Податкова реформа: в обхід Європи

Модернізація — це система заходів з подолання економічного і технологічного відставання. Цим визначенням вичерпується вся стратегія розвитку України.

Однак модернізація — це не тільки технологічний розвиток, але, перш за все, розвиток соціальний, бо тільки адекватне ідеї модернізації суспільство здатне на технологічний прорив — природну мету і, одночасно, засіб перетворення.

Цей шлях проходили багато держав під впливом внутрішніх або зовнішніх причин, якщо їх еліта патріотична і культурна. І цей світовий досвід далеко не ідеалістичний, тут без жертв не буває. Просто суспільство усвідомлює: іншого виходу нема.

Краща ситуація у тих країнах, де модернізація стала перманентною, де не потрібна докорінна руйнація суспільних відносин. Проте демографічний та географічний чинники завжди визначали особливості цього процесу.

Україна намагається йти шляхом так званої євроінтеграції, який розуміє як повне копіювання зовнішніх атрибутів західного суспільства. Суперечка про альтернативи не має сенсу — у будь-якої зрілої держави мета завжди одна: бути лідером.

Євроінтеграція — не засіб, а мета. Причина наслідування переконлива: європейський шлях дає кращий результат, це предмет заздрості еліт і цілих народів. Але якщо не замислитися, чому багато країн не можуть досягнути таких же результатів, якщо не врахувати цього у своїй програмі модернізації, успіху не буде.

Модернізація в економічному аспекті — це перехід до виробництва товарів і послуг з більш високою доданою вартістю. Однак завдання декларованої українськими політиками модернізації не виконуються — еліта не хоче проводити перетворення.

Світ зацікавлений в українському ринку, але не в українському виробництві. Це факт, а запевнення у протилежному — лише слова.

У реформах не зацікавлений вітчизняний бізнес. Ця спільнота досі проїдає приватизований радянський спадок. Йти на деякі тимчасові жертви заради модернізації вона не хоче, бо не впевнена, чи зможе скористатися плодами перетворень. До реформ не готові ні убогий народ, ні деградована бюрократія.

На тлі безвиході міцнішають месіанські очікування суспільства. Однак реальний стан економіки настільки поганий, а відставання поглиблюється такими швидкими темпами, що є надія: страх втратити все змусить еліту піти шляхом перетворень. Патріотичну еліту у нормальній країні ця обставина підштовхує до модернізації.

Політики багато говорять про якісь структурні зміни, непопулярні заходи. Мовляв, лише вони зможуть врятувати економіку. Однак це настільки загальні фрази, що стає зрозуміло: програми реформ нема. Немає навіть конкретних пропозицій.

Якщо ж непопулярні заходи полягають в обмеженні і так мізерних соціальних гарантій, то це шлях до наближення економічного колапсу. Геноцид бідних — не просто бузувірство, а і вкрай неефективний економічний засіб.

Україна давно стала на шлях так званої євроінтеграції — копіювання європейських стандартів. Працюють у Європі — спрацюють і тут, переконана еліта. Спрацюють, якщо місцеве населення, включаючи так звану еліту, вивезти з країни та імпортувати чудесних європейців, причому швидко, аби ті не встигли перейняти місцеві порядки.

Вітчизняне законодавство у податковій сфері — калька європейського, але його ефективність в Україні низька. Наслідування не дасть позитивного результату. Причина успішності європейського оподаткування — в усвідомленні необхідності платити. Це результат виховання і розуміння, що несплата податків — злочин.

Навряд чи європеєць не хоче приховати доходи від оподаткування. Про це свідчать численні скандали, пов'язані з швейцарськими банками і офшорами. Просто доступ до засобів приховування доходів у європейців мінімальний, а покарання — значні.

Громадяни розуміють, що їхні податки поліпшать життя суспільства, їх вкрадуть небагато. Врешті-решт, не платити податки у старій Європі просто непристойно.

Поліпшити систему оподаткування в Україні складно через особливості менталітету громадян, і сама податкова система має стати засобом зміни цього менталітету. На жаль, процес деградації суспільства зайшов так далеко, що потрібен прорив. Ні, не для того, щоб “наздогнати і перегнати”, а щоб вижити і розвиватися.

Тут важливо не скотитися до диктатури еліти, а прийти до диктатури закону. Однак без репресій діятимуть лише зрозумілі закони, щодо яких у суспільстві є консенсус.

Зміна податкової системи — один з найважливіших проектів модернізації. Однак безуспішні спроби прийняти податковий кодекс доводять: консенсусу щодо реформи оподаткування в країні нема. Немає і серйозної дискусії в бізнес-співтоваристві.

