''Прокуратура дискредитує факт отруєння Ющенка''

Пані Климович висловила стурбованість, що слідство затягується і що нова слідча група хоче заперечити сам факт отруєння Ющенка, що, за її словами, було обґрунтовано слідством під час її роботи.

Також вона сказала, що подальше успішне розслідування справи про отруєння Ющенка залежить від здатності співпраці між Україною та Росією на офіційному рівні, тому що слідство, за її словами, дійшло до такого етапу, коли необхідні матеріали та свідчення від людей та установ у Росії або пов’язаних з Росією.

Вона також висловила стурбованість тим, що Віктор Янукович жодного разу не відгукнувся на виклики до прокуратури і не давав свідчень у цій справі.

— Це жах, по-моєму, для всієї країни, що на сьогодні намагаються опорочити нинішня влада і нинішнє керівництво Генеральної прокуратури все те розслідування, яке велось останні два з половиною роки, три, скажімо так, яке встановило факт умисного отруєння колишнього президента Ющенка. Це факт доконаний, він встановлений матеріалами кримінальної справи. Більше того, там наверху лежать відомості про те, хто міг би бути причетний до скоєння цього злочину.

Так от, для того, щоб це ніколи не дійшло до логічного завершення, а все сьогодні для цього робиться, намагаються дискредитувати факт отруєння, сказати, що такого не було, що не було самої події злочину. А для того, щоб це зробити, треба дискредитувати слідчу групу, яка встановила цей факт.

- Багато людей, можливо, будуть порівнювати цю резонансну справу зі справою вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе. Там також слідчі групи мінялися, слідства починалися з самого початку, оголошувалося про потребу нових і нових експертиз. Чи ви би порівняли ці дві справи?

— Звичайно! Більше того, я вважаю, що справа про отруєння президента Ющенка навіть резонансніша, тому що якщо в державі неможливо захистити життя першої особи держави, особи, яка представляє державу у світі, то що можна говорити про цінність життя пересічного громадянина? І мене завжди навіть ображало, що їй не уділяється міжнародною спільнотою такої уваги.

- Я думаю, що увага до справи отруєння Ющенка у світі була дуже велика. Але, з іншого боку, сам пан Ющенко, перебуваючи на посаді президента, казав, що слідство іде, на його думку. Більше того, він казав, що воно просувається, і він навіть говорив про те, що він особисто знає можливих причетних і що слідство близьке до виявлення. Чому за час президентства Ющенка не вдалося довести справу до кінця?

— Питанням ріжете по живому. Те, що Ющенко знає, хто і коли його отруїв, це його право потерпілого. І я маю з цього приводу певне бачення. Але знати — це одне, а отримати безперечні процесуально-законні докази винності, це надзвичайно важко.

І для того, щоб це зробити, треба було на рівні перших осіб таких держав, як, наприклад, Росія, Ізраїль, щоб було сприяння, бо є речі, які виходять за межі можливостей слідчого. Наприклад, ми направляємо 8-10 клопотань у Росію, у Генеральну прокуратуру Росії і просимо допитати певних осіб, надати зразки того ж діоксину і так далі. Нас ігнорують.

В кращому випадку, максимум, що можуть для нас зробити, це просто якусь формальну відписку відправити і все. По суті, клопотання не розглядалися. В той же В’єтнам, наприклад, ще в 2005 році було направлено клопотання про надання правової допомоги — це також пов’язано з діоксиновою темою. Два з половиною роки взагалі ніякої реакції, потім з’ясувалося, що це спільний російсько-в’єтнамський центр, і вони кажуть: “Без Росії ми не дамо!”

Звичайно, що Ющенко, можливо, повинен був зустрітися з Путіним і сказати: “Дайте можливість, щоб слідчі відпрацювали!” Чому це не було зроблено або робилося, але там не реагували? Я цього не знаю, мені до відома ніхто не ставив.

- У мене тут напрошуються інші паралелі з отруєнням радіоактивною отрутою у Лондоні колишнього громадянина Росії пана Литвиненка. І те, як британські слідчі проводили слідство, і те, як вони вимагали одного з підозрюваних екстрадувати з Росії, і як це не було зроблено і викликало міждержавний конфлікт. Фактично, та справа також застрягла на рівні проблем з міждержавною співпрацею. Чи ви би також порівняли ще і цей випадок?

