Покарання не тільки Путіна: як Україна має змінити систему розслідування воєнних злочинів

Україна більше 10 років перебуває в стані війни. Понад два з половиною з них припали на повномасштабну.

Агресор щодня продовжує вчиняти міжнародні злочини: обстріли цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури, зґвалтування, позасудові страти, викрадення…

Кількість злочинів проти людяності та воєнних злочинів неможливо оцінити, адже більшість з них вчинені на досі окупованій території, до якої немає доступу. Але вже наявного обсягу достатньо, щоб говорити про небачені виклики для української системи правосуддя.

Утім, ми маємо забезпечити ефективні розслідування. І підготувати систему до моменту, коли кількість документально зафіксованих повідомлень про злочини багаторазово зросте.

Один з механізмів, здатний допомогти розслідуванню — це гібридний механізм правосуддя, коли українські судові та правоохоронні органи, а також органи прокуратури працюватимуть з повноцінним залученням міжнародних фахівців з досвідом роботи в умовах збройних конфліктів. Автор цих рядків ще з 2019 року є прибічником такого підходу. Однак якщо дивитися реалістично, то побудова механізму правосуддя з міжнародним елементом — радше справа майбутнього.

До того ж це потребує внесення змін до Конституції, що неможливо у часи війни.

Але потреба зробити національну систему правосуддя більш ефективною від того не зникає.

Міжнародний кримінальний суд також не допоможе, і те, що Україна прийняла закон про ратифікацію Римського статуту, нічого не змінює. Навіть суто через те, що до МКС потрапить невелика частина міжнародних злочинів, лише ключові з них — щодо так званих big fish.

Те, що понад 20 країн світу розслідують ймовірні злочини через принцип універсальної юрисдикції, також не зменшує потребу України мати ефективну національну систему правосуддя, яка зможе розслідувати всі чотири типи міжнародних злочинів: агресію, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.

Ми маємо це зробити, у тому числі для того, щоб задовольнити величезний запит на справедливість, який є в українському суспільстві.

Чому нам потрібні зміни?

Статистична інформація про злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту, дозволяє зробити певні висновки.

До першого півріччя 2024 року зареєстровано понад 135 тисяч кримінальних проваджень за статтею 438 Кримінального кодексу України (”Порушення законів та звичаїв війни”) щодо злочинів, вчинених після початку повномасштабної агресії. Починаючи з 2016 року було зареєстровано ще близько 30 тисяч злочинів.

За чинним Кримінальним процесуальним кодексом, таку категорію злочинів має розслідувати СБУ, тож у них перебуває основний обсяг — понад 115 тисяч проваджень.

Але і у Нацполіції перебуває близько 21 тисяч проваджень. Чому так відбувається? Важливо розуміти, що місцем скоєння злочинів є вся територія України, адже ті ж ракети чи “шахеди” летять повсюди. Як правило, на місце події першими виїжджають слідчі поліції та прокурори, вони документують.

Але з цих понад 135 тисяч “справ” більшість перебувають на початковому рівні.

З 2022 року повідомлено про підозру близько 600 особам. І це не є дивним, враховуючи, що в розслідуванні цієї категорії злочинів виникає ускладнення з ідентифікацією російських військових, які вчиняли злочини, і з подальшим притягненням їх до відповідальності. Ця робота є важливо, але треба усвідомлювати, що вона буде тривалою.

І для того щоб її ефективність зросла, потрібно трансформувати інфраструктуру щодо міжнародних злочинів. 

Яким критеріям має відповідати національна система?

Насамперед у центрі правосуддя мають стояти інтереси потерпілих. Також система правосуддя має викликати довіру як всередині країни, так і у міжнародної спільноти, і відповідати міжнародно прийнятим практикам, тож потрібна ефективна співпраця з іноземними партнерами.

Одним з необхідних етапів є гармонізація нашого законодавства з міжнародними нормами.

І ось тут треба бути особливо уважними.

