Підтримавши закон про вибори, опозиція розпочала самоліквідацію

Принаймні, таке враження складається після голосування за закон “Про вибори народних депутатів України”. 17 листопада 2011 року у загальному пориві разом з провладними фракціями та депутатською групою за прийняття нового закону про вибори свої голоси віддали 62 депутати від фракції “Батьківщина” та 36 — від фракції НУ-НС.

Вважається, що ціною компромісу опозиції є поступки парламентської більшості у частині формування виборчих комісій. Дійсно, згідно з “провладним” законопроектом про вибори (реєстр. №9265-1 від 10 жовтня 2011 року), умови формування окружних і дільничних виборчих комісій були відверто дискримінаційними. Оскільки до складу комісій гарантовано включалося 9 представників від Партії регіонів та її сателітів (КПУ, Народна партія) — тобто більшість, достатня для прийняття рішень. Закон від 17 листопада у цьому зв’язку вигідно відрізняється від провладного проекту. Відповідно до Перехідних положень, на виборах 2012 року окружні виборчі комісії формуються за поданням депутатських фракцій, створених у Верховній Раді України шостого скликання, та партій — суб’єктів виборчого процесу. До складу окружної виборчої комісії обов'язково включаються (за наявності відповідного подання) по 1 представнику від депутатських фракцій, решта членів ОВК призначаються за поданням партій — суб’єктів виборчого процесу шляхом жеребкування. При тому від партій — суб’єктів виборчого процесу до складу ОВК включається також не більше, ніж по 1 представнику.

На нашу думку, диявол криється саме у цій дрібниці — у поданнях від партій-суб’єктів виборчого процесу. Справа у тому, що згідно з законом від 17 листопада, подавати свої кандидатури до складу окружних виборчих комісій можуть не лише партії, які сформували і висунули партійні списки, а й ті, що висунули депутатів-мажоритарників. До того ж у законі прямо не вказано на лімітування кількості подань від партій-суб’єктів до складу окружних виборчих комісій, які виносяться на жеребкування. Це означає, що Партія регіонів зможе забезпечити більшість в окружних виборчих комісіях шляхом реанімації низки партійних підконтрольних проектів, які будуть здійснювати подання до ОВК. Зокрема, можуть отримати “нове життя” партії “Віче”, “Відродження”, “Сильна Україна”, Слов’янська партія тощо.

Так само не зовсім зрозуміло, чи буде мати свою квоту при формуванні складу виборчих комісій депутатська група “Реформи заради майбутнього”. З одного боку, прикінцеві та перехідні положення закону чітко визначають лише одного парламентського суб’єкта — “фракції, про сформування та реєстрацію яких у Верховній Раді України шостого скликання було оголошено на пленарному засіданні”; з іншого, згідно з ч.3 ст.59-1 Регламенту Верховної Ради України, “зареєстрована депутатська група має права депутатської фракції”.

Врешті, не треба виключати ще один дуже реалістичний сценарій забезпечення провладності членів окружних виборчих комісій — “політична переорієнтація” представників “Батьківщини” і НУ-НС безпосередньо у виборчих комісіях. Вплив адмінресурсу, підкуп, залякування — цей арсенал достатньо знайомий.

Позитивом прийнятого закону є поновлення норми щодо можливості дострокового припинення повноважень члена ВК за поданням партії, яка його висунула. Правда, ця норма викладена у такій редакції: достроково припинення повноважень члена комісії здійснюється комісією у зв’язку з “внесенням суб’єктом… подання про заміну члена виборчої комісії, кандидатуру якого було включено до складу комісії за поданням цього суб’єкта”. Це означає, що зберігається ризик, що комісія вищого рівня може затягувати з рішенням про заміну члена виборчої комісії за поданням опозиційної партії.

Для створення більшості в окружних виборчих комісіях для партії влади треба не так багато. Виходячи з того, що чисельність ОВК 12-18 осіб, для прийняття рішення необхідно від 7 до 10 осіб, а якщо у день голосування присутні менше 2/3 членів ОВК, то для прийняття рішення необхідно 2/3 присутніх членів комісії (5-8 членів). До того ж “партія влади” може коригувати склад виборчої комісії у бік зменшення кількості голосів, необхідних для прийняття рішення. Оскільки, згідно з ч.3 ст.37 Закону, Центральна виборча комісія може достроково припинити повноваження члена окружної виборчої комісії у зв’язку з “одноразовим грубим порушенням законодавства України про вибори, встановленим рішенням суду або рішенням виборчої комісії вищого рівня (тобто, самої ж ЦВК — Тиждень)”. До слова, на сьогодні 2/3 членів ЦВК є повністю підконтрольними Партії регіонів.

