Отруєні “тушки”

Президент України Віктор Янукович привів до влади, по суті, нелегітимний уряд — він, хоча й затверждений нібито звичайною парламентською процедурою, насправді не має належного народного мандата.

Партійні ренегати

В Україні діє пропорційна виборча система із закритими списками: виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за наперед затверджені списки політичних партій чи блоків. Списки формують партії або блок, тому вони перебувають поза сферою впливу виборців. Тим самим електоральний успіх і результат — кількість депутатів у фракціях цих партій або блоку в парламенті — переважно визначаються привабливістю їх ідеології та харизмою лідерів. Українські парламентські вибори є за своєю сутністю змаганням великих політичних таборів і їх більш чи менш привабливих вождів. Окремі кандидати в депутати відіграють незначну роль. Така система контрастує з мажоритарною або змішаною, за яких репутація місцевих, а не лише національних політичних лідерів, має значення для визначення складу національного законодавчого органу.

Логічно, що Конституція України відводить саме парламентським фракціям, а не депутатам, вирішальну роль у формуванні урядової коаліції. Щоправда, таке положення віддає надмірно багато влади в руки партійних лідерів і зменшує роль окремих депутатів. Проте особлива роль фракцій у формуванні урядової коаліції узгоджується з виборчою системою й виникає з неї. За пропорційної виборчої системи саме фракції, як фіксовані колективи, заздалегідь заплановані партійними списками, представляють волю народу в законодавчій владі.

Натомість нинішній український уряд лише частково базується на партійно-фракційній підтримці. Три фракції, що формують сьогоднішню коаліцію, не мають більшості у Верховній Раді. Партія регіонів, КПУ і Блок Литвина налічують у парламенті тільки 219 із 450 депутатів. Щоб сформувати коаліцію, Янукович і К° переманили кількох народних обранців із БЮТ і “Нашої України — Народної Самооборони”. Ці дві фракції репрезентують саме ті політичні сили, які на парламентських виборах 2007 року перебували в прямій опозиції до Партії регіонів. Віддавши в 2007-му свої голоси БЮТ або НУ—НС, виборці тим самим, поза сумнівом, проголосували й проти Партії регіонів. Але 11 березня дванадцять депутатів, котрі отримали мандати за списками двох помаранчевих блоків, підписали нову коаліційну угоду. Ці депутати відкрито діяли проти волі своїх фракцій, їхню поведінку варто розцінювати як вираження кричущої неповаги до виборців, що наділили їх мандатами.

Зміна політичної орієнтації, звичайно, не такий уже й виняток у молодих демократіях. Щось схоже часом трапляється і в консолідованих демократіях, зокрема, в Федеративній Республіці Німеччині, де також пропорційна виборча система (хоча частково й персоналізована). Проте в розвинених демократіях політичні трансгресії зазвичай стосуються одиничних депутатів, які вирішили перейти з однієї фракції в іншу через особисті причини. Тому німецький Основний Закон, наприклад, захищає необмежену “свободу мандата” депутатів попри те, що половина членів Бундестагу теж обрана за партійними списками. Ідея про те, що група депутатів може бути зумисне притягнена з однієї партії в іншу з метою фактичного скасування результатів попередніх парламентських виборів, у західному контексті здається такою абсурдною, що не привернула великої уваги ні конституційних інженерів, ні політичних компаративістів. Така цілеспрямована зміна політичної лояльності депутатів призвела б до настільки явного порушення волі виборців, що більшість оглядачів вважають марною тратою часу серйозно враховувати подібний дивний і гіпотетичний випадок.

У неконсолідованих плюралістичних державах таке, на жаль, відбувається. Як показує передісторія Помаранчевої революції, Янукович і К° — не демократи. Вони не надто й прагнули приховати свій намір сфальсифікувати вибори 2004 року. Схожі політичні акції регіоналів останніх років також натякали на їх амбівалентне ставлення до демократичних норм.

Своїм останнім рішенням із питання, чи можуть окремі депутати брати участь у створенні урядової коаліції, Конституційний Суд підтримав нову спробу біло-блакитних міняти правила під час гри. Це особливо дивний поворот, оскільки КС України раніше ухвалив протилежне: вердиктом від 17 вересня 2008 року Суд постановив, що “до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є в складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію”.

“Прото-”, яке залишилося в українській протодемократії

Своїм рішенням КС остаточно розбалансував партійно-виборчу систему в Україні. Якщо вибори й далі проходитимуть за пропорційним принципом, політичні сили маніпулюватимуть голосами виборця, тобто будуть використовувати їх не за призначенням. Якщо виборці й надалі зможуть підтримати лише заздалегідь визначені партійні списки, в них не буде способу покарати тих депутатів, які зрадили свій електорат. Ще гірше те, що виборці, котрі проголосували за ті партії чи блоки, які найбільше постраждали від зманювання їх депутатів у коаліцію інших фракцій, однієї чудової миті запитають себе: навіщо я взагалі голосую? Коли депутати, за яких вони віддали свої голоси, потім можуть перебігти до протилежного табору й поміняти політичні погляди, чи має взагалі сенс відправляти своїх представників у Верховну Раду? Після фактичного скасування Конституційним Судом свого попереднього рішення про формування коаліції Партія регіонів тепер у подвійному виграші: вона продовжує свою діяльність у виконавчій гілці влади за допомогою ренегатів із інших фракцій, що своєю чергою підриває електоральну базу політичних суперників регіоналів. Тим самим ослаблено початкову функцію демократичних виборів, яка полягає в створенні прозорої сполучної ланки та ефективного механізму зворотного зв’язку між населенням і урядом.

