Ось куля пролетіла: про замах на життя Трампа й не тільки

Траєкторія кулі з гвинтівки Томаса Крукса пролягла в кількох міліметрах від голови колишнього президента США. Загинув один з учасників мітингу, ще двоє — в критичному стані, але сам Трамп залишився живим, відбувшись пораненням вуха. Його поведінка під час цієї драматичної події викликає повагу: він не виглядав переляканим, зумів швидко зібратись і навіть звернувся до своїх прихильників, закликавши їх “боротися”. Фото Трампа із закривавленим обличчям і здійнятим догори кулаком на тлі американського прапора вже набуло майже іконічного статусу.

Розслідування замаху перебуває на початковій стадії, зокрема наразі незрозуміло, що могло мотивувати його автора, який був членом Республіканської партії. З певною обережністю варто оцінювати й ступінь упливу замаху на президентські перегони: можливо, він буде меншим, ніж це здавалося в перші години після скоєння злочину.

Принаймні перше опитування суспільної думки, здійснене авторитетною компанією Ipsos 16 липня, засвідчило, що перевага кандидата від республіканців над його конкурентом від демократів залишається в межах статистичної похибки — 2%. Ці дані є попередніми, треба уважно стежити за подальшою еволюцією настроїв виборців, особливо в так званих мінливих штатах, які й визначать долю президентських перегонів. Наразі в них стабільно переважає Трамп: це підтверджують дані останнього опитування суспільної думки, профінансованого донорами Демократичної партії.

Намаганням зміцнити позиції в цьому стратегічно важливому сегменті американського електорату пояснюють республіканські інсайдери вибір Трампом кандидатом у віцепрезиденти США молодого за віком (39 років) і за часом перебування у великій політиці (обраний 2022 року за підтримки колишнього президента) сенатора від штату Огайо Джея Венса. Виходець із родини з низькими статками, що проживала в одному з депресивних регіонів США, колишній морський піхотинець із досвідом служби в Іраку, людина, яка сама себе зробила, вправний комунікатор Венс є уособленням “американської мрії”, що, за розрахунком Трампа та його найближчого оточення, має імпонувати робочому класу “глибинної Америки” (особистість Джея Венса заслуговує на окрему розмову, адже 2016 року він починав як нищівний критик свого теперішнього патрона, охрестивши його навіть “американським Гітлером”).

Висловлюють також думку, що зробивши вибір на користь Венса, який повністю поділяє його ідеологію, Трамп демонструє бажання забезпечити свою політичну спадщину, підготовляючи передачу “факела” трампізму новій генерації популістських політиків. Можна припустити, що ця мотивація лише посилилася після замаху в Пенсильванії.

Формальне затвердження кандидатур Трампа та його другого номера відбулося на з’їзді Республіканської партії в Мілвокі, столиці одного з мінливих штатів — Вісконсину. Ентузіазм, майже екстаз, який викликала серед делегатів поява колишнього президента в перший день роботи з’їзду, ще раз засвідчив повний контроль Трампа над Республіканською партією. За вісім років він зумів повністю трансформувати її в партію популістського типу, символом віри якої став лозунг “Америка понад усе”. Вона спирається на нижню (за доходами й освітою) частину американського “середнього класу”, або “американських робітників”. Таким чином у республіканському вимірі замах на життя Трампа сприяв подальшій консолідації його впливу на партію, для ядра якої він, за висловом одного з американських журналістів, набув статусу “напівбога”. В цьому сенсі показово, що кандидатуру Трампа у виступах на з’їзді підтримали його колишні політичні конкуренти — Рон Де Сантіс та Ніккі Гейлі. На з’їзді було також помітно бажання керівництва партії розширити її електоральну базу: серед спікерів було декілька представників чорношкірих американців, голова однієї з найбільших профспілок США й навіть така колоритна особистість, як популярна серед молоді телевізійна знаменитість і реперка Ембер Роуз.

Партійний конгрес закінчується сьогодні: з нетерпінням чекають на виступ Трампа, який він, за словами його радників, радикально переробив після замаху, зробивши акцент на необхідності національного єднання.

Наразі з’їзд Республіканської партії виглядає іміджево успішним: республіканці, об’єднані навколо безперечного лідера, випромінюють упевненість у перемозі на виборах. Тріумфаторські настрої республіканців різко контрастують із глибокою депресією, майже розпачем, який охопив демократів після катастрофічних для Джо Байдена перших президентських дебатів у червні.

З огляду на драматичність суспільної ситуації внаслідок замаху на життя Трампа численні критики чинного президента в Демократичній партії дещо зменшили тиск на Байдена з метою змусити його відмовитись від боротьби за переобрання на посаду президента до початку партійного конгресу в серпні. Їхнє завдання також ускладнюється тим, що він у цей час намагається позиціонувати себе як “батько нації”, гарант її цінностей, закликаючи до єдності, зниження градусу політичного дискурсу й уникнення конфронтації.

Втім, це затишшя, на мою думку, є тимчасовим: об’єктивні причини, що спонукають значну частину демократичного істеблішменту шукати заміну Байдену, нікуди не поділися. За даними вже цитованого соціологічного дослідження, 69% опитуваних вважають Байдена застарим для урядової роботи (49% — такої ж думки про Трампа), а впевненість у “гостроті розуму” Трампа майже вдвічі перевищує показник чинного президента. За опублікованими вчора даними агентства Associated Press, дві третини членів Демократичної партії дотримуються думки, що Байден має знятися з президентських перегонів і дозволити демократам визначитись із новим кандидатом.