— Так! Я вважаю, що ці два випадки дуже схожі в непорозумінні між державами і небажанні надати реальне сприяння в розкритті злочину.

- Але, з іншого боку, у випадку Британії і Росії був офіційний запит з боку Британії з назвою конкретної людини, тобто, все було офіційно, відкрито і, наскільки я розумію, на серйозному рівні. Чи були з боку України офіційні запити на міждержавному рівні чи щодо інформації, чи щодо людей, потрібних для допитів у цій справі?

— Були. Для допитів були. Більше того, нами кожного разу, особисто за моєї каденції у справі, було направлено 8 клопотань у Росію, саме у Росію. І вони, по суті, залишилися без розгляду. Той же Сацюк, наприклад, і так далі. Для того, щоб пред’являти якесь офіційне обвинувачення, треба було хоча б вислухати людину, допитати, отримати його аргументи, перевірити, оцінити і визначитися. Є він обвинувачений чи ні — робити запит на його екстрадицію. Немає достатньо доказів — продовжувати працювати далі. Але нас позбавили такої можливості. Ані прокуратура Росії не захотіла допитувати, ані нам, звичайно, не вдалося, тому що люди не прийшли до посольства і не приїхали в Україну.

- Що треба зробити, на вашу думку, для того, щоб слідство у цій справі було зрушене з місця і щоб воно дійшло до логічного кінця? Тому що багато людей, вказуючи на те, що взагалі відбувається у правоохоронній системі України і у судочинстві України, кажуть, що розслідування справ, особливо політичних справ, особливо гучних справ просто неможливо. Воно не відбувається належним чином. Чи можливо взагалі це в Україні?

— Я думаю, що на даний час це в Україні неможливо. Тому що якщо сьогодні нині діючий президент, отримавши від мене порядку 15 повісток, ще будучи в якості просто народного депутата, починаючи з листопада 2008 року, отримуючи систематично — раз в місяць чи там 2 рази в місяць від мене повістку, жодного разу не з’явився на допит!

Більше того, прийнято було політичне рішення на фракції Партії регіонів про те, що не ходити по справі про отруєння Ющенка і не давати ніяких показань.

А коли я зверталася з письмовими рапортами неодноразово до генерального прокурора України Медведька і просила вжити акти прокурорського реагування, тому що я не могла приводом народного депутата доставити. В нас закон цього не дозволяє.

Я зверталася письмово до спікера Литвина, щоб він надав можливість на Верховній Раді розглянути, провести якісь відповідні співбесіди, розмови, роз’яснити, що народні депутати порушують закон і так далі. Я отримувала ввічливі формальні відповіді, що ознайомили голову фракції з необхідністю прийти до прокуратури. Все, на цьому все закінчувалося. А генеральний прокурор взагалі ніяк не реагував.

- А пан Янукович взагалі давав свідчення у цій справі чи вам, чи комусь іншому?

— Ні, хоча він одним з перших повинен був прийти! Тому, що у 2004 році була надзвичайно агресивна виборча кампанія, сторони між собою воювали. Я вже наводила цей приклад в попередніх інтерв’ю, що коли воюють два сусіда за межу і одного на ранок знаходять з відрізаною головою, то перші питання виникають до того, з ким у нього відкритий конфлікт. Хоча би для чистоти. Він жодного разу не з’явився, він жодного разу не взяв слухавку. Він відмовлявся брати повістки.

Бі-Бі-Сі звернулася до Генеральної прокуратури за коментарем заяв пані Климович.

Речник Генеральної прокуратури Юрій Бойченко відмовився коментувати справу, сказавши, що позаяк справа знаходиться на стадії досудового слідства, то будь-які коментарі або подробиці може надати тільки слідчий або прокурор, який наглядає за цією справою.

За словами речника, такі коментарі можуть “зашкодити досудовому слідству”. Речник також сказав, що пані Климович — на пенсії і вже не є працівником органів прокуратури.