Олесь Доній: Частина партбосів готові молитися на ув'язнену Тимошенко, але не узгоджувати з нею реальну політику

Олесь Доній, народний депутат України від блоку Наша Україна — Народна Самоборона — одна з головних постатей українського демократичного руху. Він в Києві засновував Українську Студентську Спілку на початку 90-х, був одним з головних організаторів студентського голодування. Він сидів у КПЗ та Лук’янівському СІЗО — за те, що взяв на себе відповідальність за захоплення Університету Шевченка під час “Студентської революції на граніті”, він отримав струс мозку під час ратифікації Харківських угод. Його машину пошкодили невідомі під час акцій на захист української мови цього літа.

Він програвав та вигравав вибори із різними політичними силами у різні часи. Однак, цього разу, під час, здається, максимальної мобілізації порядного політикуму, Донія в списках кандидатів “Об'єднаної опозиції” не виявилося. Чому? Як він сам це сприймає? Як він дивиться на шанси української демократії в принципі? Відповідати на ці питання на зустріч в УНІАН Олесь Доній прийшов у симпатичній футболці із двома смішними фігурками та надписом: “Навчи друга розмовляти українською”.

- Олесю, як ви оцінюєте передвиборчий список “Об'єднаної опозиції”? Чому там не опинилися ви і Тарас Стецьків?

— Насамперед, я хочу сказати таке. Сьогодні людина, яка є порядною та стоїть за європейське майбутнє вашої держави не повинна голосувати за діючу владу (це Партія регіонів України та комуністи). Вона повинна голосувати за один з опозиційних списків. Наразі є три опозиційних списка: Батьківщина, Удар та “Свобода”. Будь- яка політсила, представлена опозицією, краща за існуючу владу, бо вона більш проукраїнська, більш демократична, більш проєвропейська. Тому у будь-якому разі слід голосувати за опозицію. Якщо ж аналізувати існуючу ситуацію в політичних партіях, то я завжди казав, що успіх опозиції залежить від двох речей: єднання та самоочищення. Це необхідно для того, щоб суспільство повірило опозиції. Бо значна частина людей, яка вже перебувала при владі, а зараз є в списку опозиції, на жаль, втратили довіру громадян внаслідок внутрішніх чвар, недостатньої боротьби з корупцією, недостатнього проведення реформ. І для того, щоб суспільство повірило опозиції, повторю, необхідне очищення та припинення внутрішніх чвар. І тут, якщо починати аналізувати, бажаного ефекту всі звернення експертів та журналістів не принесли. Не принесли, бо, на жаль, в Україні партії не є демократичними інституціями. Коли партії — це демократичні інституції, висування кандидатів відбувається знизу догори. Тобто, регіональні організації висувають кандидата, потім відбувається обговорення, потім затвердження. В Україні такого не відбулося. На жаль, нема у нас демократії на рівні партійних структур. Наприклад, по Закарпатському округу висувався кандидатом Олександр Солонтай. Це людина, яка брала активну участь в акціях “Україна без Кучми”, “За правду!”, яка починала “Пору”. І залишилася серед тих, хто не здався. Це та “Пора”, яка лягала під колеса автобусів з “каруселями”. Це ідейна та дієва людина. Його висунула Закарпатська “Батьківщина”, та підтримали інші опозиційні партії Закарпаття, але як тільки кандидатура дійшла догори, його хтось заблокував. Тобто, не діє принцип висування кандидатів знизу. Відповідно, не зрозуміло, хто формує список. Існує безліч гіпотез того, хто формує. Але якщо лише під загрозою демарша Юрія Гримчака, за півгодини до з’їзду, звідти викреслюється ім’я Катерини Лук’янової, яка мала бути номером 61 списку, то це — присуд. Нагадаю, що вона була членом Народної Самооборони, і власне депутатом стала тому, що її взяв Юрій Луценко. Катерина Лук’янова спочатку кидала яйця в Литвина під час ратифікації Харківських угод. А через два дні перейшла в коаліцію. Нагадаю, що у групи Народна Самоборона в парламенті було вісімнадцять людей. І якби вісімнадцять осіб не взяли гроші та не пішли в тушки, то Луценка не посадили б. Бо це було політичне рішення. З тих вісімнадцяти залишилось з ним лише шестеро.

