Перевибори — так. А “пересписки”?

Поки журналісти та експерти зважують щирість опозиції, котра не виключає складення повноважень після прийняття депутатами присяги, замислимось над іншим. Припустимо, 151 нардеп, ба навіть більше, відмовиться від мандатів, Рада буде визнана неправочинною, дострокові парламентські вибори — призначені.

З яким партійним списком піде на них об`єднана опозиція? З аналогом того, котрий був зачитаний 30 липня на Турівській, 13? З дещо підрихтованим варіантом? З принципово іншим переліком пошукачів?

Тільки не кажіть, що дане питання є другорядним, бо надмета наразі полягає у недопущенні до влади фальсифікаторів та захисті волевиявлення громадян.

Якщо завдання у тому, аби парламент репрезентували найбільш гідні, то вторинних моментів тут немає. Особливо коли на вівтар такого завдання покладено чималий ресурс — людський, емоційний, фінановий — який завгодно.

…Пригадується, як у 2005 році з фракції БЮТ вийшов Степан Хмара — на знак протесту проти входження до “Батьківщини” представників великого бізнесу — Васадзе, Губського, Баграєва, Фельдмана, Жеваго, братів Буряків, одіозного “губернатора” Львівщини Гладія та інших.

Де і з ким (!) зараз переважна більшість названих осіб, уточнювати, думаю, не варто.

Але тоді, сім років назад, уся бізнесова рать “Батьківщини” пройшла до парламенту за партійним списком. А його оновлена версія, затверджена в 2007-му, напередодні позачергових виборів до Верховної Ради, була дзеркальним відображенням попереднього переліку кандидатів, хіба що з незначними перестановками.

Що було потім, є також добре відомим: БЮТ втратив третину депутатів внаслідок міграції “тушок”.

Насторожене ставлення Хмари до людей, з якими йому стало тісно в одній команді, мало під собою підстави. Проте ніхто не вчиться на помилках. Ні на чужих, ні на власних. Ні на дрібних, ні на фатальних.

І це попри те, що не одна лише Партія регіонів нині втратила 2 мільйони симпатиків. Опозиція, до речі, зазнала аналогічних збитків. 7162193 голоси, віддані у 2007-му за БЮТ, нині контрастують з 5209090 голосами, набраними цьогоріч.

І така ситуація склалася не лише тому, що в опозиційному сегменті з`явились УДАР та “Свобода”. І не тому, що мало місце підтасовування результатів виборів. Тобто останні два чинники також вплинули, але…

“Але” слід шукати всередині самої опозиції. Це тільки так вважається, що виборець не читає виборчих програм, не зазирає далі першої п`ятірки чи десятки партійного списку, орієнтуючись на персону лідера.

Програмами, може, й дійсно ніхто не цікавиться, але відмовляти електорату в здатності до мінімального аналізу імен тих, кого партія чи блок ведуть на вибори, означає мостити собі шлях до падіння рейтингу.

Навіть якщо операція із проведення до Ради 156 бютівців, кожен третій з яких виявився перебіжчиком, й увінчалася успіхом у 2007-му, це аж ніяк не означає, що сім мільйонів прихильників партії Юлії Тимошенко щоразу віддаватимуть за неї голоси.

Тут, щоправда, можна зауважити, що неучасть самої ЮВТ у виборах суттєво далася взнаки і що відсутність її імені на чолі списку зумовила зниження електоральної популярності опозиції. Тоді тим паче слід було дбати про чистоту лав, як би тривіально це не звучало.

Якщо ж і після проголошення перевиборів на прохідних місцях списку об`єднаної опозиції опиняться деякі персонажі, що викликають запитання, такі, приміром, як світська красуня Тетяна Донець; учасник земельних дерибанів Ігор Скосар; фігурант скандалів, пов`язаних з конвертаційними центрами, Костянтин Бондарєв; бізнесмени Павелко, Дзензерський, Фаєрмарк, Табалов, Данілов та інші — увесь грошовий конклав, що заступив місце Жеваго, Губського, Фельдмана, Буряків…

А ще численні штабісти та креатури більш значимих персон…

Якщо на межі прохідності перебуватиме Руслан Богдан, відомий, зокрема, спільним голосуванням з провладною коаліцією та наступним ганебним вигнанням з лав БЮТ — то чи вартує ламати списи довкола таких перевиборів?

