Пільгова реструктуризація

В гонитві за електоральними дивідендами політичні актори не лише обіцяють своїм виборцям “манну небесну” одразу після здобуття депутатського мандату, але й паразитують на їх почуттях та переконаннях.

Мовляв, в той час як уся країна заледве зводить кінці з кінцями, когорта безхребетних бездарів насолоджується життям, користуючись численними пільгами, та, прикриваючись недоторканістю, чинить “бєспрєдєл” в країні.

Характерно, що такою тактикою у тій чи іншій мірі послуговуються практично всі політичні суб’єкти без зауваги на приналежність до влади чи опозиції.

Однак, як тільки вибори закінчуються, обіцянки швидко забуваються, а охочі відмовитись від “шари” зникають в невідомому напрямку.

Хоча заради справедливості зауважимо, що спроби таки проштовхнути необхідні зміни до закону “Про статус народного депутата України” в історії вітчизняного парламентаризму були.

Одна з останніх — законопроект В’ячеслава та Івана Кириленків №1408, який Верховна Рада успішно провалила. За скасування депутатських привілеїв у різні часи активно виступали Арсеній Яценюк, Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко та десятки інших політичних лідерів.

Окрім того, вже більш аніж рік покривається пилом законопроект, що став свого роду компромісом між владою та опозицією й передбачав обмеження недоторканості президента, позбавлення недоторканості народних депутатів та суддів.

Втім, повертатись до нього депутатський корпус не поспішає…

Відверто кажучи, навіть уявити важко, що сучасний український депутат може абсолютно свідомо й цілком добровільно відмовитися від недоторканості, чи позбавити себе та свою сім’ю усіх передбачених законом пільг.

Тим паче в реаліях, коли втрата депутатської недоторканості автоматично перетворює неугодних режиму акторів на потенційних підсудних. Для більшості суб’єктів вона стала уособленням такого собі “священного грааля”, що збільшує тривалість життя й захищає від неприємностей.

А відтак, тему скасування недоторканості сьогодні, окрім комуністів, які продовжують спекулювати незважаючи на почуття усвідомленого утопізму, на поверхню воліють не піднімати ані представники влади, ані опозиції.

Перші — скоріш за все усвідомлюють, що прийшли не на вічно, й на випадок, якщо політична ситуація кардинально зміниться, недоторканість може врятувати як від реваншизму, так і від хвилі громадського невдоволення.

Другі — активно послуговуються нею вже більше року.

Що стосується скасування депутатських пільг, то про доцільність цього вкотре почали дискутувати практично одразу ж після ухвалення парламентом нових виборчих правил.

Так, ще наприкінці листопада з пропозицією скасувати пільги для народних депутатів та чиновників найвищої ланки виступила Наталія Королевська.

Минув лише тиждень й ініціативу перехопила Партія регіонів. Керівник фракції ПР Олександр Єфремов закликав колег-депутатів перестати спекулювати, безупинно реєструючи в парламенті законопроекти про скасування пільг, які не знаходять підтримки в сесійній залі, й врешті-решт спробувати порозумітися.

Пропозицію практично в унісон підтримав Володимир Литвин та Петро Симоненко.

А відтак, якщо буде політична воля, парламент із великою вірогідністю очікує чергове погоджене голосування влади і опозиції.

Навряд в середовищі опозиційних фракцій знайдеться така, яка дозволить виборцю попрікати себе у прагненні зберегти існуючі привілеї державним коштом. Напередодні парламентських виборів такий аргумент, висвітлений у необхідному ракурсі, може суттєво відкоригувати електоральні позиції.

Тож знову доведеться спостерігати за до болю знайомою картиною, коли опозиція переконуватиме, що вона звичайно ж наполягала на скасуванні усіх депутатських пільг… однак в даній ситуації навіть обмежене скасування привілеїв є перемогою й чималим досягненням.

Найбільші ж дивіденди, відповідно до сценарію, мала б отримати Партія регіонів.

Можна лише уявити, як під час виборчої кампанії на публіку підноситиметься “вольове” рішення фракції ПР обмежити “вольності” депутатського корпусу й спрямувати акумульовані кошти на соціальний захист, на покращення життя загалу!

Однак, набагато важливішим для регіоналів є результат вже і сьогодні.

Віктору Януковичу вистачило неповних два роки, щоб стати “чужим” навіть в рідному для себе Донбасі. Градус громадського невдоволення, що не зменшується всупереч окремим прогнозам, на даний момент у все більшій мірі загрожує вилами вже адміністрації президента.

На тлі голодування чорнобильців, масових протестів афганців, страйкування матерів, яких позбавляють можливості отримання хоча б якоїсь допомоги по догляду за дитиною, владі вкрай необхідно такого роду символічною дією продемонструвати усій країні, що реформи здійснюються не лише за рахунок простих людей. Що затягування пасків відбувається й на найвищому рівні…

Втім, насправді це — не більше аніж чергова афера “великих комбінаторів”.

Вибіркова відмова від пільг — це далеко не скасування усього пакету привілеїв. Окремими з них народні обранці й так зазвичай не користуються. До прикладу, тим же безкоштовним проїздом у громадському транспорті, безоплатним перевезенням багажу.

Народний депутат у переповненому тролейбусі? Ви жартуєте?!

А тому — що з тими пільгами, що без них — різниці жодної.

Суттєво скоротити витрати платників податків на забезпечення безтурботного життя народних депутатів може із попередньо анонсованих хіба що зменшення матеріальної допомоги депутатам та їхнім помічникам, позбавлення права на безоплатне житло.

Однак це ще не гарантує, що зекономлені кошти не будуть перерозподілені на якісь інші депутатські забаганки. Варто лише згадати, як нещодавно було прийнято рішення додатково на оздоровлення народних депутатів спрямувати кілька мільйонів, що їх первинно було заплановано виділити на сферу освіти.

Звичайно, кожен прекрасно усвідомлює, що для забезпечення й створення умов для ефективної діяльності народному депутатові необхідні певні кошти. Більше того, ніхто не заперечує супроти права депутата на окремі пільги. Однак вони мають бути розумними й не створювати у нардепа відчуття вседозволеності.

Натомість, озвучена Олександром Єфремовим позиція, у відповідності до якої фракція ПР взагалі наполягає на скасуванні такого некрасивого слова як “пільги” й пропонує запровадити поняття “необхідних коштів для забезпечення роботи депутатів”, є, за великим рахунком, лише черговою ширмою для практично необмежених маневрувань.

Ігор ДЕБЕНКО