Він не шкодував обіймів для президента Зеленського. Адже саме обійми, але з російським диктатором Путіним півтора місяця тому, в день масованого обстрілу російською армією цивільних об’єктів, зокрема дитячої лікарні “Охматдит”, та смерті невинних дітей, серед іншого, уможливили цей візит.
Московський вояж став серйозним репутаційним викликом для індійського прем’єр-міністра як усередині країни, так і поза її межами. Нарендрі Моді довелося справлятися як із внутрішнім індійським обуренням, так і з критикою з боку України та західних країн. Джерела, знайомі із ситуацією, розповідають, що це навіть призвело до конфлікту між радниками прем’єр-міністра та зовнішньополітичним відомством, яке переконало Моді здійснити цей візит до Росії. Тим часом Ерік Гарсетті, посол США в Індії, поставив під сумнів поняття “стратегічної автономії” в часи конфлікту та застеріг Індію сприймати індійсько-американські відносини як належне. В очевидному меседжі щодо агресії Путіна проти України він додав: “Жодна війна більше не є далекою, і ми не повинні просто обстоювати мир, ми повинні вжити конкретних заходів, аби переконатися, що ті, хто не грає за мирними правилами, не можуть діяти далі”.
Прагнення позбутися або принаймні згладити негативний московський шлейф могло підштовхнути індійського прем’єра до рішення відвідати Київ. Візит Нарендри Моді до України можна розглядати як своєрідний акт збалансування в очах Заходу, з огляду на близькі відносини Індії з РФ, і демонстрацію “рівновіддаленості” від усіх сторін конфлікту. Втім, було б помилкою сприймати його лише в контексті своєрідної “компенсації” Києву.
Нарендра Моді прибув до Києва напередодні Дня Незалежності. Вибір дати невипадковий. Під час брифінгу з президентом Зеленським він наголосив: “Завтра у вас важливий день — і я молюся за мир і процвітання України… Я приїхав напередодні вашого національного свята й тому хотів би, щоб усі ми працювали над якнайшвидшим відновленням миру, а Індія буде готова зробити свій активний внесок для досягнення цієї мети”.
Для Індії проактивна роль — це про створення дипломатичного простору для власної багатовекторної політики, розширення репутації відповідальної глобальної сили та посилення власних позицій як лідера так званого Глобального Півдня, який переймається руйнівними наслідками війни для глобальної продовольчої, енергетичної безпеки.
А отже, в Києві Нарендра Моді виступав не лише від імені 1,4 мільярда індійських громадян, а й привіз “послання миру” від імені 120 країн, які напередодні взяли участь у третьому саміті “Голос Глобального Півдня” в Індії. Також він зазначив: “Я хочу запевнити вас і все світове співтовариство, що Індія прихильна до суверенітету та територіальної цілісності. Це є для нас найвищим пріоритетом”. Це важлива заява, зроблена в Києві, яку навряд чи позитивно сприйняли в Кремлі.
Втім, “стратегічна автономія” Індії якраз полягає в тому, що протягом російсько-української війни вона взаємодіє з українською владою на вищому рівні, що позбавляє Москву можливості повністю приватизувати стосунки з Нью-Делі, але водночас підтримує активні відносини з Росією. Міркування про те, що поглиблення відносин між Києвом і Нью-Делі можуть сприяти відходу Індії від РФ, не мають під собою підстав. Так, Індія намагається позбутися залежності від російської зброї — одного зі стовпів їхніх міцних відносин, активно диверсифікуючи зв’язки та перемикаючись на західні країни, а також заручитися підтримкою США у сфері безпеки. Втім, це не означає, що Індія готова відмовитися від економічної взаємодії з РФ: індійський інтерес спрямований на спільні проєкти в Арктиці, розширення логістичних коридорів та, зрештою, доступ до дешевих енергоресурсів, імпорт яких за роки російсько-української війни продемонстрував колосальне зростання.
Одним із головних завдань української сторони під час зустрічі було спробувати переконати індійських колег відмовитися від російських енергоресурсів, які серйозно підживлюють російську військову машину. Це, за словами Зеленського, стало б серйозним внеском Індії в питання досягнення миру. Під час прес-конференції за результатами візиту міністр закордонних справ Субраманьям Джайшанкар укотре озвучив виправдання, що енергетична взаємодія з РФ є не політичним питанням, а суто комерційним — імпорт залежить від пропозицій на енергетичному ринку, який значно скоротився через санкції проти Венесуели та Ірану, що свідчить про прагнення Індії зберегти енергетичну співпрацю з РФ.
Іншим важливим питанням для Києва було залучення Нью-Делі до активнішої підтримки та імплементації української Формули миру. Індія брала участь у всіх чотирьох підготовчих зустрічах і Глобальному саміті миру в Швейцарії, проте не підписала спільного комюніке. Президент Зеленський висловив сподівання, що Індія зможе доєднатися до нього, а також запропонував їй провести другий Саміт миру (наразі розмова про це ведеться з декількома країнами). Поки що відповідь індійської сторони на цю пропозицію невідома.
Індія не пропонує власного “мирного плану”, як це робить Китай та інші країни, підважуючи зусилля України в об’єднанні максимальної кількості країн навколо просування української позиції щодо завершення війни. Тож як для Заходу, так і для України було б важливо підтримувати активнішу залученість Індії до досягнення миру. Важливо також, що Нарендру Моді всі сторони розглядають як одного з небагатьох світових лідерів, який має довіру двох сторін конфлікту, а також виступає як потужний голос так званого Глобального Півдня.
Втім, Індія не прагне бути посередником. Її позиція полягає в тому, що “немає рішення конфлікту на полі бою”, “діалог і переговори” є ключовими для вирішення проблеми, а дві сторони мають взаємодіяти одна з одною для досягнення миру. Нарендра Моді визначив подвійну роль своєї країни у війні. Перша — гуманітарна. Нью-Делі надав Україні 16 гуманітарних вантажів, а сам прем’єр-міністр привіз до України партію кубів BHISHM із ліками та обладнанням для швидкого розгортання медичних закладів. Друга роль, за його словами, “полягала в тому, щоб триматися подалі від війни, та це не означало, що ми були просто байдужими спостерігачами. Ми ніколи не приймали цієї ролі. Ми ніколи не були нейтральними і з першого ж дня стали на бік миру”.
Індія обрала для себе роль країни, яка “просуває мир”. Однак, як показав час, заклики до миру, хоч би скільки разів вони звучали навіть в обличчя Путіну, не здатні зупинити війну. Натомість тісна економічна співпраця з РФ, прагнення дешевих російських енергоносіїв, як і візити до міжнародного злочинця, серйозно підривають санкційний режим і міжнародну ізоляцію, а отже, грають йому на руку й аж ніяк не сприяють миру.
Нарендра Моді назвав свій візит до України історичним. Здається, індійському прем’єр-міністру вдалося почасти компенсувати осад, який залишився після його вояжу до Москви, а також надати поштовх україно-індійським двостороннім відносинам, які протягом тривалого часу були позбавлені динаміки й наповненості. Україна та Індія мають що запропонувати одна одній — і в двосторонній торгівлі, і в обміні технологіями, і в залученості індійського бізнесу до реконструкції та відбудови України. Втім, важливо, щоб Індія стала для України не просто економічним партнером, а й державою, готовою вкласти свій дипломатичний капітал в обстоювання довготривалого та справедливого миру.
Наталія БУТИРСЬКА, експерт з питань Східної Азії, магістр зовнішньої політики, асоційована старша аналітикиня Центру “Нова Європа”