 — Коли самі оборонці стали тушками, а Луценко ще був на волі, він казав з такою гіркотою: мовляв, прийшли ті тушки до нього, та сказали: пробач, хотіли заробити, це наш шанс, пробач, тиснуть на бізнес. Юрій Луценко не називав, хто саме це був. Але не важко здогадатися.

— Та справа не лише в поведінці самої Лук’янової. Там було багато людей, які прийшли в парламент без політичного бекграунду. І Новіков, і Бобильов. Але справа в іншому. Хто її лобіював, щоб вставити в список опозиції?

- Кажуть, що Жванія…

— А я не знаю. Я можу підозрювати, але ж це ненормально!. Я чув різні версії: Жванія, Мартиненко, Яценюк, Турчинов, Клюєв, Львовочкін. У тому проблема, що нема колегіального рішення, хто би брав на себе відповідальність за зустрічі із кандидатами, які висували обласні організації, не було публічного обговорення кандидатур. Але, за великим рахунком (хоча, очевидно, що там є потенційні тушки) списки ще не найгірші. Проблемніше — підбір кандидатів по мажоритарних округах. Більше того, мені приємно, що в списку є багато людей, які стояли зі мною пліч-о-пліч на протестах. Це і Андрій Павловський, і Остап Семерак, і Михайло Волинець, і Вячеслав Кириленко, і Юрій Гримчак.

- Ви вірите, що 91-ий номер ще одного фігуранта кримінальної справи — за боротьбу проти ратифікації Харківських угод — Юрія Гримчака — прохідний?

— Так, 90 вони мають взяти і це буде правильно і нормально. Окрім того, Юрій матиме вищу позицію, бо швидше за все Юлію Тимошенко та Юрія Луценко (і, можливо, ще двох) знімуть з реєстрації. І взагалі в списку багато порядних людей. А те, що туди потрапив, окрім порядних, ще й невідомо хто, то це наслідок залаштункових ігор партійних босів. Більше проблем по мажоритарних округах. Деколи здається, що туди спеціально добиралися кандидатури на програш. Тобто, з одного боку люди начебто висунуті, але бачимо, що кандидатура відверто слабша, ніж “опозиційні” конкуренти з боку влади, буцімто позапартійні, олігархи.

Але, я думаю, що по мажоритарних округах ситуація не програна. І я роблю все, щоб переконати Батьківщину, Удар, Свободу та самовисуванців узгодити єдину кандидатуру на кожному окрузі, незалежно від того, до якої політичної сили кандидати належать. Бо, якщо висувається письменник, автор “Чорного ворона” Василь Шкляр, то він висувається від Собору, і мені здається, що з такою людиною слід домовлятися, і слід підтримувати її всім. Або, скажімо, йде на округ самооборонець Тарас Стецьків, який, на відміну від Каті Лукянової, не перебіг до регіонів. З ним також слід говорити. Так, списки дещо зіпсовані. Але ситуація із округами не втрачена. Поки що. Бо у випадку такого неузгодження кандидатів та програшу, виникне ситуація, коли у Регіоналів буде триста голосів. Конституційна більшість, і це — небезпека. Бо з формальної точки зору, вони не візьмуть триста голосів відразу по наслідках виборів, але якщо Регіони та Янукович усвідомлять, що вони не виграють відкриті президентські вибори, то можуть захотіти зробити Конституційну реформу і для цього “докупити”, дожати ці 300 голосів. Для цього вони вже створили Конституційну асамблею, це фактично консультативно-дорадчий орган при президенті. Тоді вибори президента будуть перенесені в парламент, і тоді вже два терміни Януковича, а потім два терміни його сина стають реальністю. І про це недаремно сказав Чечетов. Вони пробують грунт.

А якщо вони змінять Конституцію, дозволивши сидіти на чолі держави сім років, то термін сім’ї Януковича буде взагалі двадцять вісім років. Для цього депутатам будуть пропонувати захмарні суми. Тобто по десять мільйонів чи більше, як пропонувалося, коли 2007 року було голосування за усунення Тимошенко. Якщо треба буде докупити п’ятдесять депутатів — це півмільярда доларів. Для олігархів це значно дешевше, ніж президентська кампанія.

