Подарунок для роспропаганди: що показав “нацистський скандал” у парламенті Канади

Цей випадок став справжнім подарунком для російської пропаганди — український президент аплодує ветерану СС “Галичина”.

Одночасно це запрошення стало елементом політичної кампанії у сусідній Польщі — міністр освіти Пшемислав Чарнек виступив із вимогою екстрадиції українського ветерана в Польщу, звинувативши його у знищенні цивільних поляків на Волині у 1943 році (зауважимо — не надавши жодних доказів цього).

Наразі є всі підстави сподіватися, що скандал вже вичерпано і він не вплине на підтримку України з боку Канади.

Разом із тим ці події показали вразливість української сторони.

Ані президент України, ані інші представники держави не ризикнули коментувати ситуацію, щоб не дати додаткових підстав для звинувачень у спробах виправдання нацизму.

Невдале запрошення

22 вересня у парламенті Канади відбувся виступ президента України Володимира Зеленського під час його північноамериканського турне. На засіданні також був присутній прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо.

Виявилося, що спікер парламенту Ентоні Рота запросив 98-річного ветерана Другої світової війни Ярослава Гуньку на це засідання, де подякував за службу, назвав його “героєм війни” і запропонував присутнім віддати йому пошану оплесками.

Спочатку таке запрошення виглядало досить символічним — Гунька є українцем, але канадським громадянином, він проживає в місті Норт-Бей у провінції Онтаріо, звідки родом сам спікер Палати громад.

Згідно з поясненнями самого Роти, цей крок мав би показати тяглість у боротьбі за незалежність України.

Проте деякі організації знайшли тут геть інший символізм. Одразу після події єврейська організація CIJA (Центр Ізраїлю та єврейських справ) висловила своє занепокоєння щодо офіційного вшанування Ярослава Гуньки.

Ця організація є найбільш відомою та найбільш гучною проізраїльською лобістською групою в Канаді, яка активно відстежує та коментує питання, пов’язані з єврейською політикою пам’яті та політикою держави Ізраїль загалом.

CIJA звернула увагу на те, що ветеран служив у 14-й українській гренадерській дивізії “Галичина”, яку звинувачують у причетності до геноциду євреїв. Це призвело до широкого медійного резонансу, який перетік у політичний скандал у Канаді.

Спікер Ентоні Рота вибачився за своє рішення запросити Гуньку. Він заявив, що пізніше дізнався більше інформації, яка змусила його пошкодувати про своє рішення. Однак через суспільну критику 26 вересня Рота зрештою подав у відставку.

І це не дивно, адже тиск на спікера був справді потужним.

До подання у відставку його одразу закликала не лише опозиційна Консервативна партія, а й рідна Ліберальна. Зокрема, від команди Трюдо з критикою виступила міністерка закордонних справ Мелані Жолі, зазначивши, що обговорювала інцидент також з українською стороною.

У партії Трюдо таким чином намагалися захистити від скандалу самого прем'єра. Адже лідер консерваторів П’єр Пульєвр поклав політичну відповідальність за цей інцидент саме на Трюдо.

Зрештою, хоча в офісі прем’єра наголошували, що все ж рішення Роти було прийнято одноосібно, Трюдо був вимушений публічно оголосити, що засмучений з того випадку.

“Це було жахливим збуренням пам'яті мільйонів людей, які загинули під час Голокосту”, — сказав він, додавши, що вшанування Гуньки було “глибоко, глибоко болючим” для євреїв, поляків, ромів, ЛГБТ-спільноти та інших груп, яких нацистський режим винищував у роки Другої світової війни.

Старі звинувачення

Попри те, що на Нюрнберзькому трибуналі не було надано ніяких доказів, які б свідчили про винуватість дивізії “Галичина” та її бійців у злочинах проти людяності, і не відбулося її визнання як злочинної, політичні емоції зберігаються у різних країнах десятиліттями.

Не стала винятком і Канада.

Ще 1985 року в Канаді було порушено питання про можливе обвинувачення дивізії “Галичина” у злочинах проти людяності. Справа стосувалася заклику частини канадських парламентарів перевірити можливу присутність на території Канади ветеранів Другої світової війни, котрі, як стверджували, уникнули покарання за воєнні злочини.

До вимог розслідувати це питання приєднався Центр Симона Візенталя з Відня, який прямо заявив про переховування колишніх бійців дивізії в Канаді. Аналогічні звинувачення офіційно висував і СРСР.

Тему переховування можливих злочинців радо підхопили канадські та деякі світові ЗМІ, і тогочасний уряд на чолі із Браяном Малруні під тиском громадськості був змушений розпочати розслідування.

Уряд створив спеціальну комісію з розслідування у справах воєнних злочинців у Канаді.

В історію вона увійшла під неофіційною назвою Комісія Дешена (за прізвищем колишнього судді Верховного суду Квебеку Жуля Дешена, котрий її очолив). Комісія склала списки бійців дивізії “Галичина” і проводила розслідування по кожній з осіб.

За понад рік роботи виявилося, що із 217 ветеранів, що були в списках, 187 осіб ніколи не перетинали кордон Канади, 11 вже померли, двоє виїхали в іншу країну, 16 визнані не винними в інкримінованих злочинах проти людяності, а одну людину не знайшли.

Таким чином Комісія Дешена дійшла висновку про необґрунтованість звинувачень як колишніх бійців, так і самої дивізії, а разом із тим — і щодо уряду Канади, який начебто приховував воєнних злочинців.

Щоправда, згодом, вже наприкінці 1990-х, кільком особам висунули цивільні звинувачення про неправдиві свідчення під час роботи комісії, однак більшість із них виправдали, а ще частина вже померли на час розслідувань.

Подарунок для росіян. І для поляків

Однак попри існування судових рішень, ставлення до діяльності дивізії “Галичина” продовжує бути неоднозначним та достатньо заполітизованим.

Історія вшанування Ярослава Гуньки показує, що подібні інциденти будуть використовувати в зручних для себе обставинах різні сторони.

Цей скандал із радістю підхопила російська пропаганда, поширюючи наративи про “українських нацистів”.

А також про Захід, який їх офіційно вітає. І така поведінка росіян — не новина.

Теперішні події дуже нагадують 2017 рік, коли за допомогою прокремлівських сайтів Russian Insider і The New Cold War в західному інфополі були поширені статті про родину тодішньої міністерки закордонних справ Канади Христі Фріланд.

В них активно просувалися звинувачення щодо її дідуся Михайла Хом’яка, який начебто в період Другої світової співпрацював із нацистською владою в окупованому Кракові й через очолювану ним українську газету поширював нацистську пропаганду.

Фріланд всіляко відкидала ці звинувачення, стверджуючи про відверті вигадки та дезінформацію з російського боку. Західні медіа також активно обговорювали ці вкиди, але зрештою погодилися, що немає жодних даних, які б підтвердили цю інформацію.