Олег Бахматюк: Нова криза буде набагато більшою, ніж у 2008 році

Хоча останні два роки практично до кожного великого “не-регіонального” бізнесмена виходили з пропозицією поділитися частиною власності. Свій успіх він пояснює лише працездатністю і вперто відкидає припущення, що в нього з'явився партнер із числа можновладців.

Свого часу Бахматюк був власником облгазів, які перепродав Фірташу, і навіть два тижні працював заступником глави “Нафтогазу” в 2006 році.

У тому ж році на виборах до парламенту він мав балотуватися в складі БЮТ, але так не потрапив до списку через спротив тодішнього оточення Тимошенко. У підсумку, ті люди давно пішли з БЮТ, а Тимошенко залишилася без депутата, який міг би стати матеріальною підпорою в складний для неї час.

Доля склалася інакше, Бахматюк уникнув походу в депутати і тепер про це не шкодує: “Я маю багато знайомих у політиці. Вони нормальні люди, але абсолютно неефективні. У бізнесі, принаймні, щось від тебе залежить”.

36-річний Бахматюк призначає зустріч у ресторані “Фелліні” та протягом розмови п'є виключно фруктовий чай. Бізнесмен говорить дуже швидко, немов намагається вимовити за одну хвилину максимальну кількість слів.

У 2010 році очолюваний Бахматюком холдинг “Авангард” продав 20% своїх акцій під час публічного розміщення в Лондоні за 216 мільйонів доларів, оцінивши всю компанію в 1 мільярд.

Сьогодні Бахматюк є власником аграрних холдингів “Авангард” і “Укрлендфармінг”, які зосереджені на трьох товарних позиціях — цукор, кукурудза і яйце. “Ми зараз десь друга компанія в світі, і можемо стати номером один по об’єму виробництва”, — мріє Бахматюк.

Крім того, останніми тижнями про Бахматюка згадують в зв'язку з війною за VAB Банк з міноритарним акціонером фінустанови Сергієм Максимовим.

Після публічного розміщення акцій “Авангарду” Бахматюк має бути публічним, тому інтерв'ю з ним можна регулярно побачити на шпальтах газет. “Чим частіше я виступаю в пресі, тим краще для інвесторів. А ще раз на квартал я зобов'язаний проводити відео-конференцію, де маю відповісти на всі їхні запитання”, — каже він.

Український журнал Forbes оцінив його статки в 1 мільярд доларів і поставив на восьму сходинку рейтингу найбагатших, вище за тих же Дмитра Фірташа, Олександра Ярославського, Петра Порошенка і Сергія Тігіпка.

Більш-менш зрозуміло, як стали мільярдерами ці люди. Але як Бахматюк, про якого декілька років тому чуло не так багато людей, став власником мільярдного бізнесу? Протягом інтерв'ю “Українська правда” намагалася отримати від Бахматюка відповіді на ці питання, які читайте далі.

— Президент і прем’єр-міністр України обіцяли, що “покращення життя настане вже сьогодні”, бізнесу стане легше. Ви відчули покращення життя для великого українського бізнесу?

— Я вже 17 років в бізнесі, і ще не зустрічав влади в Україні, яка би не заважала. Для мене ідеальна влада, яка б не заважала. Як би не мінялись керівники України, середня ланка українського чиновництва 20 років незмінна. На ній вмирають всі ідеї. І самий прекрасний і розумний президент нічого не зможе зробити.

Підвищувати тарифи на газ треба, але слід чітко давати адресні дотації тому спектру людей, які цього потребують. Треба стимулювати загальнонаціональні програми енергоефективності, починаючи з таких примітивних, як встановлення склопакетів.

Що робилося в Україні з митами на вивіз зерна? У нас діє принцип радянської ідеології. Тому що всі наші політики, комуністи, чи націоналісти, сповідують в економіці соціалістичну політику Карла Маркса. От для чого були обмеження на експорт зерна в минулому році?

Втрати тільки від ціни — близько 17 мільярдів гривень. Це те, що міг би заробити український виробник і направити на розвиток аграрного сектору. Щоб безплатно цілий рік роздавати хліб бідним прошаркам населення, треба було 2 мільярди 200 мільйонів.