Не секрет, що самої лише майбутньої ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду недостатньо: потрібні також зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. Але відповідний закон, нещодавно прийнятий парламентом, непослідовний: ми копіюємо назви та формулювання з Римського статуту, щоб формально відповідати вимогам, але не змінюємо суть.

Так, у законодавстві з’являться злочини проти людяності (і це добре), але норма щодо воєнних злочинів лишається бланкетною, тобто відсилає слідчих до близько 30 різних міжнародних договорів для обґрунтування кваліфікації. І деякі з цих договорів датуються XIX століттям…

І, зрештою, лишається питання повноцінної спеціалізації в архітектурі системи правосуддя — на рівні суду, прокуратури й правоохоронних органів.

Які зміни необхідні?

Почнемо з судів. На мою думку, найкращим виходом стало би створення окремого суду (за типом Вищого антикорупційного суду по корупційних злочинах або так званого “IP-суду” щодо прав інтелектуальні власності).  

Подивімося на навантаження. Лише за 2023 до кримінального судочинства (зокрема, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; держзрада, колабораційна діяльність й інші злочини) надійшло 5539 справ і матеріалів (розглянуто при цьому 3034). Тобто навантаження обʼєктивно велике. І варто враховувати, що більшість справ розглядаються заочно через відсутність доступу до підозрюваних.

Тож спеціалізація на міжнародних злочинах не менш необхідна.

Це дозволить забезпечити ту якість розслідування і судових рішень, яка викликала б довіру міжнародних партнерів.

Щоб займатися цією категорією справ, судді мають пройти прозорий відбір і відповідну підготовку. І вмотивовані судді вже є, тож цей шлях виглядає реалістичним. Звісно, він складніший (потребує законодавчих змін і побудови інфраструктури), однак довіра до цього органу й очікувана компетентність того варті.   

Що ж до органів прокуратури, то я ще у 2019 році ініціював створення Департаменту нагляду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту (того самого “департаменту війни”) у тодішній Генпрокуратурі. Саме цей підрозділ першим почав систематично працювати з міжнародними злочинами.

Але зараз і масштаб викликів, і масштаб злочинів — принципово інші.

Тому видається доцільним створення спеціалізованої прокуратури (на кшталт Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) чи спеціалізованої прокуратури у сфері оборони). Відповідно, таким напрямом має керувати профільний заступник генпрокурора, який зможе фокусуватися саме на ньому (за аналогією з заступником генпрокурора — керівником САП). Серед іншого, на такого заступника генпрокурора можна буде покласти обов’язки комунікації з міжнародними інституціями та партнерами в цій сфері, бо наразі це забирає левову частку часу у самого генерального прокурора, а йому ще потрібно координувати роботу інших своїх заступників та керівників правоохоронних органів.   

Зараз наслідками війни займаються різні підрозділи (і роблять це наряду з іншими задачами), що породжує проблему відмінних підходів до методики розслідувань, а також відсутність пріоритетності розслідування саме міжнародних злочинів. Не кажучи вже про проблему відсутності спеціальних знань.

Зі слідством ситуація видається найскладнішою.

Вище вже йшлося, що з лютого 2022 року за СБУ обліковувалося понад 115 тисяч кримінальних проваджень за ст. 438 Кримінального кодексу (”Порушення законів та звичаїв війни”), у яких 390 особам повідомлено про підозру.

Зросла також кількість кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки — зараз понад 17 тисяч таких проваджень (у 2020-2021 роках їхня кількість була близько 2600), якими теж опікуються слідчі СБУ. А враховуючи наші недосконалі норми щодо колабораціонізму, ці цифри невдовзі можуть сильно збільшитися.

Давайте подивимося на офіційні цифри за аналогічний період щодо кримінальних проваджень та кількості повідомлень з них про підозру, які обліковувались за іншими правоохоронними органами: Державне бюро розслідувань — 22629/4864 (плюс 73916/7528 — порушення порядку несення військової служби), Бюро економічної безпеки України — 4299/685; Національне антикорупційне бюро — 1136/395. При цьому також важливо враховувати і кількість людей, які забезпечують у своїй сфері правоохоронні функції держави: ДБР — 1600 працівників, БЕБУ — заплановано до 4000, НАБУ — 700 осіб.