Дедалі активніше за зміну Байдена висловлюються демократи-конгресмени та кандидати від Демократичної партії на виборні посади, які побоюються, що непопулярність Байдена стане на заваді їхньому обранню або переобранню на новий термін. Озвучують інфернальний для демократів сценарій завершення виборчого сезону, коли вони втратять контроль як над виконавчою, так і над законодавчою гілками влади. Про можливість таких наслідків Байдена попередили під час приватних візитів минулого тижня лідери демократів у Сенаті та Палаті представників Чак Шумер і Гакім Джеффріс.

Великі донори припинили фінансування його президентської кампанії.

Сам Байден, відомий своїм затятим характером, наразі не виявляє наміру залишити президентські перегони, покладаючись на поради вкрай вузького кола членів його родини, старих друзів і президентських радників, які, схоже, не повною мірою інформують його про серйозність ситуації навколо його переобрання.

Аби мінімізувати репутаційні втрати після дебатів і переконати тих, хто сумнівається в його здатності працювати на посаді президента ще чотири роки, Байден дав велику прес-конференцію та розлоге інтерв’ю телеканалу NBC, поновив передвиборчі мітинги, здійснив серію телефонних дзвінків і зустрічей із політиками-демократами й донорами. Оцінка ефективності цих заходів залежить від того, який варіант виходу з кризи всередині Демократичної партії підтримує та чи та особа. Нинішнє керівництво Національного комітету демократів, яке підтримує Байдена, просуває ідею щодо віртуального голосування делегатів для ухвалення його кандидатури ще до початку роботи з’їзду, аби виключити можливість виникнення дискусії безпосередньо на форумі демократів.

Водночас, згідно з останніми повідомленнями ЗМІ, Байден почав дослухатися до аргументів на користь відмови від участі в президентських виборах.

Інша проблема чинного президента — необхідність знайти правильну тональність виступів під час виборчої кампанії з урахуванням замаху на життя Трампа, яка б дала змогу продовжити критикувати його особистість і програму, але водночас не давала б республіканцям приводу для звинувачень у створенні клімату, здатного провокувати нові акції, спрямовані проти конкурента. На першому передвиборчому заході в Лас Вегасі Байден зосередився на критиці політики Трампа, свідомо ухиляючись від персональних звинувачень. Подивимось, скільки протримається вербальне перемир’я з обох боків, чи відбудеться реальне зниження температури політичних суперечок, адже передвиборчі стратегії обох команд базуються на протиставленні не лише політик, а й персоналій кандидатів.

З-посеред республіканських політиків, відомих агресивною риторикою на адресу політичних опонентів, вирізняється кандидат у віцепрезиденти США Джей Венс. Нам він більш відомий як один з провідних антисимпатиків України в Сенаті США. Після початку російської агресії Венс сказав, що “його геть не обходить те, що відбувається в Україні”. В Сенаті він очолив опозицію наданню допомоги нашій країні (включно з протидією ухваленню багатостраждального законопроєкту про додаткову безпекову допомогу), наголошуючи, що подальше фінансування “нескінченної війни в Україні” не відповідає інтересам США. Він песимістично ставиться до шансів України перемогти у війні й можливості США надати нашій країні достатню кількість зброї та боєприпасів. На думку Венса, концентрація зусиль США на допомозі Україні відволікає увагу від інших важливіших проблем — таких як відносини з Китаєм. Відповідно він підтримує ідею початку переговорів із Росією.

Вибір на користь Венса означає, що Трамп у разі обрання має намір продовжити зовнішню політику своєї першої каденції, включно з розворотом від Європи та послабленням союзницьких відносин із країнами континенту. Зростає загроза істотного зменшення або навіть повного припинення допомоги Україні та просування планів закінчення війни за принципом “мир за будь-яку ціну”.

Ці невеселі очікування підтверджуються виступами на республіканському з’їзді скандальної конгресвумен Марджорі Тейлор-Грін, головної опонентки наданню допомоги Україні в Палаті представників, та особливо відомого інвестора в новітні технології Девіда Сакса, який звинуватив Байдена в тому, що той нібито спровокував Путіна на війну, змарнував мільярди доларів американських платників податків на допомогу Україні, сприяв ескалації бойових дій і зірвав усі спроби мирних переговорів із Росією. Зауважимо, що зміст виступів на партійних з’їздах зазвичай узгоджують із організаторами.

Нове сходження Дональда Трампа на президентський Олімп усе ще має статус гіпотези, хоча його ймовірність останнім часом збільшилася. Вже зараз очевидно, що допомога Україні не належатиме до пріоритетів партії та її лідера. Згадок про неї або війну немає у передвиборчій програмі республіканців. Позиція тих, хто вважає, що підтримка нашої держави в протистоянні російській агресії не обумовлена національними інтересами США, стає в партії домінантною. Нам і нашим європейським партнерам треба зробити з цього відповідні висновки й розробити план конкретних дій, аби забезпечити надходження в Україну озброєння та боєприпасів. Інакше зима, як завжди, настане раптово. 

Олег ШАМШУР, Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004—2005), посол України у США (2006—2010), посол України у Франції (2014—2020)