Районами Києва керуватимуть заїжджі господарники

Раніше очолити цей орган у Києві міг лише голова районної ради. Нині, гай-гай, і сліду від тих райрад у столиці не лишилося. А очолити РДА може тепер буквально хто завгодно. Але ні, одне обмеження явно існує: серед щасливчиків — жодного уродженця самого Києва. Крім того, за оцінками експертів та оглядачів, перевагу віддано не політикам, а господарникам. Щоправда, цілковито лояльним до влади.

Відзначимо, до будь-якої влади. Як покаже наступний виклад, практично всі призначені чиновники свого часу міняли, мов рукавички, свої політичні переконання та політичні сили. Ну, на те вони й господарники.

 Отже, хто прийшов правити бюджетами десяти столичних районів, які частенько є більшими, ніж бюджети деяких обласних центрів?

Вічний і дуже компромісний

Почнемо з двох “нових старих” глав РДА. У Солом’янському районі залишився Іван Сидоров, якого небезпідставно називають “вічним”. Цей неймовірно гнучкий адміністратор з неабиякими здібностями до пристосування до будь-яких обставин очолює район ще з 2002 року.

Перерви не було навіть після того, як Іван Петрович у 2004 році, будучи в лавах партії Олександра Омельченка “Єдність”, очолив районний виборчий штаб Януковича. Уже e 2005 році, через 5 місяців, він очолив місцевий осередок НСНУ q заслужив у нової влади індульгенцію.

Надто тяжким був шлях Сидорова до високого соціального статусу і до влади, щоб він так легко з ними розстався. Уродженець Брянської області (Російська Федерація) у 1968 році закінчив ПТУ в Запоріжжі, в 1974-му — Київський будівельний технікум, у 1980-му (маючи вже 30 років) — Київський державний педагогічний інститут імені Горького, у 2003-му — Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Шевченка.

Трудову діяльність Сидоров почав у 1968-му слюсарем-монтажником при тресті “Запоріжметалургмонтаж”. Звідки пішов у армію. З 1971-го працював слюсарем-сантехніком Київського спецуправління при тресті “Сантехмонтаж”. У 1974-му почалася комсомольська діяльність. Упродовж восьми років (1977-1985) — на посаді заступника директора з навчальної роботи ПТУ Київського міськпобутуправління, потім до 1989-го — інструктор Залізничного райкому КПУ Києва, до 1990-го — проректор Київського інженерно-будівельного інституту. З 1990-го — заступник, з 1991-го — перший заступник голови виконкому Залізничної райради народних депутатів. У 2001 — перший заступник управління Солом’янської райдержадміністрації, а у 2002-му — керівник адміністрації і голова райради.

В Інтернеті так описують історію його приходу до керівництва Солом’янського району: “Восени 2001 року пан Сидоров, будучи заступником підрозділу райадміністрації, отримав від свого тодішнього шефа — Валерія Титарчука — відповідальне завдання: підготувати надійну команду, яка мала пройти в райраду на березневих виборах 2002 року, забезпечивши повний контроль над радою чинної адміністрації. Нам невідомо, чи поцілував Іван Сидоров Валерія Титарчука, вирушаючи на це складне й відповідальне завдання, але після його виконання — на першій сесії новообраної райради — потреба в поцілунку вже відпала. Оскільки депутати (обрані за рахунок горезвісного адмінресурсу, фінансового ресурсу управління району і, частково — авторитету Титарчука як багаторічного “місцевого начальника”), яких глава райадміністрації щиро вважав своєю персональною гвардією, не змигнувши оком, проголосували за голову райради Івана Петровича”.

У пресі Івана Петровича звинувачували в тому, що він, перебуваючи на своїй посаді, допустив незаконну забудову протягом 2005-2007 років п’яти земельних ділянок ландшафтного Солом’янського парку. Нібито були сфальсифіковані протоколи громадських слухань, а заява-протест солом’янців, подана голові РДА, залишилася безрезультатною.

Як стверджує одне Інтернет-видання, така сама скандальна історія з фальсифікованими громадськими слуханнями повторилася з забудовою по вул. Волгоградській, 8-а, 10-а та 25-а.