Україні потрібна податкова система, яка б забезпечувала максимально високий рівень збирання податків та максимальне скорочення витрат виробництва. Ці пункти об'єднують усі запити до оподаткування з точки зору держави, громадян і бізнесу.

Перше. Жодні покарання і бюрократичний контроль не здатні викорінити бажання зменшити податковий тягар або зовсім ухилитися від нього. Контроль у системі з правилами, які потребують постійних роз'яснень і тлумачень, — джерело корупції.

Отже, потрібно мінімізувати можливості для ухиляння від сплати податків іншими способами. Для цього є тільки один спосіб: зробити систему оподаткування простою і зрозумілою, легкою до автоматизму і навіть примітивною.

Всі ускладнення повинні вводитися тільки після досягнення детінізації економіки та закріплення обов'язковості податкових платежів у менталітеті платників. А держава, в міру розвитку суспільства, має обережно реагувати адекватною зміною податкового законодавства лише переконавшись, що суспільство уже засвоїло урок.

Друге. Бізнес в Україні ще не доріс до гарантування соціальних стандартів за допомогою своїх внесків. Підтримка соціальної структури має стати і турботою громадян. Втім, громадяни роблять це й зараз, тільки через бізнес-структури.

Потрібно зробити перехід до прямого фінансування громадянами соціальних гарантій максимально безболісним. Слід перебудувати структуру оподаткування та звітності таким чином, щоб бізнесу не було потреби щось приховувати, а бюрократам не було до чого чіплятися. Засіб — кардинальна зміна податкової системи за рахунок спрощення. Так, це крок назад, але він дозволить йти вперед шляхом модернізації.

Замість існуючих податків треба встановити наступні.

1. Податок з обороту юридичних осіб у розмірі 5%.

Будь-який економіст скаже, що ПДВ — краще за податок з обороту, розвитком якого ПДВ і є. Однак для України наразі важливіші прозорість і простота адміністрування.

ЄС вимагає від своїх членів використання ПДВ. Більшість вітчизняних політиків та експертів вважають це достатньою підставою для відмови від запровадження альтернативи, хоча чудово розуміють: ПДВ — зашморг для української економіки.

Всю суму податку з обороту пропонується перераховувати до держбюджету. Стягується він з усіх коштів, що надійшли, крім позикових. Платити податок потрібно протягом п'яти банківських днів після завершення звітного періоду — місяця.

Звітність — сума виконаних робіт та відвантажених товарів. Функції контролю при безготівкових розрахунках виконуватимуть банки — вони не допустять зниження залишку на рахунку нижче 5% від отриманої протягом звітного періоду суми.

При бартерних операціях кожне з підприємств перед відвантаженням товарів повинно самостійно заплатити податок, виходячи із звичайних цін. При відвантаженні товарів без передоплати фірма має сплатити податок, а потім відвантажувати.

Економічні заперечення проти податку з обороту такі: надмірне оподаткування підприємств, що працюють з малою доданою вартістю, та подорожчання товарів за рахунок оподаткування продукції з більшою кількістю “переділів” і продукції, що йде на експорт, відносна дешевизна імпортних товарів, очищених від ПДВ за кордоном.

У першому випадку проблему вирішать самі оптовики шляхом переходу на договори комісії для продукції внутрішнього виробництва, тобто фактично поставлять процес торгівлі у рамки, які відповідають реальній ситуації. Втім, оптовик, який торгує з націнкою, що не дозволяє сплачувати такі податки, — щось з галузі фантастики.

У другому випадку економічні механізми стимулювання експорту у світі настільки налагоджені, що їх застосування не викличе труднощів навіть в Україні. А кількість переділів у промисловості не перевищить шести навіть для автомобілебудування.

Економіка впорається із зменшенням числа переділів хоча б за рахунок створення вертикально-інтегрованих компаній. Імпортні товари слід обкласти ввізним митом. Цей податок можна назвати інакше, наприклад, “компенсація імпортного ПДВ”.

Обласні бюджети формуватимуться за рахунок регіонального податку з обороту юридичних осіб у розмірі 1-2%. У цих межах регіони встановлять ставку самостійно. Хоча це самостійний податок, але виділяти його в окремий пункт немає сенсу.

Так, 7% від обороту — велике навантаження. Але якщо держава все одно буде підвищувати податки, то це краще, ніж вибивання грошей напівлегальним методами.

2. Податок на надприбуток.

Якщо чистий прибуток підприємства перевищує 35%, воно сплачує податок на надприбуток у розмірі 50% від суми перевищення. Податок сплачується до держбюджету за підсумками року протягом наступного місяця.

Стандарти бухгалтерського обліку слід очистити від різночитань. Зараз мало кого з керівників цікавить бухгалтерська звітність — вона втратила функцію інформації для економічного аналізу і не визначає рівень оподаткування. Але іншого об'єктивного джерела інформації для управління підприємством просто не може бути.

