Путін не тільки був членом злочинного колективу, тепер він його очолює — Фрейдзон

Згідно зі статистикою сайту Російської редакції Радіо Свобода, читачів в 2016 році найбільше зацікавив цикл інтерв'ю з колишнім пітерським, а нині ізраїльським бізнесменом Максимом Фрейдзоном, які прочитали понад мільйон людей. У них він розповідав про те, як в 90-ті роки в Петербурзі створювався союз криміналітету і влади, і про ту роль, яку відіграв в цьому союзі чиновник мерії Володимир Путін. Зокрема, бізнесмен розповідав про те, як майбутній президент Росії двічі отримував від нього хабара — по 10 тисяч доларів — за оформлення паперів. Розповів Максим Фрейдзон і про співпрацю Путіна з “авторитетними” бізнесменами Сергієм Васильєвим і Володимиром Барсуковим-Кумаріним (другий зараз відбуває покарання за організацію замаху на першого). “Бандити захоплювали, Путін офіційно оформляв захоплене. Колектив працював злагоджено”, — пояснював Максим Фрейдзон. У заключному інтерв'ю з цієї серії Максим Фрейдзон розмірковує про реакцію читачів на подані ним факти, які свідчать про співпрацю чиновника мерії Санкт-Петербурга Володимира Путіна з кримінальними угрупованнями.

— Те, що я розповідаю, зрозуміло будь-якій людині, яка жила у 90-х роках в Росії. По всій країні міська влада працювала в жорсткій зв'язці з криміналітетом, мала частки з бізнесів, в більшій чи меншій мірі прикривала кримінальників. Як я пам'ятаю, злочинці отримували від Путіна міське прикриття і всіляке сприяння, включаючи дозволи, ліцензії тощо, і, звісно, міська влада надавала допомогу в разі арешту когось із злочинців… З точки зору бізнесу, наскільки я знаю, Путін працював в тандемі з Кумаріним, з Васильєвим, з Трабером, і вони йому потім, коли він пішов з мерії, зберегли частки. Він зберігав ці добрі робочі відносини і коли був керівником ФСБ.

В силу того інформаційного тиску, який чиниться на російське населення, і в силу того, що запустили машину страху, яку ми знаємо з Радянського Союзу, зараз недоговорюють по суті. Мовляв, “є думка, що він був пов'язаний з бандитами”. А треба визнати як очевидний факт, що Путін працював в жорсткій кооперації з міським злочинним світом. Це був нерозривний зв'язок.

— Про це, незважаючи на неабияку кількість публікацій і документальний фільм “Хуізмістерпутін”, мало хто наважується говорити...

— Треба називати речі своїми іменами. Путін не тільки був членом злочинного колективу, але є ним донині, судячи з того, що він робить. Тільки тепер він його очолює. Я, описуючи своє враження від Путіна, говорив, що це в нашому розумінні не людина. Багато людей, наприклад, Ходорковський і Березовський, тоді помилилися. І таке ж нерозуміння Путіна існувало і на Заході. Судячи з останніх реакцій, пов'язаних з хакерськими атаками, просвітлення, схоже, все-таки настало. Якщо називати речі своїми іменами, то треба визнати, що Путін — це людина, ще з петербурзьких часів глибоко афілійована і психологічно, і суто організаційно зі злочинним світом. Просто зараз багато злочинців були легалізовані. І бандити, і КДБісти з точки зору нормальної людини є злочинцями, просто за різними статтями і параграфами Кримінального кодексу. Це їх і ріднить. Давно треба було визнати КДБ терористичною організацією за терор проти свого народу. У Польщі, до речі, так і зробили.

— Характерний приклад: справа з допінгом і підміною сечі спортсменів через дірку в стіні за участю офіцерів КДБ.