У пресі подейкують, що недавньому нашоукраїнцю Сидорову залишитися в кріслі допомогла дружба з головою АП Сергієм Льовочкіним, з яким вони заприязнилися ще тоді, коли Льовочкін був помічником Кучми.

Печерські пагорби імені Андрія Первозванного

У своєму кріслі утримався і глава Печерської РДА Сергій Сущенко. До речі, ще один екс-член партії “Наша Україна”. Як і його колега Сидоров, Сущенко теж пройшов нелегкий шлях, чимало років віддав праці на заводі “Арсенал”, від рядового робітника виріс до майстра, а потім начальника дільниці. Звідти пішов на партійну роботу в Печерський райком КПУ.

За інформацією Інтернет-сайтів, втриматися в кріслі йому вдалося за допомогою дружби з заступником голови КМДА Олександром Мазурчаком, особливо наближеним до нового градоначальника Попова (між іншим, Подільську РДА очолив перший заступник Сущенка Петро Матвієнко, до якого ми ще дійдемо).

Крім того, Сушенкові нерідко пригадують багаторічне заступництво в Анатолія Коваленка, якого він і замінив 2006 року на посаді голови Печерського району. В Інтернеті тоді таким чином писали про систему керівництва, яка встановилася в районі: “Вічна посада першого заступника привнесла в принцип роботи пана Сущенка певне обов`язкове правило, позбутися якого в Печерській райдержадміністрації не можуть і сьогодні: будь-який папір, що розглядається в адмінбудівлі на вул. Московській, спочатку має пройти експертизу в іншій будівлі — через квартал на вул. Цитадельній — у фонді Андрія Первозванного. Зараз там розсташовано кабінет пана Коваленка і, по суті, справжня райдержадміністрація Печерська. Зручно, коли серйозні справи вершаться подалі від очей відвідувачів”.

Не оминули прізвища Сущенка й скандали з нерухомістю. У 2007 році депутати Печерської райради виключили зі списку приміщень, які підлягали приватизації шляхом викупу орендарями. Приміщення на Печерському узвозі, 19-а площею 953,8 кв. м числилося як “підвал”. Насправді “підвал” виявився трьома повними поверхами, за які десять років щасливий орендар радий був платити копійки через “помилку в документах” і готовий був викупити задешево.

А на вул. Перспективній, 7-а розміщалася стара будівля пилорами площею 1532,6 кв. м. Свого часу районна влада викупила його, щоб знести й побудувати на цьому місці соціальне житло. Але будівництво під різними приводами відкладали, а в грудні 2006 року віддали руїни пилорами в оренду якійсь будівельній фірмі, яка була за дивним збігом обставин заснована... у листопаді 2006 року. І вже через три місяці була готова відтяти ласий шматок печерської землі в приватну власність. Як писала тоді преса, “обидва сумнівні рішення, що характерно, старанно проштовхував голова районної держадміністрації Сергій Сущенко. А коли райрада все ж таки відмовилася виділити бажані квадратні метри, голова району терміново відбув на лікарняний”.

“Дійду аж до конгресу єврейських громад!”

На чолі Шевченківського району став Сергій Зімін, якого небезпідставно вважають людиною керівнику КМДА Олександра Попова. Зімін двічі працював заступником нинішнього градоначальника, коли той був міністром ЖКГ. Але так само його можна вважати і людиною Олександра Омельченка, який свого часу висунув його на посаду заступника мера столиці.

Уже мало хто пам’ятає, що до Київради попереднього скликання Зімін обирався від Соціалістичної партії (потім перебрався до “регіоналів”). Зате досі пам’ятають, як за свою “гнучкість” щодо співпраці з Черновецьким Зімін на засіданні Київради 25 січня 2007 року почув (разом з усіма депутатами) від нинішнього глави Держкомпідприємництва Михайла Бродського на свою адресу непарламентське слівце “х…ло”.

Зімін звернувся з позовом до суду проти депутата Бродського “за грубі й нахабні висловлювання” на його адресу, а також надіслав лист головному рабину Всеукраїнського конгресу юдейських релігійних громад м. Києва й Київської області з проханням закликати Бродського “поважати чужу думку”. Що відповів рабин, історії невідомо.

