Реформи в Україні — чи є ще шанс у президента?

Тільки дурень вчиться на своїх помилках, розумний вчиться на помилках інших.

Отто фон Бісмарк

Шанс стати реформатором у президента був. Адже він і його команда після перемоги на виборах отримали повний карт бланш — нові очікування змін, підтримка населення та консолідація всієї влади в руках однієї політичної сили.

Стартова площадка для можливих реформ існувала, а от момент для їх проведення було втрачено. Втім, ризикнемо припустити, що ще не все згублено — є ще можливість вийти на шлях реформування країни.

Так, професор Гарвардської бізнес школи, фахівець з лідерства та управління змінами Джон Коттер запропонував восьмиетапну послідовність дій, яка дає ключ к розумінню того, що треба робити, аби досягти успіху з реформами.

Модель є універсальною, і залежить лише від можливостей лідера, а не економічного та політичного стану країни. Аби довести це автор проведе паралель із тим, що відбувається у Сполучених Штатах, країні де також очевидним є провал впровадження останніх реформ.

Етап 1. Вкладення у свідомість громадськості розуміння невідкладності змін

У випадку обох президентів — і України, і Сполучених Штатів — основну роботу по переконанню громадян у необхідності впровадження системних реформ виконала світова економічна криза, а у випадку України — ще й політична.

Ситуація, що склалася на час початку правління обох лідерів, не залишила їм іншого виходу, як переконати виборців у тому, що саме вони є тими, хто зможе вивести країну з кризи.

Зразу ж після приходу до влади новий президент України добре усвідомлював, що зволікати з впровадженнями змін дозволити собі не може. Це засвідчив його виступ 22 березня під час першого засідання Комітету з економічних реформ: “Реальні економічні реформи треба починати негайно. Незважаючи на складне фінансове та економічне становище, я впевнений, що ми вийдемо з кризи сильнішими і зробимо якісний ривок на шляху до нашої стратегічної мети — через 10 років увійти у двадцятку найрозвинутіших країн світу. Це реальний шлях”.

Така заява мала “заякорити” у свідомості українців його бажання швидко почати втілення змін у країні.

Передвиборча кампанія Обами пістріла плакатами про те, що тільки він зможе провести кардинальні зміни в країні, які виведуть її з кризи швидко і ефективно. Пройшло майже два роки... За даними звітів Rasmussen, рейтинг популярності Обами впав з 65% у січні 2009 року до 45% у вересні 2010 року.

Трапилося це через його очевидну помилку на другій сходинці “драбини змін”, а саме — неспроможності створення ведучої коаліції навколо криголамних реформ, що лежали в основі його передвиборчої програми.

Етап 2. Створення могутньої ведучої коаліції

Така коаліція створюється навколо лідера з метою розробки програми змін, в яку всі її члени однаково вірять і за яку готові нести спільну відповідальність. Помилка команди Барака Обами була очевидною: вона самостійно, без консультацій з опозицією, визначила кризові проблеми і перейшла до застосування кардинальних засобів їх подолання.

Такий “одноосібний” підхід викликав значний опір у таборі республіканців і, відповідно, значної частини населення. Наприклад, закон про страхову медицину — один з ключових у загальному пакеті реформ — було “протягнуто” через обидві палати Конгресу з великим скрипом. Більшість населення не підтримує таких змін, а опозиція ініціює перегляд закону.

Жорстка боротьба за прийняття закону поглинула не тільки дорогоцінний час та гроші платників податків, а й важливі пункти довіри до чинного президента.

Янукович та його команда натомість швидко сформували парламентську коаліцію “Стабільність і реформи”, технічно здатну приймати необхідні рішення та закони. Отже, теоретично, всі фракції та окремі депутати, що ввійшли до коаліції, погодилися із передвиборчою платформою президента і готові були працювати у напрямі її здійснення.

Кабінет Міністрів також був сформований таким чином, щоб прийняті рішення втілювалися без вагань. Однак, як часто буває в українському політикумі, об'єднання сил відбувалося не для чогось, а проти.

Це легко, але нетривало. В даному випадку, вочевидь, владна партія зконцентрувалася на виконанні одного з передвиборчих гасел — покласти кінець “помаранчевим”. До того мотивація політиків у сталій демократії в США та транзитній в Україні є дуже різною.

Створення коаліції в Україні стало можливим, в тому числі, і через банальний страх “тушок” за своє політичне майбутнє і власний бізнес... Але ж для виконання однієї з головних обіцянок президента України — вивести країну з економічної кризи — коаліція мала би бути побудована на спільній програмі, розробленої саме для цієї мети.

З таким підходом можна було б згуртувати більше прихильників (хто ж не захоче бути причетним до рятування країни), що, у свою чергу, тільки допомогло би запустити процеси реальних змін.

Типовий підхід ситуативного прийняття рішень, замість продуманої стратегії дій, починаючи із визначення цілей та процесу їх досягнення, в черговий раз став на шляху ніби і добрим намірам нової влади. Звісно, це відбилося і на подальших етапах втілення (провалу?) реформ.

