Податки і збори: менше не завжди краще

Проект податкового кодексу відчутно змінює систему оподаткування України.

В окремих питаннях уряд зробив значний прогрес, в інших — явно керувався бажанням просто задекларувати формальне виконання президентської Програми реформ на 2010-2014 роки.

Тим не менш, з 2011 року Україна, скоріш за все, буде мати оновлену систему оподаткування, новації якої зачіпають інтереси більшості платників податків.

Головними завданнями, які поставив президент перед урядом в процесі податкової реформи, було зниження фіскального тиску на економіку, спрощення адміністрування податків та зменшення витрат підприємств, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Справді, українська податкова система є однією з найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед країн європейського регіону, але й у глобальному порівнянні. Це регулярно підтверджують міжнародні рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, що працюють в Україні.

Так, у рейтингу податкових систем Paying Taxes 2010, підготовленому Світовим банком спільно з PriceWaterHouseCoopers, Україна посіла 181 місце із 183 досліджуваних країн.

За даними дослідження, звичайне українське підприємство протягом року робить 147 податкових платежів, що є найгіршим показником у світі — 183 місце. Для порівняння: у Росії компанія здійснює 11 платежів, у Польщі — 40, у Чехії — 12, у Білорусі — 107, у Грузії — 18, у США — 10, у Франції — 7, у Китаї — 7.

До слова, більша частина податків та внесків — 96 — в Україні пов'язана з оподаткуванням праці.

Вітчизняна система оподаткування нараховує 29 загальнонаціональних і 14 місцевих податків і зборів. Вартість адміністрування багатьох з них перевищує надходження від їх справляння. Закономірно, що розгалужена система податків вимагає значних матеріальних і часових затрат на їх облік та сплату.

Виконання обов'язкових податкових процедур щорічно забирає у підприємців 736 робочих годин — 175 місце. Для порівняння: у Росії аналогічні витрати становлять 320 годин, у Польщі — 395 годин, у Грузії — 387 годин, у США — 187 годин, у Франції — 132 години, у Китаї — 504 години, у Білорусі — 900 годин.

Майже половина витраченого часу українськими підприємствами йде на облік, нарахування, сплату податків та внесків, знову ж таки пов'язаних з оплатою праці.

Сукупні фінансові витрати українських підприємств на ведення податкового обліку становлять 7,1 мільярда гривень або майже 0,7% ВВП.

Очевидно, що за такої податкової системи Україна буде і надалі залишатися псевдоринковою економікою з домінуванням обмеженої кількості бізнес-кланів, зацікавлених у розвитку низькотехнологічних та сировинних секторів.

Обтяжливість податкової системи блокує доступ в Україну західних компаній. Ця система гальмує ринкові перетворення і не дає розвиватися українському бізнесу, тому її реформа — головний пріоритет уряду.

Перш за все, Кабміну дуже хочеться зменшити кількість податків. Візуально це продемонструвало б здатність уряду виконувати завдання президента. Проте зменшення кількості податків не завжди підвищує ефективність.

Проект податкового кодексу, який, серед іншого, має замінити закон про систему оподаткування, справді зменшив кількість податків та зборів. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих обов'язкових платежів проектом кодексу пропонується запровадити відповідно 18 та 5 платежів.

Частину загальнодержавних податків пропонується скасувати: збір за проведення гастролей та податок на промисел, частину — перевести у режим неподаткового платежу: судовий збір і держмито, частину — передати місцевим бюджетам: єдиний податок, податок на нерухомість, плата за торговий патент.

Два податки були замінені одним. Збір за спеціальне використання природних ресурсів у частині платежів за надра та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, які мають майже тотожну базу оподаткування, об'єднані в плату за користування надрами.

Низку податків і зборів, навпаки, було розділено. Рентні платежі диференційовано на рентну плату за нафту, газ і газовий конденсат, які видобуваються в Україні, та рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами, транзитне транспортування трубопроводами газу та аміаку.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів розділений на плату за користування надрами, збір за спеціальне використання води і збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

Збір за забруднення природи пропонується замінити екологічним податком, що змінить режим його адмініструванням. Зміна поняття “акцизний збір” на “акцизний податок” продиктована необхідністю внесення термінологічної ясності.