Звітність: раз на рік баланс і звіт про фінансові результати, на підставі якого і визначається сума податку до перерахунку. Зрозуміло, цей податок навряд чи дасть якісь надходження до бюджету, але ще у Російській імперії схоже законодавство успішно стримувало найбільш завзятих від невтримного зростання цін.

3. Єдиний соціальний податок.

Усі державні соціальні витрати держбюджет повинен взяти на себе. Соціальні фонди ліквідуються, а їхні функції виконуватиме відповідне міністерство. Цілком очевидно, що пенсії і допомоги виплачує держава за рахунок податків. Навіщо маскувати очевидний факт? Для нецільового використання грошей фондів?

Єдиний соціальний податок становитиме 40% від роздрібної ціни товарів та послуг, йтиме тільки до бюджету міністерства соціального захисту і буде повністю витрачатися на соціальні програми. Цей податок повинні платити всі роздрібні продавці товарів і послуг, незалежно від правового статусу.

Він замінить нарахування підприємств і відрахування громадян до соціальних фондів. Цей податок — ціна, яку сплатять громадяни за існування соціального захисту.

Запровадити його нескладно. Держава може законодавчо збільшити пенсії і допомоги, зарплати у бізнесі і бюджетній сфері на 40% та проіндексувати гривневі заощадження у банках навіть ціною збільшення грошової маси.

А вже позитивний, хоча й тимчасовий, ефект індексації банківських вкладів очевидний. Оскільки ціни і грошова маса у населення збільшаться пропорційно і одночасно, фактичної інфляції не відбудеться — буде деномінація із знаком мінус.

Деякі категорії платників знайдуть можливості ухилитися від сплати цього податку, але на першому етапі він покриє потреби бюджету у виконанні соціальних стандартів. Звітність: для всіх роздрібних торговців щомісяця сума реалізації.

4. Податок з доходів фізичних осіб.

Чинний закон потребує лише мінімального коригування та антикорупційної експертизи. Повністю перераховується до місцевих бюджетів.

5.Акцизний збір, ввізне і вивізне мита.

Перераховуються до державного бюджету.

6. Рентні платежі.

Плата за землю і надра, збори за радіочастотний ресурс, проведення гастролей, використання води і лісових ресурсів. Перераховуються до державного бюджету.

7. Плата за послуги держави.

Ця плата береться за виконану роботу для юридичних і фізичних осіб. Даний нерегулярний податок замінить єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через митний кордон, держмито, судовий збір, плату за ліцензії та патенти.

8. Плата за послуги місцевих органів влади.

Ця плата теж береться за виконану роботу: паркування транспорту, використання місцевої символіки, розміщення реклами, туристичних об'єктів та об'єктів торгівлі, будівництво, утримання собак, проведення аукціонів та кінозйомок.

Такі послуги повинні оплачуватися відповідно до прейскуранта. Кошти перераховуються до бюджетів відповідних рівнів.

Це всі податки.

Податки з власників транспортних засобів та за забруднення навколишнього середовища покриваються за рахунок зміни акцизів на пальне.

Відсутність фіксованого податку не випадкова. Приватне підприємництво без оформлення юридичної особи має бути доступне без усяких дозволів, крім окреслених законом видів діяльності, і обкладатися податком з доходів фізосіб.

Використання найманої праці — головна ознака підприємництва, отже, таке підприємництво слід оподатковувати на загальних підставах. Турбота про малий бізнес — не у відсутності оподаткування. Просто не треба заважати працювати.

Бюрократію неможливо перемогти скороченнями апарату і репресіями. Це й не потрібно. Бюрократія — це спосіб функціонування держави. Треба лише приймати прості закони прямої дії та прибрати всі функції бюрократії, без яких можна обійтися.

Інший принцип — особиста відповідальність чиновників за видачу або відмову у видачі документів, прийняття або неприйняття рішень, за кожну дію чи бездіяльність. Скарга має бути достатньою підставою для службового розслідування.

Зрештою, повинна бути чітка й однозначна регламентація усіх бюрократичних процедур. Цьому українцям точно потрібно вчитися у європейців.

Пропоновані податкові зміни не відповідають європейським тенденціям, але, може, вистачить самообману? Може, цей шлях до європейських цінностей коротший?

Прийом у ЄС з політичних мотивів завершено. Українцям треба будувати Європу в Україні, і тоді вона стане бажаним членом будь-якого союзу. А Європа в Україні — це розвинена економіка, високий рівень життя, верховенство закону, мир у суспільстві. В іншому випадку, Київ так і залишиться бідним родичем на задвірках Європи.

Аркадій БАРХАН