Етап 3. Розробка спільного бачення та стратегії змін

Цей етап є переходом з організаційної площини до змістовної, де всі суб'єкти ведучої коаліції мають виробити єдине бачення подальших кроків і взяти спільну відповідальність за їх втілення.

У випадку Обами цей етап провалився через нездібність своєчасного створення коаліції як такої.

В Україні, де коаліція ніби створилася, важливою передумовою її успішної діяльності мала би бути довіра всередині її та усвідомлення спільної відповідальності за важкі рішення, що неминучі при теперішній ситуації в країні.

На початку червня Янукович проголосив Програму економічних реформ. Але навіть ті, хто ввійшов у коаліцію, не поспішають публічно підтримувати її. Ані комуністи, ані представники Блоку Литвина не виступають із переконливими заявами щодо підтримки нового курсу влади.

Чомусь мовчить Тігіпко, якого підтримала чимала кількість виборців, і який офіційно відповідає за економічні реформи в країні...

Створюється враження, що політичні союзники або не поділяють ідеї президента та його команди, або ж не хочуть поділяти відповідальність за їх втілення. Це не додає довіри до дій влади з боку громадськості і тільки збільшує скептицизм до будь-яких реформаторських ініціатив.

І якщо ігнорування політичних суперників та потенційних партнерів — це частина звичайної культури українського політикуму, до якої вже всі звикли, то тривале виключення громадськості з процесу прийняття рішень може дорого коштувати новій владі.

Широка підтримка населення є необхідною передумовою успішного втілення реформ. Для цього варто було б включити в процес розробки, обговорення програми та шляхів її впровадження експертну спільноту, представників громадських організацій. Адже саме вони є “тлумачами” процесів для громади.

Про явні проколи влади на цьому етапі свідчать результати опитування Центру Разумкова, згідно з якими частка респондентів, які повністю підтримують діяльність президента України, знизилася з 39,7% у травні до 22,5% у серпні.

Етап 4. Донесення до громадськості стратегії змін

Підтримка та порозуміння з боку громадськості є необхідним чинником успішного трансформаційного процесу. Особливо, коли це включає непопулярні заходи, такі як скорочення соціальних виплат, робочих місць, збільшення податків тощо. Важливим є пояснити, чому без таких заходів неможливо досягнути покращення у довгостроковому періоді.

Варто також якомога більше наголошувати на позитивних результатах, які будуть досягнуті завдяки реформам в найближчому майбутньому. Пояснення інструментів та заходів виведення країни з кризи та чому без таких заходів це неможливо, і є основним завданням цього етапу.

Натомість Програма економічних реформ не містить конкретного плану дій, в якому би чітко, послідовно зазначалося, що конкретно, хто і коли буде робити для досягнення завдань, визначених у кожному розділі.

Конкретний, змістовний та переконливий план, а також комунікаційна стратегія щодо інформування про хід втілення Програми полегшив би керівництву країни завдання популяризації реформ.

Зрозумілість та переконливість кроків реформування позитивно впливає на настрій громадськості, а відтак додає підтримки не тільки і не стільки владі, але самому процесу змін.

Що стосується Барака Обами, попри намаганням його прес-служби пояснити американцям, яким чином реформи підуть на користь країні, переламати ситуацію в ЗМІ не вдалося. Постійна критика його політики з боку медіа ще більше гальмувала процеси змін, та викликала суперечки громадян саме тоді, коли найменша відстрочка в часі грала проти президента.

Галас навкруги неоднозначних реформ відвернув населення країни від інформації щодо ініціатив, які були успішнішими у процесі стабілізації країни.

Етап 5. Здійснення широкомасштабних змін

27 січня у щорічній промові перед Конгресом Барак Обама розповідав про успіхи: про стягнення додаткових податків з найбільших банків, про стимули для кредитування малого бізнесу, про підтримку інноваційних проектів — про реформи, описані у так званому Акті зцілення країни.

Але рейтинг довіри виборців до Обами продовжував падати — його команді не вдалося визначити таке питання у загальному пакеті реформ, вирішення якого дозволило б кардинально змінити ситуацію в економіці країни, а відтак і продемонструвати громадянам здатність втілювати широкомасштабні зміни.

Президенту України сьогодні вкрай важливо правильно визначити ту сферу, реформа якої вплине на загальний стан “здоров'я” держави і дозволить просунутися на шляху до двадцятки найрозвинутіших країн світу. Тобто, наповнити поняття “конкурентоспроможність”, винесене у заголовок Програми економічних реформ Януковича, конкретним змістом.

Мета ця хоча й амбітна, але досяжна — рецепт досягнення її винайдено і перевірено — Нова Зеландія, Канада, Данія, Швейцарія, Болгарія, Естонія, Південна Африка та інші держави в різні часи взяли за основу поради Майкла Портера, провідного вченого у сфері конкурентоспроможності, і досягли значних успіхів.

В Україні знайти таку сферу не важко, можна навіть вибирати: і податкова реформа, і боротьба з корупцією, зняття адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, впровадження інвестиційних та інноваційних проектів тощо.

