Перемога vs капітуляція: що не так з мирними ініціативами по Україні

 В ситуації, коли все частіше доводиться чути російський наратив про те, як світ втомився від війни в Україні, деякі геополітичні гравці, намагаючись чи покращити своє реноме, чи створити більш впливовий образ, пропонують своє бачення розв’язання конфлікту. УНІАН розбирався, що не так з такими мирними ініціативами.

Іноді, переглядаючи іноземні медіа, можна помітити, як розповсюджується російський наратив про те, що світ втомився від України (і війни, розв’язаної якраз Росією). Мовляв, скільки можна давати українцям гроші та зброю, “фінансуючи” продовження “конфлікту”? Нехай Київ поступиться чимось, тим же Кримом, та й по всьому.

Так, на саміті G20 у березні представник Індії Амітабх Кант натякнув, що Європа надто зосередилась на допомозі Україні, применшив наслідки російської агресії, жертвами якої стали тисячі українців, назвавши неспровоковане вторгнення Росії “однією війною”, та закликав світ “відійти” від цього питання.

“Світ має рухатися далі, а Європа має знайти рішення для своїх викликів”, — сказав Кант.

Але врешті за такі заяви доводиться вибачатися. Як нещодавно це змушений був зробити президент Бразилії Лулу да Сілва. Він спочатку “відзначився” припущенням, що Україна повинна пожертвувати Кримом. Потім заявив, що США та ЄС повинні припинити “заохочувати війну”, почати говорити про мир й мають переконати в цьому президента України Володимира Зеленського та російського диктатора Володимира Путіна. А далі натякнув, що Україна, ймовірно, теж винна у війні, адже рішення про її початок “прийнято двома країнами”.

Отримавши у відповідь на такі “мирні ініціативи” купу критики та звинувачення в озвучуванні наративів Росії й Китаю, Лула, як то кажуть, здав назад. Але на запрошення відвідати Україну, аби ближче “познайомитися” з російською агресією, відповів відмовою.

Набагато гучнішим став скандал “миротворчої місії” Китаю / фото ua.depositphotos.com

Китай “поламався” на кримському питанні

Набагато гучнішим став скандал “миротворчої місії” Китаю. Від “мирного плану”, в якому першим пунктом зазначена повага до суверенітету всіх країн, до заяв про відсутність чинного статусу країн колишнього СРСР у міжнародному праві пройшло всього два місяці.

Ще наприкінці лютого увесь світ обговорював бачення Китаєм досягнення миру в Україні. І робив реверанси Пекіну щодо “поваги до суверенітету всіх  країн” та “червоних ліній” стосовно продовження ядерного шантажу. У квітні всіх чекало розчарування: посол Китаю у Франції Лу Шайє заявив, що колишні радянські країни (в тому числі Україна) “не мають ефективного статусу в міжнародному праві”, тому що немає відповідної міжнародної угоди, яка б цей статус ратифікувала. Крім того, він сказав, що питання Криму “залежить від того, як сприймати проблему”, а далі додав, що півострів був “російським спочатку”. Очевидно, що такі заяви офіційного представника Пекіну є ігноруванням позиції Китаю щодо відновлення миру в Україні.

Як зазначив посол України у Франції Вадим Омельченко, традиційно, питання “Кому належить Крим?” виявилось показовим.

“Наступного разу добре було б розширити його питанням “Кому належить Владивосток?””, — сказав український дипломат.

За словами верховного представника Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки Жозепа Борреля, тим, хто пропонує так звані мирні плани для України, варто спочатку побачити на власні очі наслідки війни: “Нещодавно деякі ідеї були висунуті Китаєм, а також Бразилією. Для заслуговуючих довіри, чесних мирних зусиль потрібно поговорити з Києвом і поїхати туди, щоб побачити агресію очима тих, кого бомбили”.

Скандальна заява Лу Шайє стала холодним душем і для президента Франції Еммануеля Макрона, який тільки-но повернувся з Пекіна, де намагався заручитися дипломатичною допомогою Китаю у розв’язанні війни Росії проти України. За даними видання Bloomberg, намагання французького лідера в такому делікатному дипломатичному питанні грати самостійну гру, без консультації з союзниками, не були сприйняті ні в ЄС, ні в США.