У владу Зімін прийшов з бізнесу, він очолював ХК “Арма” (основна діяльність — здача приміщень в оренду). До складу холдингу входить, зокрема, банк “Арма”, який Омельченко назвав колись у числі фінансових структур, що мали відношення до афер “Еліти-Центру”. Керівництво банку цю інформацію спростувало.

Ось як описувало відоме друковане видання поведінку депутата Київради Зіміна на одному з засідань “столичного парламенту наприкінці 2006 року: “— Зараз буде 104-й — це мій! — кричав з місця депутат Київради Сергій Зімін (СПУ), закликаючи своїх колег підтримати передачу землі в Оболонськом районі громадській організації “Київський міський союз автомобілістів”.

— Й… вашу матір, та просив же підтримати! — вигукнув через хвилину пан Зімін. Цей вигук почув Олесь Довгий і поставив питання на переголосування, після чого автомобілісти отримали землю у своє користування”.

30 березня 2008 року син Сергія Зіміна 25-річний Володимир, перебуваючи за кермом батьківського джипа “Тойота”, як повідомляли газети, протаранив під Конча-Заспою міліцейський “жигульонок”, після чого двоє міліціонерів отримали переломи та струси мозку. Але до суду справа так і не дійшла.

Побиття зі знанням справи

Головою Подільської РДА став Петро Матвієнко, уродженець села Чорбівка Полтавської області. З травня 2007 року працював першим заступником глави Печерської РДА Сущенка (див. вище). Виходець із силових структур, Матвієнко був помічником генерального прокурора України, а також прокурором Залізничного, Харківського і Ватутінського районів Києва. Крім того, посідав керівні посади в столичній прокуратурі.

Як відзначалося у ЗМІ, Матвієнко працював прокурором у Полтавській області, коли Олександр Попов був мером Комсомольська.

Ще в далекому 2001 році газета “Сегодня” писала, як суддя колегії в кримінальних справах Київського міського суду Василь Шиманський був, за його словами, побитий у Ватутінському райуправлінні внутрішніх справ столиці. Били зі знанням справи, до втрати свідомості. Потім знайшли в кишені посвідчення судді й трохи перелякалися. Запропонували порвати заяву до прокуратури, натомість обіцяли вигнати з міліції двох держиморд, які били Шиманського.

Той погодився, але невдовзі дізнався, що його кривдники спокійно працюють далі. Розгорівся скандал. Видання попросило прокоментувати прокурора Ватутінського району Петра Матвієнка, чи не є порушенням закону те, що два “бійці” принаймні не відсторонені від виконання службових обов’язків.

“Ні, не є. Міліціонери допитані поки як підозрювані, звинувачення їм ще не пред`являлися”, — відповів ревнитель законності, не помічаючи зламаних ребер і струсу мозку постраждалого. Судді, між іншим…

Родич Пустовойтенка, людина Толстоухова?

Новий керівник Святошинського району Сергій Рюмшин є насправді тут зовсім не новий. У 1996-2002 роках уже очолював Святошинську РДА (до 2001 року Ленінградську РДА), звідки потрапив у керівники головного управління контролю за благоустроєм КМДА. Пропрацював на цій посаді до 2007 року. Нещодавно Рюмшину знову вдалося посісти це крісло, але його швиденько перекинули на район.

Деякі видання називають Рюмшина креатурою Толстоухова. За неофіційною інформацією, він є родичем колишнього прем`єра Валерія Пустовойтенка і близький до Олександра Омельченка (працював з ним у Головкиївміськбуді та столичній адміністрації).

Інші вказують на близькість Рюмшина також до міністра регіонального будівництва Яцуби. Коли Черновецький у 2007 році звільнив Сергія Миколайовича, то він перейшов на роботу саме до нього.

Предмет гордощів Рюмшина — самовіддана боротьба з так званими МАФами. Він був одним з ініціаторів мораторію на їх установлення в столиці й знесення “зайвих”. Але потім був змушений визнати, що з багатьма так і не зміг нічого вдіяти: принесли дозвільні документи, виписані іншими київськими чиновниками. Воістину, корупція в Києві — безсмертна!