Ось чому важливо обирати людей, які зможуть протистояти тиску коштів, тиску податкової. В політику сьогодні як ніколи потрібний призов порядних людей. А якщо такого не відбувається, то апокаліптичний сценарій уможливлюється. Ми обираємо зараз не парламент, ми обираємо майбутнє, і, можливо, на двадцять років. І це серйозна проблема для різних списків. Наприклад, Андрій Шевченко (тепер — впередукраїнець) — чудовий футболіст, який може бути чудовим тренером, але, коли копнути його бекграунд, то він був членом СДПУ(о), як і вся команда Динамо-Київ, коли це було потрібно Медведчуку і Суркісу. В списку Удару є Куніцин, і це мене теж дуже здивувало. А потрібно обирати тих,на чию чітку позицію можна сподіватися!

- Список Кличка зганьбився по стількох позиціях, що навіть не хочеться згадувати.

— Втім, чисто технологічно, там багато позитиву. Мені підходи по формуванню списку Удару сподобалися більше. Вони взяли Матіос, а це зв'язок із творчою інтелігенцією. Взяли Оксану Продан, а це — зв'язок з Податковим майданом. У першій десятці у них чотири жінки (а це — шлях до гендерної рівності, тобто до європейських цінностей). За Павла Розенко (експерта з соціальних питань, колись — першого заступника міністра соціальної політики) мені дуже приємно. Я знаю його з 1989 року, коли разом творили Українську Студентську Спілку і разом брали участь в “Студентській революції на граніті”. Експертне середовище там представлено непогано. Та й взагалі, мені було приємно, що Кличко взяв участь у проектах нашого мистецького об’єднання “Остання барикада” по захисту української мови. Хоча й там, в УДАРі, після першої двадцятки починається люди з багатьма невідомими в питаннях їх бізнесу…

На жаль, списки ми не поправимо. Так формується політика. Але поправити мажоритарні округи можна та доцільно. З формальної точки зору, я претензій до “Об’єднаної опозиції” не маю і не можу мати. Ну, не можу я образитися на “Батьківщину”, бо я позапартійний. Як громадянин, я можу бути незадоволений. Бо я неоднарозово казав, що хотів би, аби політика покращилася, очистилася. Але з формальної точки зору претензій бути не може.

Думаю, що я отримав таке за мою позицію. Я ще напередодні виборів 2007 року неодноразово казав, що не здаватиму картку. Я завжди голосую сам своєю карткою особисто. І я єдиний депутат, хто так голосував протягом всієї каденції. Більше такого немає. З першого дня, коли я підняв це питання на фракції, не знайшов жодного голосу підтримки. І більше всіх мені діставалося від рідних “союзників”. Мовляв, я ламаю дисципліну.

- А ми тут думали, що прояв дисципліни — це голосувати, як вирішила фракція, а не голосувати чужими картками.

— Ну, була ситуація, коли тиск був шалений. Але моя принциповість не підпорядковуватися злочинній вказівці (бо порушувати Конституцію та здавати картку — це злочинна вказівка) повинна була мати наслідки, я мав понести покарання. Я отримав покарання, але я не каюсь. Я зараз вчинив би так само. І те, що не взяли в партійний список — нічого страшного. На цьому життя не закінчується. І якщо є вибір між мораллю та благом, то мораль важливіша. Якби я думав інакше, я би 2007 року взяв 10 мільйонів, щоб не голосувати за призначення уряду Тимошенко. Це захмарні гроші. Більше того, за чутками ті, хто перейшов до коаліції (Бут та Рибаков), кажуть, могли торгуватися та більше взяти. Але, сподіваюся, що я показав: політика — не брудна справа. Вона брудна, коли нею займаються брудні люди.

- Але Юрій Луценко також дивно повівся, він вболіває за своїх самоборонців, які не потрапили в список, але місце партійному списку віддав дружині...

— Мені не дуже етично це коментувати. У нього значно більший хрест, який він зараз несе, можливість для осмислення. Якби я чинив, це було би інакше. Але це вибір кожного. Я часто сперечався із Юрієм. Я був категорично проти, щоб він очолював МВС, бо казав, що це не його ділянка. Я казав, що не буду здавати картку, хоч йому це і не подобалося. І всі люди, хто йому опонували, вони йому підставляють плече, коли він опинився в реальній проблемі. А ті, хто носив папери та дивилися в рота (Лук'янова, Новіков), перебігли. Це — повчальна історія для політика. Що поважати: слухняну готовність до облизування чи тих, хто здатен опонувати? Але сперечатися з ним в цій ситуації, в якій він опинився сьогодні — не буду.

- А ви підете по мажоритарному округу?