Українська влада навіть спробувала втілити одну з реформ — податкову — шляхом ухвалення нового Податкового кодексу.

Ініціатива ця стала дуже суперечливою через низку причин, основною з яких є ігнорування одного з попередніх етапів втілення змін — включення громадськості, представників різних груп інтересів та експертної спільноти до розробки концепції.

Саме такий закритий процес призвів до суцільної критики документу. Так само будь-які нові ініціативи адміністрації Януковича стикатимуться з великим спротивом, якщо і надалі ігнорувати громадськість України та зацікавлені сторони у процесі прийняття рішень.

Етап 6. Системне планування та досягнення швидких перемог

З огляду на останні рейтинги президента України, єдиний його шанс не опуститися до нуля — негайно продемонструвати успішні досягнення. Без стратегічного визначення швидких, але системних перемог, які би переконали громадськість у правильності вибору курсу змін, можна очікувати підвищення спротиву, опозиційності або апатії у населення.

Якщо хоча б в одному з п'яти напрямів проголошеної Програми економічних реформ зробити швидкий ривок, що призведе до позитивних зрушень в житті більшості населення найближчим часом, цілком можна розраховувати на широку підтримку і подальших кроків реформування.

Повертаючись до прикладу податкової реформи, можна із впевненістю сказати, що прийняття такого Податкового кодексу, який би дійсно допоміг створити сприятливий бізнес-клімат та безпосередньо позитивно вплинув би на життя великого прошарку населення, допомогло б збільшити довіру до влади, повірити в її здатність здійснити системні зміни.

І тут виникає дилема. З одного боку, аби цю ініціативу записати у список перемог, необхідно повернутися на пару кроків назад і виправити помилки. З іншого, фактор часу грає не на користь влади. Рішення — за президентом та його оточенням.

Але створення послідовності маленьких перемог у загальному ланцюгу системних змін є важливою передумовою забезпечення загальної підтримки подальших реформ.

Обамі теж не вдалося досягти перемог. Дорогоцінний час було змарновано, і навіть якщо деякі з нових проектів покажуть позитивні зрушення, скептицизм населення знівелює принаймні частину такого успіху. При такій ситуації вкрай важко перейти на наступний рівень втілення змін — більш масштабних.

Етап 7. Здійснення масштабних системних змін

Заходи на цьому етапі прямо пов'язані з тим, наскільки вдало побудована база для виходу на масштабні реформи. Особливо важливим є підтримка з боку громадськості та партнерів по коаліції.

Якщо підготовча робота проведена якісно, все, що залишається лідеру — продовжувати розкручувати механізм змін, не забуваючи про подальшу прискіпливу розробку стратегії досягнення швидких перемог для забезпечення всебічної підтримки. Очевидним є те, що український президент цього етапу ще не досяг з тих самих причин, що й Обама.

Те, що обидва президенти не можуть продемонструвати вихід на рівень масштабних змін, пояснюється провалом роботи їх команд на попередніх етапах. У випадку Обами вийти на той рівень довіри від населення, з яким його було обрано на пост президента у 2009 році, тепер буде дуже важко.

Опозиція набирає очок і може розраховувати на прихід до влади після закінчення терміну його президентства. Натомість Обама зараз майже на недосяжній відстані від заключного етапу здійснення реформ.

В українського президента ще є шанси — лише б було бажання не повторювати помилок американського колеги та швидко виправити ситуацію на попередніх етапах впровадження змін.

Етап 8. Закріплення культури позитивних змін у суспільстві

Обамі не вдалося переконати громадськість у тому, що позитивні зміни можливі і вони можуть стати частиною життя країни. Він не зміг перетворити процес реформ у суспільну поведінкову модель свого часу.

Головною умовою для того, щоб позитивні зрушення продовжувалися, переходили на нові, більш глобальні рівні, є сприйняття громадянами країни цих процесів як норми життя. Це є можливим, коли громадськість відчуває позитивні зрушення у своєму житті та у країні загалом внаслідок реформ.

Йдеться про формування культури сприйняття змін як невід'ємної та абсолютно необхідної компоненти життя. Для формування такого ставлення необхідно показувати зв'язок між позитивними досягненнями та діями влади, завдяки яким такі зрушення стали можливими, а також донесення до людей розуміння, що такі успіхи можливі тільки за їх активної участі та підтримки.

Відчуття причетності громадян до позитивних змін забезпечить успішне та безперервне продовження процесу реформ. Якщо президент країни вийде на цей етап впровадження змін, можна буде вважати, що він — Реформатор.

Україна стоїть перед відповідальним вибором курсу перетворень на наступні роки і навіть декади. Вибір процесу змін та послідовності ходів буде носити ключовий характер у справі завершення будівництва національної держави. Шлях перетворень буде визначати президент та його команда.

Те, яким чином Янукович впорається із впровадженням анонсованих змін, дасть відповідь не тільки на запитання як скоро країна подолає кризу і вийде на новий виток розвитку, а й чи зможе чинний президент стати лідером нового ґатунку. Адже управління змінами є квінтесенцією лідерства.

Єлизавета БАРАНЬ, Український інститут публічної політики