Переоблік

Аукціон із продажу Луганськтепловозу (перша приватизаційна спроба нової влади), який 15 червня відвідав кореспондент Тижня, виявився відвертим фарсом. Із першого погляду стало зрозуміло, що торгів не буде. До участі в аукціоні було допущено лише дві компанії — російський Брянський машинобудівний завод (входить до складу Трансмашхолдингу) та Сумське НПО ім. Фрунзе (контролює російський бізнесмен Костянтин Григоришин), яке 2009 року виконувало роль статиста під час приватизації Одеського припортового заводу. Ще одного потенційного учасника — кіпрський офшор “Мантара холдинг” (пов’язують зі співвласником групи “Приват” Ігорем Коломойським) — Фонд держмайна України зняв із дистанції ще до початку конкурсу. Офіційне пояснення — фірма не надала всіх необхідних документів.

Аукціон пройшов миттєво. Ліцитатор проголосив стартову ціну Луганськтепловозу — 400 млн грн за 76% акцій, представники ТМХ запропонували на 10 млн більше й… отримали підприємство у свою власність. За кілька хвилин Олександр Рябченко, голова ФДМУ, зробив гарну міну при відверто поганій грі — повідомив ЗМІ, що результатами конкурсу не задоволений, але, мовляв, нічого не вдієш, якщо учасники не торгуються. “На нормальному аукціоні ціна мала піднятися щонайменше до 500 млн грн”, — припустив чиновник. За його словами, якби стартова ціна підприємства була визначена на рівні 500 млн, то ТМХ не погодився би брати участі в аукціоні.

Незалежні інвестиційні аналітики оцінюють 76% акцій Луганськтепловозу (найбільшого підприємства країни, що спеціалізується на випуску магістральних вантажних тепловозів і електровозів, електропоїздів постійного і змінного струму, дизель-поїздів, а також основних комплектуючих для всіх видів локомотивів) у 700-800 млн грн. Але іронія ситуації не лише в тому, що росіяни вдруге придбали актив зі знижкою. Нагадаємо, що в листопаді 2007-го ТМХ заплатив за підприємство 292 млн грн, Верховний Суд України визнав, що аукціон був проведений із порушеннями, а через 2 роки акції повернули на баланс держави. Зараз ТМХ у судовому порядку вимагає повернути раніше сплачені 292 млн грн у доларовому еквіваленті за курсом 2007 року. Якщо цей позов буде задоволений (а це — майже напевно), то живі гроші за Луганськтепловоз до держбюджету взагалі не надійдуть. Таким чином, аукціон із продажу цього підприємства — це лише перша дія не дуже вдало розіграної театральної вистави, розв’язка — повернення активу попереднім власниками за безцінь.

15 червня відбулася кульмінація ще одного спектаклю — Метінвест Ріната Ахметова та ММК ім. Ілліча Володимира Бойка офіційно підтвердили наміри про об’єднання. Цьому рішенню передувала рейдерська атака на Маріупольський меткомбінат наприкінці травня — група невідомих інвесторів спробувала довести, що 2009 року придбала підприємство. А Володимир Бойко стверджував, що ніхто нікому нічого не продавав, а гроші (які, до речі, надійшли через російський державний банк Внешэкономбанк) були повернуті. Докладніше про цю історію — див. Тиждень №22/2010 р. Зараз тільки констатуємо, що об’єднання ММК ім. Ілліча та Метінвесту, якого кілька років поспіль добивався Рінат Ахметов, дуже схоже на компенсацію основному спонсору Партії регіонів за інший актив — Запоріжсталь, який у нього вислизнув із рук і перейшов у власність іншої групи невідомих російських інвесторів (її інтереси представляв також ВТБ). Достеменно відомо, що непростому для Володимира Бойка рішенню про об’єднання з донецькими “друзями” передувала зустріч із президентом Віктором Януковичем. Таким чином, у питаннях перерозподілу власності нова влада, враховуючи інтереси чужих (росіян), не забуває й про своїх (“із вузького кола”).

Іван НЕЛЮБЧЕНКО