— До мене звертаються різні регіони, Тернопілля, Франківщина, Київ. Але, щоб йти по мажоритарці, потрібний фінансовий ресурс, а я живу на зарплату. Щоб дозволити собі балотуватися треба мати підтримку. Павло Кужеєв, журналіст “5 каналу”, у Фейсбуці запропонував: давайте скинемося Донію на вибори. Хоча ми з ним не розмовляли про таке. Люди відгукуються, але фінансовий стан нашого середовища не дуже високий і навряд чи дозволить стільки назбирати.

- Якби раніше почати збирати гроші, може б і зібрали.

— У найближчі два дні прийму рішення. Все-таки я виборчі кампанії і вигравав, і програвав. На початку 90-х це робилося без грошей. Але з кожним роком, з кожною новою каденцією, це все більше та більше перетворювалося на нові фінансові піраміди та роздачу коштів. І змінити ситуацію і переконати суспільство, що слід не збирати кошти, а навпаки, якщо вони хочуть мати представника в політиці, самим фінансувати, це дуже непросто. Відповіді ще нема.

- Кажуть, що цей парламент буде дуже короткий, що його незабаром розпустять, ви згодні?

— Ні, якщо Рада буде програна опозиційними силами, якщо побачимо, що здаються мажоритарні округи, то Янукович буде зацікавлений у максимально довгому житті цієї Ради. І нагадаю, що ця Рада була обрана на чотири роки. Потім їй продовжили повноваження на рік. І дехто, хто голосував за продовження повноважень, був виключений зі списку Батьківщини, а в цей партійний список його знову включили.

 — Руслан Богдан?

— Так, він в списку є. Виявляється, для “опозиційних” партбосів не такий великий гріх, голосувати разом з Партією регіонів за продовження життя Верховної Ради. Але, повертаючись до того, чи розпустять парламент. У випадку програшу демократичних сил — не розпустять. Більше того, якщо опозиція програє мажоритарників, вони зможуть продовжити собі термін ще на сім років. Якщо регіоналам вдасться “докупити” конституційну більшість, і ця Рада їх задовільнятиме, то для чого їм ризикувати? Тож, для того, щоб рада була “коротка”, опозиції спочатку слід перемогти.

До слова, швидка ротація парламентів на зламних етапах, це — корисна річ. В переломні моменти деякі країни Центральної Європи обмежили терміни функціонування своїх парламентів до двох років. І це, як на мене, оптимальний шлях. Краще мати дострокові вибори та витрачати гроші на це, аніж заскорузла та пожиттєва влада буде пити соки населення та висмоктувати набагато більше їхніх коштів та сил вічно. Коли система демократизується, можна повернутися до періодичності чотири-п'ять років.

- Великий капітал мав вплив на всі списки, включаючи опозицію, чи не так?

— Великий капітал приватизував українську політику. На початку 90-х політика — це була віра та ідеї, але ми не усвідомлювали ваги капіталу. Вихідці з номенклатури, компартії його усвідомлювали. І вони призначили бізнесменами вихідців з компартії, комсомолу, КГБ пізніше до них приєднався криміналітет. Великий олігархат потім взяв та прикупив партії, причому, як проросійські, так і проукраїнські. Частина цих олігархів була в різних списках. Вони можуть змінювати прапори, орієнтири, цивілізаційний вибір — європейський чи євразійський. Політика стала такою у тому числі тому, що вони довели населення України до напівжебрацького стану, і воно не здатне утримувати партії та громадські організації за рахунок членських внесків. Це ж так для них просто, купити партію, а потім впливати на партійних лідерів, якщо немає прозорої ситуації. Змінити ситуацію можна, якщо населення почне утримувати та контролювати партії. Тому ми зараз створюємо Комітет захисту української мови. І я пропонуватиму систему з членськими внесками. Ми не чекаємо, що хтось буде за це платити. Але це, я розумію, це крок до зміни свідомості.

 — По-вашому, опозиція буде щиро боротися, щоб Тимошенко вийшла з тюрми?

— Влада робить все, щоб Тимошенко перетворилася на вічного Нельсона Манделу в тюрмі. І щоб вона за жодних обставин не вийшла. Якщо Євросуд випустить її по одній справі, то вони вигадають іншу. Бо реально розуміють, що саме це — Тимошенко у тюрмі — реальна альтернатива президентській кампанії. Щоб Тимошенко не мала можливості впливати на політичну силу, вони вигадали нову тактику по недопуску до неї депутатів. Кримінальний кодекс містить норму, що депутат може будь-коли відвідати ув'язнену. Вся інформація надходить від однієї-двох осіб. Телевізор можна дивитися до 21-ї години. А там, в ефірі, понад 80% виступів належить владі. В цій ситуації реальний контроль здійснювати важко. Але, безумовно, ім'я та гасло Юлі опозицією використовується по повній. Це нагадує “Скотний двір” Оруела та молитви на череп. Тоді це була пародія на мавзолей. Але це і аналогія, про те, що частина партбосів готові молитися на ув'язнену Тимошенко, але не узгоджувати з нею реальну політику.

