Противники мобілізації вимагають “стан війни”. Що це і чим відрізняється від воєнного стану

Що ж таке стан війни, чи передбачений він в українському та міжнародному законодавстві, і що про цю дискусію думають юристи та експерти?

Чому про це говорять

Дискусії про те, чи повинна була Україна оголосити війну Росії, чи мусить влада запровадити “стан війни”, а не тільки воєнний стан, точаться практично з часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Відколи в Україні почали широко обговорювати урядовий проєкт про нові правила мобілізації, ця дискусія спалахнула з новою силою. Такі наративи часто використовують противники мобілізації, аби обґрунтувати свою позицію.

Крім того, існує думка, що офіційно затверджений стан війни дав би міжнародній спільноті та судам додаткові правові підстави у таких питаннях, як компенсації, повернення полонених та притягнення до відповідальності воєнних злочинців.

Яка різниця між воєнним станом і станом війни

Автор фото GETTY

В українському законодавстві формулювання “стан війни” згадується всього кілька разів і докладних тлумачень щодо нього немає.

У конституції стан війни згаданий двічі: у розділі про Верховну Раду, до повноважень якої належить “оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру”, а також у розділі про президента, який “вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України”.

Ця ж процедура прописана і в законі “Про оборону України”. Там також зазначено, що з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у момент припинення стану війни. Однак визначення, що таке “воєнний час” у законодавстві немає.

Окрім цих трьох згадок, інших пояснень про “стан війни” в українському законодавстві немає.

Натомість питання “воєнного стану” висвітлено досить детально і в конституції України, і в окремих законах. Це поняття присутнє також в законодавстві багатьох держав і зазвичай має добре розроблений механізм застосування.

Воєнний стан в Україні запровадили 24 лютого 2022 року на три місяці і відтоді його дію регулярно продовжують.

Він дає політичному та військовому командуванню, а також владі на місцях повноваження для протидії агресії, в тому числі дозволяє обмежувати деякі конституційні права і свободи людини.

Обмежень на кількість продовжень воєнного стану в законодавстві немає.

Чи потрібен стан війни для мобілізації?

Автор фото GETTY

Юристи та експерти, з якими поспілкувалася ВВС Україна, твердять, що мобілізація та оголошення чи неоголошення стану війни — речі не пов'язані.

“Відкрийте закон, насамперед конституцію, а потім закон про оборону і закон про мобілізацію. Там все чітко написано. З них видно, що (у питаннях мобілізації - Ред.) всі процедури зараз дотримані”, — каже ВВС Україна військовий експерт Центру Разумкова Олексій Мельник.

Схожої думки дотримується і юрист Борис Бабін.

“З 2022 року в нас є воєнний стан, все відбулося згідно з конституцією, є рішення парламенту, тому жодних зв'язків стану війни і мобілізації немає. Є воєнний стан, який надає всі відповідні повноваження (владі проводити мобілізацію - Ред.) згідно чинного закону”, — пояснює він ВВС Україна.

Він нагадує, що вперше часткову мобілізацію в Україні оголосили ще в 2014 році.

“Тоді навіть воєнного стану не оголошували, тоді був просто спеціальний стан і все було згідно з чинних законодавчих процедур”, — каже експерт.

Вперше часткову мобілізацію в Україні оголосили 17 березня 2014 року у розпал анексії Криму Росією. Загалом протягом 2014-2015 років провели шість хвиль відкритої часткової мобілізації. Від часу повномасштабного вторгнення Росії 2022 року в Україні триває повна мобілізація.

Чи мала Україна оголосити війну Росії

Автор фото GETTY

Оскільки Росія вторглася в Україну без формального оголошення війни, назвавши це “спеціальною військовою операцією”, чи означає це, що Україна сама мала заявити про стан війни з Росією — щоб легше врегульовувати питання міжнародної допомоги, компенсацій та звільнення полонених?

У міжнародному праві про “стан війни” (state of war — англ.) вперше згадується у Конвенції про відкриття воєнних дій, яку схвалили в Гаазі 1907 року, і яку визнав СРСР. За нею, про стан війни має повідомити та сторона, яка напала, а не жертва агресії.

“Держави, що уклали цей договір, визнають, що військові дії між ними не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження, яке матиме або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни”, — йдеться у цій конвенції.

Однак ця вимога не означає, що якщо держава формально не оголосила війну іншій, вона не вважається агресором.

Міжнародне право регламентує, які саме дії є актом агресії, незалежно від того, була оголошена війна, чи ні.

Відповідно до Резолюції Генасамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, якщо якась держава застосувала збройну силу першою — це достатнє свідчення акту агресії.

Тож на міжнародну кваліфікацію російської агресії наявність чи відсутність стану війни ні для України, ні для Росії не впливає.

“У нас є міждержавний збройний конфлікт, який класифікований міжнародними організаціями як агресія, є рішення міжнародних судів… Щодо питання можливих репарацій, то воно регламентується завданою шкодою. Встановлено на міжнародному рівні неспровокованість і протиправність нападу на Україну. Цього буде достатньо для будь-яких компенсацій”, — каже Борис Бабін.

Українська влада, судячи з усього, теж поки що не вважає за потрібне вдаватися до будь-яких законодавчих ініціатив із використанням поняття “стан війни”.

У відповідь на електронну петицію з вимогою оголосити стан війни з РФ, яку оприлюднили у травні 2022 року на інтернет-представництві президента, тодішня заступниця міністра оборони Ганна Маляр відповіла:

“Якщо, приміром, є факт вторгнення військ іноземної держави на нашу територію, факт окупації, — це вже агресія, а побутовою мовою — війна… Не треба приймати закон або видавати указ, який спеціально би підтвердив, що в нас війна”.

Тож і більшість експертів, і представники української влади сходяться на думці, що чинного законодавства цілком достатньо, аби організовувати захист України від агресії, зокрема — проводити загальну мобілізацію.

Ганна КУНДІРЕНКО