Ракетна війна триває. Що робити Україні

 

Звичайно, ціллю є також виробництво всього, що стосується оборони (як-от: пайки, аптечки, запасні частини, покришки, акумулятори) плюс прямі удари по заводах військово-промислового комплексу.

У відповідь на двотижневі пожежі у РФ після прильотів по комбінатах Росрезерву ворог завдав ударів по нашій паливній інфраструктурі.

Намагалися влучити по промці в Черкасах двома хвилями — мабуть, хотілося також пожеж й евакуації, гарної картинки для своїх ЗМІ на тлі гасіння пожеж з попами на Росії.

Росіяни широко застосовували “іскандери” та їхні корейські копії — ще недавно їх витрачали 120 штук на рік, тепер 10—15 на тиждень — цілком звичайне явище.

Звісно, ніхто не може наростити виробництво плат, схем, військової хімії, лопаток до двигунів за рік у кілька разів — це північнокорейські вироби. 

Противник цілив у виші — Інститут зв'язку в Полтаві, по корпусу СумДУ прилетіли КАБ.

Чи можна було уникнути трагедії? 

Щонайменше треба намагатися — адже в Сумах не було жертв тільки тому, що це було ввечері. 

Цокольний поверх у Полтаві пережив пряме влучення в будівлю. Хоч на момент приходу не було шикувань, у закладі все побудовано довкола плацу: пересування, їдальня, цикли добового чергування. 

Цього бути не повинно в принципі, поки по нас приходять ракети і їхній підлітний час на сході — лічені десятки секунд.

Це вищий військовий навчальний заклад зв'язку — казарма там більше ніж данина традиціям. 

Розмазати його по хостелах, приватних квартирах, покинутій промці (для практики), різних приватних навчальних закладах. У яких молоді й доведеться піднімати зв'язок, дізнаватися, що таке ретранслятор і т.д. 

Там взвод курсу з ноутбуками, генераторами, Starlink і навчальним Harris. 

Там взвод курсу вчиться тягнути оптоволокно та зв'язувати в єдину мережу “тапіки” минулого століття та захищені ноутбуки навіть для своїх же молодших курсів. Там практика у військах на АСУ.

Так, не вийде в побудову, централізацію та полоскання мозку по п'ять разів на день, зате безпека буде на рівні.

Цілком можливо було від початку війни евакуювати заклад до місць, де “іскандери” летять довше ніж півтори хвилини.

Цілком можливо розмістити в незліченних підземних будівлях часів СРСР і раніше — від катакомб і гілок метро до закритих шахт і тунелів.

Тож треба займатися військовою справою. Країна обговорює що завгодно: назви вулиць, який вигляд має Клавдія Петрівна, що повинно бути в Батьківщини-Матері на щиті? Тільки не те, що життєво важливе зараз.

Де укриття, навіщо в парках замкнені на ключ бетонні кубики, якщо в них ніхто не сидить під час тривог, а туди залиті сотні мільйонів гривень; що за традиція збиратися на виставки, а в Сумах і Полтаві очно навчати сотні майбутніх офіцерів?

Ще раз про “війну міст”.

Чи можемо ми в залпі видати 150 крилатих і балістичних ракет, а ще 150 дронів? Дронів уже можемо, але не стабільно, раз на тиждень, а ракет — ні.

Чи можемо ми видавати бригадний наряд ракет для “смерча” / “нептуна” так само, як і Росія? Чи будуть вони також ефективні з розрахунку на кілометр квадратний території?

Дрони, до речі, будуть, бо можуть протиснутися в проломи між ППО завдяки дальності польоту та вражати перевалку, видобуток і зберігання нафтопродуктів (ахіллесову п'яту кремлівського режиму).

Але загалом ні, ні і ні.

Не можна суто ракетною війною, навіть якщо все місячне виробництво ОТРК США йтиме нам, вибити з гри РФ — Німеччина у Другій світовій прийняла сотні тисяч тонн бомб, з яких тисячі тонн влучили в ціль, і втратила десь 5—7 % ВВП.

Навіть якщо Захід освоїть масову ракету ціною 200 тисяч доларів і постачатиме нам її на місяць сотнями, то кілька років на НДДКР і вихід на серію нікуди не дінуться. 

Звісно, жодні “паляниці” й “нептуни” спільне виробництво РФ і Північної Кореї не наздоженуть.

РФ не змогла тисячами ракет обвалити нам перевалку зерна, ми досягли її довоєнних обсягів. Мріяти про те, що ми можемо завдавати РФ такої самої шкоди, як вона нам, і досягати інших результатів, ніж вони — просування на 25 км за рік, було б безглуздо.

Значить, тактика завдавати ударів у відповідь може закінчитися для нас викинутими мільярдами, як і для росіян.

Тому необхідно розосередитися так, щоб вартість однієї цілі була близька до вартості ракет, які її атакують. 

А в енергетиці децентралізація — місцеві системи на газі, соломі, торфі, мазуті, деревних пелетах, які генеруватимуть маневрові потужності, виробництво тепла із сотень джерел, кожне з яких коштуватиме дешевше від “іскандера”.

Якщо у вас стаціонарний навчальний заклад функціонує, як до війни, з плацом і казармою, то навіть не потрібно дронів у реальному часі: трафік, рух вантажних авто, продуктів рано чи пізно розкриють навіть без агентури. 

Потрібно розчинитися на території величезної країни, а не бігати коробками до їдальні.

Але якщо зважити на те, що ракети росіяни накопичували під два місяці, а удар планували під День Незалежності, щоб ввести енергетичну систему в колапс, то противникові не вдалося.

Два-три тижні ремонту — і ось уже 7—9 вересня без відключень навіть у проблемних регіонах: спала спека, виконали ремонти, зрозуміло, що не машинних залів ТЕС і ГЕС, але розподіл потихеньку повертається до ладу.

Якщо не буде нової хвилі, в яку противник виплюне знову 1,2 млрд доларів, то в найближчому майбутньому відключень не буде.

ППО наше через два роки запеклої війни здатне пом'якшити наслідки навіть такої масштабної атаки: якби більша частина з 240 повітряних цілей увійшла до нашої об'єднаної системи, країна поринула б у пітьму. Але ні — багато місяців РФ не в змозі досягти блекауту в Україні.

Кирило ДАНИЛЬЧЕНКО ака Ронін