Українські можновладці повинні розуміти, що половинчастого виконання демократичних правил і риторичного прийняття політичного плюралізму не достатньо для утримання країни на шляху до майбутнього членства в Євросоюзі — мети, до якої прагнуть усі великі політичні сили України. Здобуття навіть беззастережної усної згоди на певні дії від окремих представників офіційних делегацій Заходу не вистачить для забезпечення підтримки стабільного руху України в бік Європи. Формування уряду від 11 березня може спровокувати пониження України в рейтингах демократії. Якщо Україну внаслідок останніх подій переведуть із категорії “вільна” в категорію “частково вільна” в рейтингу Freedom House, це може мати сумні політичні наслідки. Західні суспільства знову почнуть розглядати Україну як таку, що вагається між демократією та авторитаризмом, а не як державу, яка прийняла європейські цінності. Україна опуститься в категорію таких держав, як Молдова або Вірменія — напівдемократичних режимів, які, можливо, ЄС і сподівається одного дня включити до свого складу, але сьогодні вони далекі від здобуття перспективи членства. Не окремим послам або чиновникам ЄС, а народові Європи — включно з самими українцями! — нові політичні вожді України повинні довести свою прихильність до демократичних цінностей і верховенства права.

Найнесподіваніші й політичні рішення КСУ

2001 рік
Визнав неконституційним указ Президії Верховної Ради від 1991 року про заборону діяльності Комуністичної партії України.

2002 рік
Офіційно повідомив, що грошова застава для кандидатів у народні депутати не обмежує право громадянина бути обраним. Визначення ж розміру застави є питанням політичної доцільності й до компетенції КСУ не належить.

2003 рік
Визначив, що другий термін повноважень президента Леоніда Кучми слід вважати першим, оскільки вперше він був обраний президентом до набуття чинності Конституції 1996 року, й надав йому офіційний дозвіл балотуватися на виборах у 2004 році. Проте Кучма цим шансом не скористався.

2007 рік
Розтлумачив, що звільнити прем’єра, міністра оборони та міністра закордонних справ Верховна Рада може й без подання президента. Звільнення парламентом міністра закордонних справ Володимира Огризка та міністра оборони Юрія Єханурова в 2009 році відбулося без зайвого галасу.

2008 рік
Підтвердив право народу на ухвалення Конституції на референдумі, проте вказав, що для цього необхідно прийняти новий закон про референдум, у якому визначити порядок його проведення. Фактично поставив хрест на ідеї Віктора Ющенка ухвалити свій проект Конституції на референдумі в обхід Верховної Ради.

Роз’яснив термін “коаліція”, зазначивши, що це об’єднання фракцій, загальна кількість членів яких становить конституційну більшість. Чим підтвердив легітимність коаліції БЮТ та НУ—НС навіть після того, як один бютівець і один нунсівець заявили про свій вихід із більшості, через що фактична чисельність зменшилася до 225 депутатів.

Пояснив президентові, що той зобов’язаний проголосити референдум за народною ініціативою, якщо його ініційовано з додержанням вимог Конституції та законів. Проте Віктор Ющенко так і не оголосив референдум із питань необхідності вступу до НАТО та ЄЕП, за проведення якого потрібну кількість підписів було зібрано ще в 2006 році.

2009 рік
Повідомив про відсутність у парламенту права звільняти голову Національного банку без подання президента. Володимир Стельмах і далі очолює НБУ, хоча в грудні 2008 року парламент висловив йому недовіру, а через місяць скасував власну постанову про його призначення в 2004 році.

Пояснив, що подання президентові кандидатури прем’єра належить винятково до повноважень коаліції. Не підтвердив необхідності перепризначати прем’єра в разі створення нової коаліції. Віктор Ющенко не отримав підстави для видання указу про розпуск парламенту.

Визнав неконституційною постанову Верховної Ради про проведення президентських виборів 25 жовтня 2009 року.

Визнав неконституційним закон про тимчасові слідчі комісії через порушення процедури введення його в дію. Заблокував можливість розпочати процедуру імпічменту президентові.

Відредагував своїм рішенням новий закон про вибори президента. Зокрема визнав неконституційними норми про необхідність обов’язкового перебування виборця на консульському обліку, проживання кандидата на посаду члена виборчої комісії на території, де розташована дільниця, неможливість оскаржити в суді протоколи виборчих комісій про підрахунок голосів. Водночас визнав конституційним скасування інституту відкріпних посвідчень.

2010 рік
Визнав неконституційною постанову парламенту, якою встановлювався тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади Вищою радою юстиції. Нагадав депутатам, що питання має бути врегульовано винятково законом. Призначати суддів на посади зараз нікому, не виключено, що більшість запропонує уповноважити на це президента.

Визнав відповідними Конституції положення законопроекту щодо обмеження депутатської недоторканності й заперечив проти обмеження недоторканності президента.

Розтлумачив, що окремі народні депутати мають право брати участь у формуванні коаліції, навіть якщо вони не належать до фракцій, що ініціювали її створення.

 Андреас УМЛАНД