Підвищення податків. Хто заплатить найбільше та чи є цьому альтернативи?

Верховна Рада України на своєму засіданні прийняла за основу законопроєкт №11416-д стосовно підвищення податків. “За” проголосував 241 народний депутат.

Законопроєкт було ухвалено в День святої Софії, матері Віри, Надії та Любові. З урахуванням того, що підвищення податків торкнеться кожного працюючого українця, всім нам залишається лише вірити, що ці податки будуть зібрані з економіки, сподіватися на те, що вони будуть прозоро та ефективно витрачені, та… любити депутатів за такі “мудрі” рішення.

Перейдемо до самого законопроєкту, яким, зокрема, передбачається:

• підвищити ставку військового збору з доходів фізичних осіб з 1,5 до 5%. Це, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати та відсотки за депозитами у банках, тобто найпоширеніші доходи населення в країні;

• встановити військовий збір у розмірі 1% від доходу для платників єдиного податку третьої групи;

• встановити військовий збір для фізичних осіб-підприємців — платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп на рівні 10% розміру мінімальної заробітної плати на місяць;

• встановити ставку податку на прибуток для банків за 2024 рік у розмірі 50%;

• встановити базову ставку податку на прибуток підприємств для цілей оподаткування прибутку небанківських фінансових установ (крім страховиків) на рівні 25%;

• запровадити новий механізм авансового внеску податку на прибуток для підприємств, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним (так звані авансові внески за кожну АЗК паливними трейдерами).

Не обійшлося і без фіскального евфемізму або камуфляжа негативної теми збільшення фіскального навантаження на доходи населення. Зокрема, в пояснювальній записці до законопроєкту було заначено:

“Окрім того, пропонується передбачити доручення Кабінету міністрів України щодо розробки законопроєкту про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо зарахування надходжень від військового збору до спеціального фонду Державного бюджету України з метою їх спрямування на потреби фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони”.

Останню новелу треба трохи пояснити. Зазвичай військовий збір — це такий собі квазіподаток на доходи, він нічим не відрізняється за своєю суттю від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Останній зараз становить 18%, а військовий збір до прийняття цього закону — 1,5%. Звичайно, можна було просто запровадити ПДФО у розмірі 19,5%. Так було б простіше для всіх платників податків, але саме назва “військовий” і слугує тим евфемізмом, який пом’якшує у колективній свідомості токсичність теми додаткових податків.

Водночас суми військового збору, які сплачуються платниками податків, потрапляють до загального бюджетного котла, а точніше, на казначейський рахунок, де ці платежі розчиняються в потоці інших податків і зборів. А отже, суто формально досі немає цільового принципу використання військового збору на потреби ЗСУ.

Теоретично ці кошти можуть бути загальним гамузом направлені і на дороги, і на нове авто для міністра. Парадокс, але з часу запровадження цього збору ані уряд, ані депутати так і не спромоглися внести до Бюджетного кодексу необхідні зміни, відповідно до яких військовий збір ішов би саме на військо, а не в кишеню чиновників.

Не зробили цього і зараз, навіть на тлі збільшення військового збору більш як утричі, з 1,5 до 5%. Але навіть самі депутати зрозуміли, що всю цю історію треба прикрити якимось фіговим листочком, що вони успішно і проманіпулювали, “давши доручення уряду розробити необхідні зміни щодо створення відповідного цільового бюджетного фонду для акумулювання коштів у вигляді військового збору”.

Скільки тепер знадобиться часу уряду, аби в рамках законодавчої ініціативи розробити законопроєкт на аркуші А4? Цілком імовірно, що швидше може закінчитися війна, і тоді військовий збір замінять “збором на відновлення”, і знову без цільового принципу та спеціального акумулюючого фонду.

Та повернімося до прийнятих змін. Загалом перелічені вище податкові новації можна розділити на дві основні групи.

Перша — це податки на працю у вигляді військового збору, який зріс з 1,5 до 5%.

Друга — це податки на підприємництво. ФОПи третьої групи отримали додатковий відсоток до ставки оподаткування своїх доходів. Тепер це 5% єдиного збору та 1% військового збору. Загалом — 6%.

ФОПи першої та другої груп заплатять військовий збір у розмірі 10% від мінімальної зарплати, або 800 грн. Чи призведе це до тінізації підприємницької діяльності, побачимо незабаром.

До найбільш вдалих новацій варто віднести збільшений податок на надприбутки банків. Хоча за цей податок, найбільш адекватний з усіх, розгорнулася справжня битва між лобістами інтересів банків (НБУ та Мінфін) та деякими депутатами, які чудово розуміли, що обкладати новим податком доходи прибиральниці в супермаркеті та водночас НЕ обкладати додатковим податком історично рекордні надприбутки банківського сектору (прогноз у 100 млрд грн за підсумками 2024 року) — це разюча несправедливість, що цілком може демотивувати населення сплачувати будь-які податки зі своїх не таких уже й “жирних” доходів.

