RUSI: Чому війна в Україні — це не про Демократію vs Авторитаризм

 “Західне уявлення про війну, як про боротьбу між демократією і авторитаризмом вводить в оману, оскільки вторгнення було б неприйнятним, навіть коли б Україна не була демократією”, — вважає Мічіто Цуруока, доцент університету Кейо (Японія). У своїй колонці для Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Цуруока наполягає, що такий підхід може навіть завадити створенню більш широкої коаліції проти Росії.

“Хоча й неусвідомлено, чимало американських та європейських лідерів, схоже, використовують дискурс “демократія проти авторитаризму” як засіб підняти ставки у війні і заручитсь політичною і моральною підтримкою свого народу. — пише Цуруока. — Тим не менше, розглядати війну в Україні як битву між демократією і авторитаризмом помилково і непродуктивно у двох аспектах”.

“По-перше, теза “демократія vs авторитаризм” притлумлює фундаментальну причину, чому ця війна є неприйнятною. Вона неприйнятна не тому, що Україна — демократія, а Росія — авторитарна держава. Навіть якби Україна не була демократією, а Росія була б ідеальною демократією, ця війна була б неприйнятна. Це кричуще порушення міжнародного права, зокрема Статуту ООН, і вважається, що Росія вчинила численні військові злочини. — пише Цуруока. — Це війна, затіяна “сильним” проти сусідньої “слабкої” країни. Тому принципово важливо, як міжнародна спільна має реагувати на цю спробу змінити статус-кво силою, незалежно від стану демократії у обох країнах”.

Цуруока визнає, що наявність демократії в Україні справді допомагає формувати суспільну підтримку у інших демократичних країнах. Але наголошує: що б не відбувалося в Україні, ніщо не може виправдати російського вторгнення. Те саме стосується і Азії. В’єтнам і Лаос, які зазвичай не вважаються демократичними, також заслуговують на міжнародну підтримку у випадку вторгнення могутнього Китаю — як і Тайвань з його розвиненою демократією.

“По-друге, з точки зору розширення кола держав, що протистоять російській агресії, теза “демократія vs авторитаризм” непродуктивний, а можливо й шкідливий, оскільки може відштовхнути недемократичні країни від приєднання (до цього кола — Ред.), — вважає Цуруока. — Простіше кажучи, країнам не обов’язково бути демократіями, щоб об’єднати зусилля у протидії російській агресії”.

Цуруока нагадує, коли у березні 2022 року Генеральна Асамблея ООН приймала резолюцію, якою засуджувала російську агресію, за неї проголосувала 141 країна, а коли та сама Асамблея ухвалила резолюцію про зупинення членства Росії в Раді з прав людини, її підтримали лише 93 країни.

“Ця прогалина багато говорить про природу міжнародного співтовариства, — пише Цуруока. — У той час, коли перша резолюція була спрямована лише на осуд Росії без конкретних заходів, друга була спрямована на те, щоб позбавити Росію її прав як члена Ради з прав людини. Значна кількість недемократичних країн не хотіла, щоб остання резолюція використовувалася як прецедент в інших справах, які потенційно зачіпатимуть їх у майбутньому”.

На думку експерта, війна в Україні навряд чи закінчиться швидко, а тому її союзникам слід розробити стійку стратегію, котра б дозволила залучити більше різних держав. З одного боку, тут йдеться про зусилля з поглиблення співпраці між демократіями, особливо в рамках “Великої сімки” чи трансатлантичного співробітництва. А з іншого — про зусилля, спрямовані на розширення групи держав, які підтримують покарання Росії. “Хоча треба переслідувати обидві мети, може виникнути необхідність встановити пріоритет однієї над іншою”, — вважає Цуруока.

“В цьому відношенні може допомогти зниження акценту на цінностях, хоча переконати більшу кількість держав впровадити санкції проти Росії все ще буде складно. Щонайменше, повинна бути змога відмовити держави від того, щоб відкрито ставати на бік Росії чи Китаю”.

— --------

Мічіто Цуруока вивчав політологію та міжнародні відносини в Університеті Кейо та Джорджтаунському університеті, здобув ступінь кандидата наук у Королівському коледжі Лондона. Перш ніж стати доцентом в Університеті Кейо, Цуруока працював спеціальним радником із питань НАТО в Посольстві Японії в Бельгії (2005—2008), був науковим працівником Німецького фонду Маршалла (GMF) за стипендією GMF-Tokyo Foundation Fellowship (2009) і старшим науковим працівником Національного інституту оборонних досліджень (NIDS, Токіо). З 2011 року — науковий працівник аналітичного центру Tokyo Foundation. З травня 2013-го по березень 2014-го був запрошеним науковим працівником британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).