Розумію, що за таке питання автор ризикує потрапити під анафему. І все ж: усуваючи одну несправедливість — вкрадені голоси та округи, хіба не доречно виправити заразом й іншу?

А саме: надати шанс тепер вже колишнім депутатам, залишеним за бортом партійного списку — тим, ким пожертвували заради вельми сумнівних персонажів?

Відразу після з`їзду об`єднаної опозиції перелік кинутих на призволяще партійців був довшим, ніж зараз. Тепер, після перемоги таких депутатів як Сергій Міщенко чи Олесь Доній, їх вже не комільфо зараховувати до постраждалих.

Між тим кількість відомих людей з числа тих, кого ми вже не побачимо в Раді, стала не на багато меншою. Це і Тарас Стецьків, і Володимир Філенко, і Юрій Ключковський, і Андрій Шкіль, і Олександр Гудима, і Михайло Волинець, і Юрій Гримчак.

Ще раз повторюю: не слід вважати, що відсутність впізнаваних спікерів, не заплямованих біганиною з фракції до фракції, не фіксується обивателем.

Про це “УП” казав і Сергій Міщенко: “Керівництво своїми кидками мене, Шкіля, Філенка, Донія, Стецьківа, та того ж Кармазіна відвернуло прихильників. Мене люди на зустрічах запитували: “А чому не буде Стецьківа? А чому Філенка не буде? А Кармазіна? А що, Шкіля не буде? А чому?”.

А все тому, що висновки не зроблені. Помилки періоду 2006-2012 років не усунуті. Нові підходи до формування списків не продемонстровані. Все та ж данина “спонсорам”. Все ті ж персони з недоброю, подекуди — кримінальною славою чи слизькою репутацією. Все той же непотизм у різних його проявах та формах.

А на додачу ще й те, що новий “призов” “Батьківщини” посунув більш заслужених ветеранів. Особливо боляче це вдарило по Гримчаку та Шкілю, оскільки обидва є фігурантами незавершених кримінальних справ.

Гримчака, як відомо, звинувачують у киданні димових шашок в день ратифікації “харківських угод”, за Шкілем же тягнуться обвинувачення часів “України без Кучми”.

Нещодавна газета “Сегодня”, посилаючись на свої джерела у керівництві Генпрокуратури, писала, що справу Шкіля, виділену в окреме провадження у зв`язку з обранням його у 2002 році народним депутатом, можуть поновити.

Сам Шкіль в інтерв`ю радіо “Свобода” говорить так: “десять років тому я з в’язниці пішов у парламент, а зараз, на превеликий жаль, я з парламенту можу опинитися у в’язниці. У мене “час Ч” настає десь 17-19 грудня, коли приймає присягу новий парламент, а я втрачаю імунітет. Подивимося на реакцію української держави в цьому випадку…”.

Особисто мене більш цікавить реакція об`єднаної опозиції, котра відтягує та трансформує заанонсоване обнуління списків у якісь інші ходи та кроки. Чи вистачить їй куражу здійснити обіцяне? І чи зайде вона так далеко, аби визнати власну провину по відношенню до деяких соратників і виправити її?

Знаючи тих, хто нині біля керма, відповідати на це слід, скорше за все, заперечно. Втім…

Ціна питання, як завжди, є високою і вимірюється мільйонами. Лише не доларів і не гривень, а голосів. Що посієш — те на електоральному полі й пожнеш. Імператив Канта іще ніхто не скасовував. Навіть під час української виборчої кампанії.

Наталія ЛЕБІДЬ