Простими словами, якщо із заробітної плати простого українця можна утримати 18% податку на доходи, 5% військового збору та ще нарахувати на фонд оплати праці 22% ЄСВ, то чому банки, які отримали рекордні надприбутки 2024 року, не можуть сплатити разово 50% із них?

Тим паче що це своєрідний податок на доходи, “надуті вітром”. За два з половиною роки НБУ з допомогою державних ресурсів виплатив банкам за своїми депозитними сертифікатами 220 млрд грн. Це чиста дотація, виплачена державою на користь банківських структур за ставкою, яка у перший рік війни досягала за тримісячними сертифікатами НБУ 25% річних. Причому 60% цих доходів було перераховано комерційним банкам, які у структурі банківської системи займають 40%.

По суті, таке накачування банків відсотковими доходами є прихованою дотацією неефективного менеджменту та паливом для спалювання проблемних активів у вигляді безповоротних кредитів (причому значна частина цих кредитів була інсайдерською, хоч офіційно і не була так класифікована). Зараз банки масово формують резерви під безнадійну заборгованість за рахунок відсоткових доходів.

До речі, податок на доходи, “надуті вітром”, його ще називають windfall tax або податок на надприбуток, був застосований у Британії лейбористами уряду Тоні Блера 1997 року.

Зрозуміло, що під час війни в Україні кількість бізнесів із “надутими доходами” скоротилася. Але вони є. Це банки, гральний бізнес, зернове трейдерство у портах, виробництво алкоголю, сигарет, приватний енергетичний бізнес.

Поки що windfall tax запровадили лише для банків, завдяки чому бюджет отримає додатково до 30 млрд грн. Їх можна буде витратити на сектор оборони.

Ще більше коштів може принести упорядкування збирання податків на митниці та системне перезавантаження оподаткування експортних операцій.

Україна — експортна, сировинна економіка, водночас експортні мита приносять до бюджету в середньому до 500 млн грн, що є абсолютною фіскальною мізерією. Фактично це залишкові мита на насіння соняшнику та металобрухт.

Якби в Україні існував національний резервний фонд, де акумулювалися б сировинні мита від експорту, то застосування середньої ставки на експорт сировини та напівфабрикатів у 5% принесло б державі більш як 30 млрд дол. (за період з 2010 року). У реальності ці кошти осіли в кишенях кількох ФПГ. Саме за рахунок отримання сировинних доходів великий бізнес напередодні війни вивів із країни майже 20 млрд дол., при тому що резерви НБУ тоді скоротилися до 25 млрд дол.

Навіть зараз застосування мита на експорт сировини у розмірі 3% може принести у бюджет до 40 млрд грн на рік. І ці кошти будуть сплачені не виробниками сировини, а трейдерами, які монополізували доступ до портів та отримують за рахунок цього надприбутки.

Це відшкодування 2023 року майже повернулося на довоєнний рівень і становило 131,6 млрд грн (у перший рік війни — 84,38 млрд грн). Значна частина цих коштів пішла торговельним посередникам, а не виробникам, частина — фірмам-скруткам.

Наприклад, до війни аграрні підприємства в Україні забезпечували 17% експорту, а отримували лише трохи більше 2% відшкодування ПДВ, а підприємства торгівлі, які займали 0,1% експорту, отримували майже 28—30% бюджетного відшкодування.

Тобто до 20% відшкодування ПДВ можна віднести до сірих і тіньових схем, а це до 30 млрд грн на рік.

Це відбувається, зокрема, за рахунок “монтажу” в єдину бізнес-модель великих торговельних мереж та експорту аграрної сировини. Значна кількість власників великих торговельних мереж в Україні займаються ще й агарним бізнесом.

Це відкриває унікальні можливості щодо “перегортання” ПДВ: імпортуючи продукцію для своїх торговельних мереж, зазначений бізнес сплачує державі ПДВ на вартість імпортної продукції. Потім частина продукції продається за готівку або за “сірими” чеками. Для легалізації продажу продукція продається на фірми-скрутки, на які “скидається” і сформований податковий кредит. Потім цей податковий кредит перекидається на власні компанії, що займаються аграрним експортом, які й отримують ПДВ від держави.

Режим пільгової ставки при експорті аграрної сировини уже давно не підтримує у нас фермерів або одноосібників. Бо ані у перших, ані у других немає великого “вхідного ПДВ” для формування податкового кредиту (лише на суму купівлі добрив і палива). Понад те, як правило, такі сільськогосподарські виробники перебувають на єдиному податку і не є платниками ПДВ.

Натомість зерно та іншу аграрну сировину у них скуповують торговельні посередники, які формують фіктивний податковий кредит за рахунок того, що реальне зерно вони купують у фермерів за готівку, а “юридичне” зерно на папері — у фірм-скруток, які перекидають їм свій податковий кредит. Завдяки чому і отримується відшкодування ПДВ у держави на мільярди гривень.

Тож лише перезавантаження моделі оподаткування сировинного експорту може принести в бюджет до 80 млрд грн на рік.

Однак депутати пішли іншим шляхом — общипувати гусака, в якого вже ані пір’я немає, ані підпушку. 

Олексій КУЩ, економіст, фінансовий аналітик