Райком партії — лізинг — адміністрація

Керівником Дніпровської РДА став Олександр Шевчук, який за мера Омельченка незмінно очолював цей район. Ще в 1987-1991 роках він працював другим, а потім і першим секретарем Дніпровського райкому компартії. Тобто ще тоді фактично управляв районом.

Коли у 2007 році Черновецький звільнив Шевчука з посади, той пішов у бізнес і став директором з регіонального розвитку державного підприємства “Лізінгтехтранс” (займається лізингом літаків і вертольотів, вагонів, вантажівок, автобусів та водного транспорту). Його тоді очолював теперішній нардеп-литвинівець Василь Шпак. І сам Шевчук фігурував у списку Блоку Литвина на перевиборах 2007 року, проте під завідомо непрохідним №124.

А у 2006 році, ще будучи повновладним головою Дніпровського району, “засвітився” в чималенькому списку тих, хто отримав іменну зброю від тодішнього міністра внутрішніх справ.

Покінчити з бютівським минулим

До голови Голосіївської РДА “підріс” нинішній заступник голови райдержадміністрації Олександр Незнал. Олександр Григорович доти рішуче покінчив з бютівським минулим: з фракції БЮТ у Київраді перейшов до групи “Столичні реформи” (подейкують, що створювалася з уламків БЮТ “під Олеся Довгого”). А очолює “Столичні реформи” “виходець” з Голосіївського району Юрій Дмитрук.

Колишнього начальника Незнала в Голосіївській РДА, також висуванця БЮТ Сергія Садового вважають креатурою нардепа-“тушки” Богдана Губського. Проте, як писав один із сайтів, зв’язки Садового ані з Губським, ані з впливовим нардепом від ПР Ігорем Лисовим не врятували його від звільнення з посади голови Голосіївської райдержадміністрації. Тому призначення Незнала, можливо, є певною компенсацією столичній “групі Губського”. Зрештою, Незнал перебукває в непоганих стосунках і з Ігорем Лисовим.

Будучи заступником голови РДА, Олександр Григорович потрапив одного разу під гарячу руку “космічного мера” Черновецького, у якого не було причин особливо жалувати бютівців. Ось як описує перебіг наради в мерії у листопаді 2007 року один із сайтів:

“На засіданні в мерії обговорювалося питання освітлення вулиць. Градоначальник заявив, що найгірше в Києві освітлено два райони міста — Голосіївський і Дніпровський. Проте голови цих районів на засіданні якраз і були відсутні. Замість них у мерію прибули заступники.

“А що ви тут робите взагалі, якщо голова повинен бути?” — звернувся мер до першого заступника Голосіївського району Олександра Незнала (члена фракції БЮТ у Київраді).

“А що я тут роблю? Я перший заступник, питанням володію”, — відповів Незнал.

“Не балуйтеся, а то ж я доберуся й до вашого району, там проблем досить”, — погрозив мер.

Незважаючи на те, що чиновник кілька разів намагався довести, що “повністю в курсі теми”, Черновецький не дозволив йому доповісти про успіхи району.

“Замовкніть! Або йдіть звідси, якщо ви не розумієте, де ви знаходитеся! Я вам як сказав? Я розумію, що ви зараз сіпаєтеся, тому що ви жодної вулиці не назвете!” — закричав Черновецький”.

Незналу дістався доволі важливий район: скоро відкривається Московська розв’язка, а після 15 грудня три станції метро, а в найближчі два роки — ще три.

Газеті “Сегодня” новоспечений керівник району розповів, що навіть не має власної машини, бере кататися доччину “Тойоту RAV4”. Мешкає недалеко від роботи, у звичайній “панельці”. Проте він якось забув розповісти, що 28 серпня 2007 року Київська міська рада ухвалила рішення про передачу громадянинові Незналу Олександру Григоровичу в приватну власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку на вулиці Академіка Вільямса, 8-у в Голосіївському районі Києва. Площа земельної ділянки становить 0,10 га.