— Так. На жаль, на Заході довго не розуміли, що це просто кримінальники. Уявіть: ви прийшли в блатну малину, намагаєтеся проповідувати якісь цінності, що не можна підроблювати сечу, не можна захоплювати чужі території, не можна розв'язувати війни, на вас подивляться з інтересом і подивом: а чому не можна? Що ти нам пояснюєш, дорогий? У мене враження, що Путін вважає, що він весь час розводить лохів. Все, що Путін робить на міжнародній арені, — поведінка середньої руки кримінальника. Причому, як я бачу, він це робить із задоволенням, тому що в такій ситуації хуліган має переваги саме в тому, що він нічим не зв'язаний. Модель для внутрішнього становища в Росії теж взята кримінальна: працівники повинні добувати нафту і газ та вимирати. Як в таборі: “мужики” працюють на кримінальників, для цього “мужиків” залякують і обманюють, що і робить нинішня пропагандистська машина.

Максим Фрейдзон спілкувався із Володимиром Путіним, коли той був чиновником ленінградської мерії. Архівне фото, 1991 рік

— В Ізраїлі, де Ви живете, є розуміння, хто такий Путін?

— В Ізраїлі, звичайно, є розуміння, хто такий Путін. Але Ізраїль звик заради власного виживання працювати з усіма, хто корисний. У нас на кордонах йде війна.

— Війна за участю Путіна...

— Так, війна за участю Путіна, тобто керовані Путіним війська воюють безпосередньо на наших кордонах — не з нами, але тим не менше. Тому при всьому розумінні Ізраїль змушений підтримувати певні відносини. Але не потрібно навіть намагатися сприймати цю людину як партнера у спілкуванні, не треба сідати грати з шулером. Треба відразу розуміти, що з ним потрібно поводитися якомога більш жорстко: там нема з ким домовлятися, він все одно обдурить. Президент Обама, який раніше намагався з ним домовлятися, останнім часом висловлювався досить однозначно. Приємно, що це розуміння все-таки прийшло. Що стосується Трампа, то у нього є досвід роботи в найрізноманітніших соціальних середовищах. Я думаю, що він такої шпани набачився за своє довге життя в Нью-Йорку. Тут не можна допускати слабкості і спроби переговорів, потрібно давати зрозуміти, що ви розумієте, з ким маєте справу.

— Ситуація, коли розуміють тільки силу?

— До вас підійшли хулігани в підворітті, хочуть пограбувати. Зрозуміло, що розмова на будь-яку тему буде приводом зайняти зручну позицію, щоб потім оглушити ударом ззаду. Відповідно, потрібно відразу дати зрозуміти, що буде дуже жорстка відсіч.

— І тим не менше, незважаючи на всі санкції, і за кордоном у нього прихильників додається, і в Росії за нього більшість. У чому загадка його політичної довговічності й успіху?

— Це ж стандартна кримінальна тактика: суміш улесливості і агресії. Напевно, ви зустрічали таких людей… А успіх в Росії, як мені здається, пов'язаний з аморфністю суспільства, бажанням мати царя, імперськими амбіціями. Думаю, що це мине.

— Дивна річ, що найбільш дикі рішення влади, наприклад, позбавити свій народ сиру у відповідь на західні санкції проти чиновників, сприймаються як цілком природні.

— Звичайно, це за межею розуміння. Тут розрахунок на люмпена, якому говорять, що йому повинно бути добре і гордо просто через те, що він живе у великій країні. Люмпену не потрібен сир, люмпену потрібно відчувати себе крутим. А на зовнішньополітичному плані це ситуація, коли шулер завжди виграє за картковим столом, але тільки поки його не поб'ють канделябрами. Хакерські атаки, підмінена сеча — люди не готові до того, що у їхнього сусіда захований туз в рукаві. Поки не стане остаточно зрозуміло, що це шулер, відбуватимуться несподівані речі. Перше, про що думає Путін, — це як обдурити свого візаві, а не про те, який хід зробити турою або пішаком.

Дмитро ВОЛЧЕК