшник. Чиновники з Мінагро трохи лукавлять, коли кажуть, що 2023 року фермери збільшать площі під соняшником, бо не досіяли озимої пшениці. Соняшник сіяли, сіють і будуть сіяти, бо це найбільш приваблива та ліквідна культура для всіх категорій господарств останні “надцять” років.

Навіть скажено дорога логістика на тлі обмеженого експорту морем (нагадаємо, працюють три порти) не заважає. Насіння вивозять. Багато хто машинами через західні кордони.

Невдячна річ

Від нової весняної кампанії аграрний сектор відділяють кілька тижнів. Будете сміятися, але, попри всі негаразди, фермери вийдуть у поле і сіятимуть... кукурудзу.

Хоча в профільному відомстві переконані, що посіють менше, ніж 2022-го, десь на пів мільйона гектарів. Але так чи інакше йдеться про понад 4 млн га. Це, на хвилиночку, сьома частина площ, які оброблялися в Україні останніми роками.

Чому знову сіятимуть кукурудзу, запитаєте. Тому що вибір культур, як показує життя в умовах ринку, не такий уже й великий. Переплюнути соняшник кукурудза, ясна річ, не зможе, однак, хоч як цинічно прозвучить, світ готовий фінансувати в Україні три зернові культури — пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Крапка.

До речі, Україна за результатами 2022 року найбільше виручила за кукурудзу — майже 6 млрд дол. валюти.Варто навчитися не тільки вирощувати, а й продавати.

Дискутувати сенсу немає, бо світ потребує їжі. І це добре, що ми можемо годувати людей на планеті. Біда вітчизняного фермера в тому, що він вміє вирощувати, а от продавати так і не навчився. 

Лариса ГУК, експерт у галузі сільського господарства інформаційно-аналітичного центру “АГРО ПЕРСПЕКТИВА”