“Радянська Росія з драматичною стрімкістю перетворилася із союзника на ворога. Холодна війна досягла апогею… Водночас набрав сили Рух за мир, символу якого — голубці миру Пікассо — вдалося переконати мільйони простодушних людей у тому, що єдиний спосіб гарантувати мир — це визнання принципів зовнішньої політики Росії”.
Так британський літератор Артур Кестлер описує атмосферу, що панувала на Заході наприкінці 1940-х — на початку 1950-х. У той час Радянський Союз розвинув бурхливу діяльність, граючи на страхах мільйонів обивателів перед новою світовою війною.
1949 року в Парижі та Празі відбувся Всесвітній конгрес прихильників миру, в якому взяли участь делегати з 72 країн. Було створено Всесвітню Раду Миру на чолі з французьким фізиком та комуністичним активістом Фредеріком Жоліо-Кюрі.
Формально ця міжнародна організація вважалася нейтральною та незалежною (лише наприкінці 1980-х ВРМ визнає, що отримувала 90% фінансових надходжень із Москви). Проте її миротворчі ініціативи та громадські заяви виявлялися вигідні Кремлю і невигідні противникам СРСР.
Прокремлівські борці за мир переконували людство в тому, що загроза війни пов'язана не з комуністичною експансією, а зі спробами протидії цій експансії. Легендарна голубка з оливковою гілкою, створена комуністом Пабло Пікассо, проникла в усі куточки земної кулі. І західні антикомуністи марно намагалися дискредитувати цей яскравий символ.
Вже тоді в Москві непогано розбиралися в психології мас. Ідея війни — якою б справедливою та шляхетною вона не була — приваблює середньостатистичного обивателя набагато менше, ніж мрії про мирне та спокійне життя. Нехитрий принцип “bad peace is better than a good war” мав попит у всі часи. І, на жаль, у XXI столітті голубка миру виявилася для Кремля не менш корисним інструментом, ніж на рубежі 1940-х та 1950-х.
Зіткнувшись із масштабною російською агресією 2022-го, Україна запропонувала світовій спільноті ідею справедливої оборонної війни проти абсолютного Зла. Але якщо на Заході наша риторика спрацювала хоча б частково, то на Глобальному Півдні ми зазнали фіаско.
Для більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки пріоритетним виявилося не відбиття російської агресії, а мирне врегулювання. Москва скористалася цим, щоб уникнути повної міжнародної ізоляції та заручитися нейтралітетом таких серйозних гравців, як Індія, Бразилія, ПАР чи Туреччина.
Граючи на прагненні сотень мільйонів людей до миру, Росія регулярно наголошувала на тому, що вона буцімто готова до врегулювання військового конфлікту, але цього не бажають західні держави та українське керівництво. Хоч би як фальшиво і безглуздо виглядала голубка миру в закривавлених кремлівських руках, ці інформаційні маніпуляції приносили певний ефект.
Звісно, про своє прагнення миру регулярно заявляв і офіційний Київ. Але українська влада привселюдно пов'язувала будь-які мирні ініціативи з виведенням російських військ на кордони 1991 року. Для нас ця умова була стовідсотково справедливою, проте спостерігачі з нейтральних країн розцінювали її як свідомо нереалістичну.
Ще більш нереалістичною вона стала виглядати після невдачі нашого торішнього контрнаступу. А Москва могла переконувати Глобальний Південь у тому, що українські unreal conditions свідчать про принципове небажання Києва та колективного Заходу припиняти кровопролиття.
Водночас російські сигнали про готовність до “миру” мали на увазі заморожування військових дій на існуючій лінії фронту, і в уявленні Глобального Півдня виглядали цілком реалістично.
Навіть якщо насправді Кремль не збирався заморожувати війну, показна реалістичність його мирних натяків забезпечувала йому перевагу в очах значної частини планети. Парадоксальним чином жорстокий агресор та ініціатор війни починав здаватися “миротворцем”. Як і в середині минулого століття, слухняна голубка робила свою справу та формувала спотворений образ Москви.
Донедавна Україна була практично безсилою перед російськими маніпуляціями. Але, можливо, 2024-го ситуацію все-таки вдасться переламати. Як відомо, сподівання українського керівництва пов'язані з головною подією червня — майбутнім Самітом світу в Швейцарії.
Завдання Києва — приручити ту саму голубку Пікассо, яку Москва перетворила на інструмент власного впливу. Перехопити ініціативу в нашого супротивника. Підібрати ключик до країн Глобального Півдня, які не підтримують військових зусиль України, але теоретично могли б підтримати її як миротворця.
На Саміт миру у Швейцарії наша країна виходить без колишнього максималізму — питання про межі 1991 року буде винесене за дужки. Щоб залучити Азію, Африку й Латинську Америку, підготовлено скорочений та компромісний порядок денний.
Ядерна безпека. Продовольча безпека. Обмін полоненими. Повернення українських дітей, вивезених до РФ. Теоретично навіть найнейтральніший спостерігач не назве українські пропозиції нереалістичними.
Теоретично ніхто з представників Глобального Півдня не зможе заперечувати, що реалізація цих пропозицій стане справою миру.
Таким чином, Київ матиме шанс заручитися максимально широкою міжнародною підтримкою. І на зміну звичній формулі “з нами весь цивілізований світ” — тобто колективний Захід — нарешті прийде нова формула: “з нами весь світ”.
Спочатку очікувалося, що наш успіх поставить Москву перед неприємним вибором. Росіяни будуть змушені або погодитися з українськими пропозиціями, які отримали схвалення Глобального Півдня — тоді Кремлю доведеться грати за нашими правилами. Або ж росіяни підуть у відмову — і тоді Кремль постане перед Глобальним Півднем як сторона, яка не зацікавлена в мирному врегулюванні.
На руку Києву були б обидва варіанти. Не дивно, що Росія постаралася підірвати статусність та результативність майбутнього швейцарського заходу. Та й сам проєкт рішення Саміту миру встиг обрости правками, які не завжди вигідні для України.
Але навіть якщо на червневому саміті українці не досягнуть бажаного, це не привід опускати руки та відмовлятися від подальших кроків у тому ж напрямку.
27 місяців великої війни продемонстрували, що Україні бракує військових засобів для протидії РФ, а тому нам потрібні й інші альтернативні інструменти.
27 місяців повномасштабної війни довели, що Україні недостатньо допомоги “всього цивілізованого світу”. Нам необхідна підтримка всього світу або щонайменше більшої його частини.
І в цьому плані голубка з оливковою гілкою може стати для нас не менш ефективною зброєю, ніж ракети ATACMS або винищувачі F-16.
Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ
Что скажете, Аноним?
[15:40 23 декабря]
[13:50 23 декабря]
[10:40 23 декабря]
18:00 23 декабря
17:30 23 декабря
17:20 23 декабря
17:10 23 декабря
17:00 23 декабря
16:40 23 декабря
16:30 23 декабря
16:20 23 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.