Революційно реформований податок з власників транспортних засобів тепер буде називатися “збір за першу реєстрацію транспортного засобу”.

Економічний зміст транспортного податку буде покладений на акцизний податок з нафтопродуктів, що відповідає світовій практиці. Так уряд перейшов до оподаткування власників транспорту залежно від обсягів спожитого пального.

У такому форматі цей податок видається більш економічно обґрунтованим і соціально справедливим, адже більше платить той, хто частіше користується дорогами і має більший обсяг двигуна. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу фактично належить до групи податків на розкіш.

Варто зазначити, що уряд залишив за собою право самостійно встановлювати розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію та збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ для споживачів усіх форм власності.

Очевидно, саме тому під час роботи над кодексом було відкинуто ідею замінити дані збори акцизом, бо це мінімізувало би вплив уряду на його адміністрування.

Скорочення кількості державних податків та зборів є позитивним кроком. Водночас, для уряду таке механічне обрізання стало самоціллю, хоча мало б виступати одним з механізмів зниження фіскального тиску на економіку.

Показово, що, намагаючись максимально зменшити кількість податків, уряд “видавив” ті податки та збори, які взагалі не створювали додаткового тиску на економіку, а лише перерозподіляли кошти на підтримку окремих сфер.

Так, збір за проведення гастрольних заходів, який спрямовується до спеціального фонду бюджету, використовується як інструмент підтримки вітчизняної культури за рахунок оподаткування діяльності в Україні іноземних артистів.

У даному контексті його скасування не видається необхідним. Крім того, це не полегшить податковий прес на економіку. Те саме стосується і збору на розвиток садівництва і хмелярства, який пропонується скасувати 31 грудня 2014 року.

Крім того, уряд просто вилучив із системи оподаткування низку платежів, що абсолютно не полегшує життя їх платникам. Вилучити — не означає скасувати. Вони продовжать справлятися, але в іншому режимі.

Те, що окремі обов'язкові платежі залишилися поза сферою регулювання податкового кодексу, лише ускладнює систему оподаткування.

Природу податкових платежів мають: плата за ліцензії, реєстраційний збір за проведення держреєстрації, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження, держмито, єдиний збір, що справляється на державному кордоні, та збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У ході підготовки проекту кодексу депутати пропонували повернути окремі видалені платежі, а також лобіювали запровадження нових податків.

Наприклад, висувалася пропозиція запровадити потоннажний збір як спеціальний податок, який стягується щорічно з суден, зареєстрованих у міжнародному реєстрі суден України замість всіх інших передбачених цим кодексом податків.

Враховуючи критичний стан торгівельного флоту України, така пропозиція видається досить перспективною. Проте проурядова більшість, здається, надмірно “зациклилася” на формальному аспекті, тому розширювати кількість загальнодержавних податків категорично відмовилася.

Ще суттєвіше скорочені місцеві податки. Відповідно до проекту кодексу, підготовленого до другого читання, скасовуються 12 місцевих податків та зборів.

Місцеві ради обов'язково встановлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельних ділянок, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші податки — факультативні.

Скасування комунального податку, ринкового збору і податку з реклами відчутно вдарить по доходах бюджетів місцевого самоврядування. На ці податки припадає 90% доходів від місцевих податків. Таке урядове рішення дисонує з деклараціями про необхідність укріплення ресурсної бази місцевих бюджетів.

Водночас, уряд дав значний ресурс місцевим бюджетам у вигляді єдиного податку та податку на нерухоме майно. Відповідно до нового Бюджетного кодексу, вони включаються до доходів загального фонду місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Іншими словами, ці кошти будуть залишатися у місцевих бюджетах і можуть бути спрямовані на фінансування власних потреб територіальних громад.

Загалом, перебудовуючи податкову систему “у найбільш конкурентоспроможну в Європі”, слід пам'ятати, що конкурентоспроможність податкової системи означає не тільки низький рівень оподаткування і невелику кількість податків, а передусім високий рівень ефективності адміністрування, прозорості і рівності.

Олексій МОЛДОВАН, завідувач сектора грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень