Out with the dictatorship!

Диктатура впала. Бо її час минув. Бо народ вийшов на вулиці. Бо набридло.

Диктатор пішов безславно. Хоча мав шанс здобути вдячність від нації і заслужити на історичний спомин нащадків, як який-небудь Хеопс чи Тутанхамон. Навряд чи мумію Мубарака виставили б у знаменитому Каїрському музеї, але, принаймні, він мав нагоду залишитися в історії Єгипту як діяч, що допоміг країні піднятися з колін, стати справжнім демократичним лідером арабського світу.

Він пішов, бо не врахував одного фактору, про існування якого в своїй власній країні, мабуть, і не підозрював — волі людей, їх почуття гідності та права на громадянський спротив, їх права на перемогу у протистоянні з диктатурою. Як говорить одне єгипетське прислів’я: перша крапля дощу може бути початком цілої повені. Він не розгледів цієї краплі. І програв.

В Мубараку останніх днів ми можемо побачити долю всіх диктаторів світу. Яким би ти не видавався собі сильним та незламним сьогодні, завтра — ти слабкий, немічний і нікому не потрібний. Бо владі, заснованій на фальсифікаціях та примусі рано чи пізно приходить кінець.

Розсипаються вщент непорушні кам’яні мури. І проклинає тебе народ, який ще вчора вдягав у рушники твої портрети. І дула танків вірної та відданої армії поволі розвертаються у бік президентського палацу. І соратники, які ще вчора запевняли тебе в тому, що ти найкращий та найсильніший, сьогодні говорять, що “треба тікать”... І руки, які вчора кидали тобі квіти, готові жбурнути в твій бік каменюку, видряпану на площі Тахрір.

Це відбувається дуже швидко і несподівано для тебе. Бо ти — диктатор. Бо ти заслужив таке прощання. Це — закон сучасного світу. Це закон ХХІ століття.

Світ уже не той. Люди, які мають Інтернет і супутникову антену, а тому добре знають, що таке воля, свобода і права людини, все менше і менше здатні прощати диктатурі. Це раніше для того, щоб заробити на гнів усього суспільства треба було, як мінімум, організувати геноцид — голодомор та розстріли цілих верств населення.

Зараз цей ліміт диктаторів значно звузився. І каталізатором може стати що завгодно: репресивний податковий кодекс, вкрадене Міжгір’я, брутальні дії міліції чи годинно-кілометрові пробки на Подолі у час виїзду диктатора на роботу. Ці правила тепер діятимуть незмінно незалежно від того скільки ти при владі — тридцять років чи рік... Гарантійний термін диктатури сьогодні не більший ніж у йогурту.

Можна аналізувати, хто, зрештою, прийде до влади у Єгипті. Чи вдасться країні побудувати справжнє громадянське суспільство, чи навпаки — належить пройти через чистилище чергової ортодоксії. Я дуже сподіваюсь, що молодь і особливо динамічний середній клас Єгипту не дадуть вкрасти свою революцію і зможуть зробити відповідальний вибір в ім’я демократичного майбутнього своєї країни і всього регіону. Сьогодні ж доведено, що народ перемагає тоді, коли піднімається з колін. Тоді, коли хоче перемогти. І це ще одне непорушне правило, яке діє і на берегах Нілу і на схилах Дніпра.

І ще про одне, важливе. Влада диктаторів дуже боїться відкритого суспільства, правди, критичного мислення та альтернативної точки зору, вона несамовито боїться самої інформації як такої. Що ж, у мене для них погані новини.

Події у Єгипті та в Тунісі показали, що правда та інформація виступили проти диктатури. А це дуже сильні супротивники. Перемогти їх неможливо. І це ще одне правило сучасного світу, яке диктатори ігнорують. Революція в Єгипті стала, можливо, першою в світі революцією соціальних мереж. Проти Мубарака і диктатури виступили Facebook, Twitter і Google. Це така зброя, у порівнянні з якою спецполк президентської охорони, прокуратура та служба безпеки просто картонне опудало.

Були спроби обмежити протестувальників в Єгипті у доступі до інформації. Вимкнули Інтернет, відключили мобільний зв’язок, заарештували представника компанії “Google” в Єгипті. Ну й що? Безінтернетний Twitter з’явився в повсталому Каїрі менш ніж за добу з допомогою вже згаданого Google. І майже всі дії мітингувальників координувалися з Інтернету. А з ним змагатися дуже важко, майже нереально (Вікторе Федоровичу, Інтернет — це такі “бумажки”, що Вам час від часу заносить Ганя Герман J),

Отак от, Вікторе Федоровичу. “Почую кожного” — це не з вашого передвиборчого плакату, це з twitter-a. Він працює за такими законами і, на відміну від Вас, виконує свої “передвиборчі обіцянки”...

...Я вітаю народ Єгипту з першою здобутою мирною перемогою у протистоянні з диктатурою. І бажаю країні сфінксів та пірамід процвітання, успіхів та щастя. Хай у вас все складеться добре. Нехай у вас буде так, як завжди було у Шарм-ель-Шейху (до акул), але плюс справжня свобода і справедливість. Успіх, якщо докласти всіх зусиль, неодмінно прийде. Тому я кажу: привіт, Новий Єгипте, прощай, диктатуро...

P.S. Минулого тижня Віктор Янукович, спілкуючись з журналістами, запитав: хіба я схожий на людину, яка чогось боїться?... Ту ж саму фразу сказав і Мубарак два тижні тому...

Ага, схожий...

Юлія ТИМОШЕНКО