Якщо Партія регіонів та її сателіти зможуть сформувати підконтрольний їм склад окружних виборчих комісій, то питання лояльних дільничних виборчих комісій буде справою техніки. Оскільки при формуванні ДВК право вносити подання отримують ще й кандидати у народні депутати — мажоритарники.

Позитивом новоприйнятого закону треба вважати оптиміазцію повноважень окружних виборчих комісій. Зокрема, вони втратили право реєструвати, скасовувати реєстрацію кандидатів у народні депутати України, висунутих по одномандатних мажоритарних округах (все-таки виконання цієї функції Центральною виборчою комісією виводить дані процедури на якісно вищий рівень відповідальності). У той же самий час, на жаль, опозиція чи то по незнанню, чи свідомо пропустила у законі від 17 листопада ще один канал нелегітимного впливу на діяльність виборчих комісій. У ч.15 ст.33 збережено норму, згідно з якою “рішення виборчої комісії, що суперечить законодавству України або прийняте з перевищенням її повноважень, може бути скасоване виборчою комісією вищого рівня або визнане протиправним та скасоване судом. У такому випадку виборча комісія вищого рівня має право прийняти рішення по суті питання”. Це означає, що на будь-якому етапі комісія вищого рівня може підміняти комісію нижчого рівня: Центральна виборча комісія — окружну, окружна — дільничну.

Зміною на краще є встановлення більш жорстких умов для голосування на дому. Проголосувати “на дому” особам, які тимчасово не здатні самостійно пересуватися, можна лише тоді, якщо є заява особи та довідка медичної установи про стан її здоров’я (у провладному законопроекті №9265-1 підтверджуючих документів не вимагалось). Правда, особливих надій на цю новелу покладати не варто: медичні установи повністю підконтрольні органам державної влади та місцевого самоврядування. Тому при бажанні влада здатна забезпечити видання подібних медичних довідок у необмеженій кількості.

Чи не єдиним нововведенням закону від 17 листопада щодо забезпечення чесних виборів є відмова від скасування реєстрації кандидата у народні депутати України. У чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України” підставою для скасування реєстрації народного депутата України є “повторне вчинення кандидатом у депутати діяння, за яке йому було оголошено попередження…”. У свою чергу попередження може оголошуватись на підставі позасудового рішення (рішення виборчої комісії) у зв’язку з порушенням “обмежень щодо проведення передвиборної агітації”. Проект Закону про вибори народних депутатів України, поданий від фракцій більшості (реєстр. №9265-1 від 10 жовтня 2011 року) повторив норми чинного закону, доповнивши ще однією підставою скасування реєстрації — оголошення двох попереджень кандидату у народні депутати. Ці процедури “скасування через попередження” дозволяли будь-якого кандидата у народні депутати зняти з виборчих перегонів. У прийнятому Законі від 17 листопада 2011 року цього положення немає.

Натомість представники опозиції погодились на кілька поступок системного характеру, які ще можуть дорого коштувати і опозиції, і перспективам демократії в країні. По-перше, це запровадження змішаної системи виборів. “Мажоритаризація” половини складу Верховної Ради України означає, що Партія регіонів з її фінансовим і адміністративним ресурсом зможе провести до парламенту значну кількість депутатів навіть у традиційно “помаранчевих” областях. По-друге, це запровадження 5% бар’єру для партій, що означатиме як вилучення з парламентської політики цілого спектру партій, так і усунення з власного електорального поля влади Народної партії Литвина, а можливо, і Компартії. Нові виборчі правила, фактично, гарантують більше 50% парламентських місць за Партією регіонів. Крім того, голос понад третини виборців не буде представлений у парламенті. Через це чимало мандатів після підрахунку голосів, відданих на виборах, залишаться не розподіленими. А розподіл цих мандатів — “бонуси” для партій — дасть неприродні переваги (додаткові голоси) великим партіям, зокрема і Партії регіонів.

Прихильники прийняття нового законопроекту з середовища опозиції часто мотивують “компроміс 17 листопада” тим, що якщо б опозиція пішла на відмову від голосування за проект №9265-д, провладні партії нібито все одно мали б необхідну кількість голосів для прийняття Закону. Можливо, це і так. Але легітимізація опозицією нових виборчих правил позбавляє останню морального права на будь-яку критику даного Закону, на апелювання до Венеціанської комісії тощо. Фактично, декласація парламентської опозиції і створення підавлин для здобуття парламентської більшості Партією регіонів були вчинені пальчиками самих опозиціонерів.

Андрій ДУДА