Некомпетентний сюрприз із комсомолу

Дарницьку РДА очолив заступник голови райдержадміністрації Сергій Вітковський, “рідний” для району, де він починав ще з райкому комсомолу. Вважається близьким до ПР.

Як писала “Сегодня”, його призначення стало для всіх повним сюрпризом, оскільки його кандидатура жодного разу не звучала під час обговорення. Останніми роками Вітковський був заступником глави Дарницького району з питань ЖКГ. Його колеги кажуть, що він добре знає вотчину, розбирається в її проблемах. Він був ініціатором укладення прямих договорів жителів з “Київенерго” і “Водоканалом”, що дає змогу ефективніше впливати на якість послуг. Був Вітковський і на найгарячішій точці — вирішував проблеми жителів, які скаржилися в call-центр мерії. Кажуть, він особисто спілкувався зі всіма незадоволеними, за що його в районі прозвали “головний диспетчер”.

Щоправда, у 2008 році Сергій Вітковський став персонажем неприємної для нього публікації в одній з газет, яка відзначила, що він (тоді заступник голови РДА) відгукнувся відвертою відпискою на скаргу жителів будинку №152, корпус 1 на Харківському шосе. Ті були вимушені боротися зі встановленням у себе на даху вентиляційних установок сусіднього паркінгу, які ревли й гуркотіли. При тому що власники паркінгу не мали жодних прав розпоряджатися майном будівлі, що не належала їм.

Вітковський написав у відповідь на скаргу таке: “Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація не наділена контролюючими функціями щодо проведення перевірок виконання монтажних робіт на предмет відповідності їх будівельним і санітарним нормам”.

Як зазначив автор статті, “заступник голови району або некомпетентний, або прикидається таким. Бо згідно зі ст. 15 Житлового кодексу України контроль за станом і експлуатацією відомчого житлового фонду покладається саме на райадміністрації, а обстеження стану житлових будинків проводиться згідно з нормами інженерно-технічними працівниками за участю представників громадськості”.

Хочеться сподіватися, що таких відписок громадяни від Вітковського більше не отримуватимуть.

Жмеринка нам поможе

На Деснянську РДА керівника викликали аж Жмеринки Вінницької області. Член Блоку Литвина Віктор Жеребнюк щойно був утретє обраний тут міським головою. Жеребнюку лише 40 років, і він наймолодший з нових глав районів Києва. Кажуть, молодий мер багато зробив для Жмеринки: тут з`явилися асфальтований проспект, автовокзал...

Як пише “Сегодня”, дружина Жеребнюка — підприємець. На свої гроші вона встановила в Жмеринці металеве “дерево любові”, до якого городяни тепер кидають монети. Ходять чутки, що в Деснянський район його рекомендував член Народної партії Литвина Олександр Ліщенко, якого пов`язують з Троєщинським ринком. Але в партії це не підтверджують.

Оболонський скорпіон

Нарешті Оболонську РДА очолив голова районного осередку ПР Василь Антонов — уродженець Ясинуватої Донецької області, який, щоправда, з 1988 року очолює столичну будівельну компанію ЗАО МЖК “Оболонь”. За даними “Коментарів” Антонов є креатурою міністра Кабміну Анатолія Толстоухова, з яким познайомився ще в Донецькій області. Коли Толстоухов очолював столичний осередок НДП, Антонов нібито був одним зі спонсорів цього проекту.

Кошти в пана Антонова є. Його називають з головних бізнесменів району, господарем будівельної фірми МЖК “Оболонь”, яка спеціалізується на елітному житлі. Зокрема, саме вона забудовувала так звані Оболонські Липки.

У вересні 2006 року Василь Антонов трохи наробив галасу своїм інтерв’ю для УНІАН, у якому пророкував ще не один скандал на ринку житла, подібний до “Еліти-Центру”.

Мабуть, багато хто звертав увагу на затишний ресторан “Скорпіон” на набережній Оболонського району. А зветься він так “страшненько” тому, що саме під цим знаком зодіаку народився його власник, а нині глава району Василь Антонов…

Микола ПИСАРЧУК