Врешті відреагував і Пекін: скандальне інтерв’ю посла Китаю у Франції було видалене з сайту посольства, а речниці МЗС КНР довелося повторити, що Китай визнає суверенітет України.

Лукашенко запропонував оголосити перемир’я без права на перегрупування військ з обох сторін / фото getty images

Жага переговорів

Останнім часом про необхідність діалогу з Росією, окрім Бразилії та Китаю, також заявляла Туреччина: після зустрічі з очільником МЗС РФ Сергієм Лавровим, про “дипломатичний мир” заявив глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу.

“Війна має бути закінчена переговорами якнайшвидше, і ми повторили, що ми, як Туреччина, готові надати найкращу підтримку [цьому процесу]”, — цитували його турецькі медіа на початку квітня.

Але найбільш яскравими маркерами того, що переговорів — і, як наслідок, паузи в бойових діях — жадає Володимир Путін, є “вихід на сцену” таких відвертих його посіпак, як білоруський диктатор Олександр Лукашенко та скандальний прем’єр Угорщини Віктор Орбан.

Першу маріонетку для випрошування “миру” Кремль випустив ще наприкінці березня. Тоді Лукашенко запропонував оголосити перемир’я без права на перегрупування військ з обох сторін. Мовляв, єдиний шлях до припинення війни — переговори “без попередніх умов”. Однак ідея не зайшла.

Тепер естафету переймає другий “підлеглий” Путіна. Днями Віктор Орбан написав у своєму Twitter: “Позначте свої календарі! 6 та 7 червня в Будапешті відбудеться Форум миру… Дводенна конференція має на меті обговорити різні погляди на мир після війни в Україні…”.

Українці мають готуватись до різних варіантів закінчення війни / фото УНІАН, Янош Немеш

“Припинення вогню” дорівнює війна у майбутньому

Усі ці “мирні ініціативи”, які гучніше залунали напередодні очікуваного українського контрнаступу, свідчать про одне — справи у Росії на фронті йдуть погано. Однак не варто забувати, що далеко не всі на Заході вірять в успішність українського ривка. Як пише видання Politico із посиланням на джерела в адміністрації Байдена, на випадок скромних успіхів контрнаступу Білий дім почав обговорювати план “припинення вогню” в Україні, залишаючи можливості Києву повернути більшу частину окупованих територій у майбутньому. Розрахунок на те, що Україна може скоригувати свої цілі та погодитись на скромнішу перемогу. Натомість, як зазначає Politico, Україні можуть надати, наприклад, гарантії безпеки НАТО, економічну чи військову допомогу.

Звісно, українці мають готуватись до різних варіантів закінчення війни. І важливо, щоб завищені очікування не призвели до великих розчарувань. Проте в формулюваннях, які “заради миру” використовують деякі світові політики є фундаментальна помилка. Багато хто як на Заході, так і на Сході, досі не усвідомив: навіть якщо Київ чимось “поступиться”, війна не закінчиться.

Як зазначає голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко, Україні варто пам’ятати “мінські домовленості” й зробити належні висновки з цієї давньої історії.

“Не варто гратися з Путіним в мирні домовленості. З Путіним треба не домовлятись, його треба зупинити, як це було свого часу з Гітлером… Пропозиції будь-яких нібито мирних компромісів Путін сприймає як прояв слабкості. Формально мирний компроміс з Путіним — це лише пауза у війні, чи зниження її інтенсивності, з неминучим відновленням війни навіть у більших масштабах. Тобто підступна мирна угода веде не до миру, а до нової війни”, — вважає він.

За словами політолога, також не можна погоджуватись на домовленості, які не приймає суспільство, або його значна і активна частина. І, нарешті, треба не погоджуватись на нав’язане ворогом, не чекати мирних пропозицій від партнерів, а просувати свою “формулу миру”.

Тетяна УРБАНСЬКА