- Олесь, ви створили Комітет захисту Української мови. Чому ви думаєте, що він стане він чимось помітним в громадському житті?

— Ця влада почувається впевнено, бо вона агресивна, вона зневажає будь-які правила гри. І щоб її подужати, недостатньо десяти конкуруючих партій та ста громадських організацій. Щоб подужати цю владу, необхідне єднання. Єднання типу “Солідарності” в Польщі у 80-ті. Єднання на зразок Народних фронтів країн Балтії, Народного Руху України зразка 1989 року. І зараз необхідне об'єднання чисельних громадських структур. Бо десять конкуруючих між собою опозиційних партій і сто конкуруючих між собою громадських організацій цю владу не повалять. Надто вона, ця влада, агресивна і нахабна. Думаю, що суспільство дозріє до цього десь через півроку після парламентських виборів. Мусить дозріти. Але нагадаю, що за рік до 1989 року, коли був створений Народний рух України, 1988 року було створено Товариство української мови, як перша велика об'єднавча структура для патріотичних сил. Формально, це була структура на захист української мови, а реально це була структура, яка об'єднала людей, готових боротися за незалежність України. А наступним етапом стало створення громадсько-політичної структури, якою став Народний Рух України.

І зараз ми, кілька інтелектуалів: Василь Шкляр, Микола Княжицький, Ніна Матвієнко, Олександр Бригинець і я, вийшли з ініціативою створення комітету на захист української мови. До нього одразу ж долучилися майже всі відомі політв'язні, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Степан Хмара, Ігор Калинець, Мирослав Маринович. Долучилося багато відомих журналістів, відомі актори та режисери, громадські діячі, політики, музиканти. Ця структура буде не лише боротися із законом Колєсніченка-Ківалова, а матиме позитивну програму. Коли українофоби наступають, а ми просто захищаємося, не йдемо у наступ самі — то це змагання на своїй території, це завжди програшна стратегія. Ти програєш, якщо не зараз,то через 10 років. Ми беремо участь у всіх акціях протесту. Але ми виходимо на культурні проекти. Перший проект, це “навчи друга говорити українською!”. Ми демонструємо, що не маємо зневаги чи агресії до російськомовних громадян. Російськомовний громадянин України — друг. Українці просто хочуть підвищити культурний рівень, бо з кожною новою мовою культурний рівень підвищується. А нова мова, це і нова література, і нова музика, і нове коло спілкування. Тож наше завдання — взяти шефство над одним російськомовним другом, щоб навчити його української. Ще одна програма — система безкоштовних курсів української мови, які вже роблять по понеділках-середах безкоштовно у Гостинному дворі. Такі курси починаються також у Луганську. Це повинна робити влада, але навіть за помаранчевої влади це не було зроблено. Тому ми робимо це. А другий проект — Український Народний Університет. Багато людей, які долучилися до Університету, готові їздити по Україні та читати лекції на гуманітарні теми. Тобто, щоб вивчити мову не досить лише мовних курсів та кола спілкування. Потрібно показати ще й глибину мовної культури. Відповідно, лекції з історії, культурознавства, культурології будуть проводитися по всій Україні. І будуть проводити їх люди зі знанням і з ім'ям: Маринович, В'ятрович, Кіпіані, Гарань, Брюховецький, Овсієнко, Фінберг, Стріха, Забужко та інші. Під Українським домом під час акцій на захист української мови ми проводили апробацію цього проекту. Це свого роду модернове просвітництво. На Волині в рамках фестивалю Бандерштат проводився ми теж проводили лекції від Народного університету. І наші лектори готові їздити: Севастополь, Одеса, Горлівка, Вінниця, Чергнігів, Житомир. Це шлях довготривалий, але важливий для України. Вибори — це хоч і важливе, але одномоментне явище. Культура-річ вічна, тож ми докладатимемо всіх зусиль на підвищення культурного рівня нації.