Тож враховуючи, що за час повномасштабного вторгнення кількість розслідуваних Службою проваджень зросла більше ніж у 20 разів, створення нового органу видається цілком логічним. Бо з таким навантаженням, як зараз, темпи розслідування міжнародних злочинів просто не можуть бути високими.

Ба більше: те, що зараз розслідування найтяжчих міжнародних злочинів покладене на СБУ, є концептуально неправильним.

Розмови про те, щоб забрати в СБУ функцію досудового розслідування, яка не є для неї характерною й пріоритетною, ведуться давно й мають вагомі аргументи. Але зараз, під час повномасштабної агресії, один з аргументів набуває додаткової ваги.

Наразі СБУ залучена у протистояння агресії, що робить її стороною конфлікту. Тоді як слідчі органи мають бути насамперед об’єктивними та безсторонніми.

І це — додаткова проблема у питанні міжнародної довіри до наших розслідувань.

Створення нової інституції за правильного підходу і за прозорого відбору (за участю міжнародних партнерів) вирішить питання довіри до таких розслідувань.

А особливий статус нового органу має як допомогти зняти питання відтоку кадрів і їхньої компетентності, так і сприяти доступу слідчих та оперативників у зони ведення конфлікту, де часто треба якнайшвидше зібрати докази вчинених воєнних злочинів.

Додаткові переваги нової системи

Зміна системи розслідування міжнародних злочинів матиме і додатковий наслідок.

По суті, Україна зараз змушена шукати і готувати спеціалістів, у досвіді яких у майбутньому буде зацікавлений також увесь світ.

Робота в умовах повномасштабної війни — складний, але, вибачте за скептицизм, унікальний досвід. Тож у майбутньому спеціалізовані слідчі, прокурори, судді зможуть працювати в міжнародних організаціях та органах кримінальної юстиції, де Україні дуже важливо підвищувати свою роль та авторитет.

Крім того, Україна зараз стикнулася з великою кількістю злочинів, які ще не мають повноцінної міжнародно-правової оцінки. Адже сучасна війна значно відрізняється від тієї ж Другої світової, після якої й з’явилися міжнародні договори, що регулюють співіснування держав. Гібридні методи ведення війни, нові види озброєння та інші нові виклики вимагають змін і розвитку міжнародного гуманітарного права та превентивних механізмів.

І українські спеціалісти мають зробити свій важливий внесок в осучаснення міжнародного гуманітарного права.  

На мою думку, національна система розслідування міжнародних злочинів має не лише підвищити ефективність, а й прямувати до того, щоб стати повноцінним елементом майбутнього гібридного механізму правосуддя, який охопить усі скоєні на території України міжнародні злочини, незалежно від того, хто їх скоїв. 

Створення спеціалізованої інфраструктури слідства, прокуратури і судів є найкращим варіант з можливих на даний час.

Однак можливо розглянути і компромісні опції.

Зокрема, спеціалізацію в межах існуючих органів. Наприклад, у судах спеціалізація може бути реалізована починаючи з касації і до місцевих судів й обласних апеляційних судів щодо розгляду справ про злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту (в Україні вже є схожі прецеденти у сфері ювенальної юстиції).

На рівні прокуратури це може бути систематизація й підсилення роботи профільного департаменту через створення спеціалізованої прокуратури. А на рівні Нацполіції — створення Департаменту з фіксації, розслідування та оперативного супроводження злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту.

Разом з тим краще все ж обрати складніший, але ефективніший шлях — збудувати повноцінну архітектуру правосуддя за найтяжчими міжнародними злочинами.

Ми маємо це зробити для того, щоб якнайбільше потерпілих були поновлені в правах й був реалізований принцип невідворотності покарання. А також щоб реалізувати принципи перехідного правосуддя й дати людям відповіді на питання про життя в умовах війни та після досягнення миру. 

Гюндуз МАМЕДОВ, заступник генерального прокурора України (2019-2022 рр.)