У селі живе 16 мільйонів людей — це дійсно найбідніша верства населення. Всі згадують перед виборами про дві речі — про мову і про село. Кричать: “Село гине!” Та інфраструктура ледве животіє. Тому необхідно наповнити кровоносну систему.

З 1991 року урбанізовано 7 мільйонів людей. Це навантаження на інфраструктуру, це соціальне навантаження, це злочинність, це безробіття. Це величезні соціальні видатки. Що таке сільське господарство в Європі? Це соціальний проект зайнятості населення. Тому дотації сільському господарству доходять до 80%. Бо їм набагато дешевше платити, щоб люди залишалися на сільській місцевості, ніж щоб вони урбанізувалися.

А в Україні є унікальний шанс зробити соціально-економічний проект. Тому що сам потенціал землі в цьому допомагає. Туди мають бути направлені максимальні дотації, на стимуляцію життя на селі, на підтримку бажання молодих. Те, що зараз зробила Бразилія. Вони вийшли на перші позиції в світі по м'ясу птиці, м'ясу свині тощо. Зараз Бразилія має більші впливи, ніж та сама Росія, це номер один в світі по продажах протеїнової групи.

— Як ви зробили свій капітал? Ви — молода людина, але вже один із наших топ-бізнесменів.

— Це так пишуть в пресі. Насправді, то все умовні оцінки, гра для дорослих.

— Вам приємно бачити своє прізвище в рейтингу “Форбс”, де ви посідаєте сьому сходинку?

— Я спокійно на це реагую. По-перше, я вважаю, що ці всі речі досить умовні. Зараз у світі відбувається така корекція ринку, в результаті якої всі раптом стали умовно коштувати в два-три рази менше. Потім знову все піде вгору.

Кажуть, людина коштує рівно стільки, скільки має ідей і реальних коштів. А все інше — це відносні речі. Деякі інтернет-ресурси коштують 60 EBITDA. У критичний період Mail.ru хоче взяти 4 мільярди, бо це — вплив на суспільство, а це вже капіталізація не грошових потоків, а політичних і емоційних потоків.

— А у вас не було ідеї вкладати в якісь інформаційні технології, в інтернет?

— Відверто — не було. Ми і так схожі на бізнесменів пострадянської епохи, які займаються всім і вся. Я теж займався нерухомістю, роздрібною торгівлею і масою інших проектів. В тому числі, одним з проектів був агросектор.

— Ви можете назвати загальну вартість “Укрлендфармінг” плюс “Авангард”, і який ваш сукупний об’єм боргу?

— Об'єм боргу — близько мільярда.

— А сукупна капіталізація?

— Ніхто вам цього не скаже, крім ринку. Я до цього так ставлюся скептично, бо можна принести оцінки одного, другого джерела, а потім знову якийсь журнал підхопить, я вийду на якесь місце в рейтингу — може вище, ніж був перед тим. Знову наживу якихось ворогів…

— А що, це викликає якусь негативну реакцію?

— Слухайте, я навіть не очікував, що це викликає масу реакцій! Причому від людей, на яких я ніколи не міг подумати. Ці рейтинги з оцінками статків — це така своєрідна гра для дорослих.

— Після виходу рейтингу “Форбс” до вас не приходили з пропозицією добровільно-примусово “поділитися” бізнесом?

— Я на це спокійно реагую. Я завжди готовий поділитися відповідальністю. Я ще просто не можу зустріти партнера, який би взяв весь спектр нашої діяльності. Ми готові до оптимізації, пустити будь-якого партнера, але всі, на жаль, приходять з іншими речами.

Єдина перевага аграрного сектору — це відсутність монополії. Питають, чи нема рейдерських захоплень? Звичайно, вони можуть бути, але більше для того, щоб вбити компанію. А щоб хтось взяв з метою працювати на її розвиток — я дуже в цьому сумніваюсь.

Я на місці прем'єр-міністра ставив би на Китай і Близький Схід

— Микола Азаров прогнозує, що Україну чекає нова хвиля кризи. Що ви думаєте?

— Однозначно. Я думаю, що ця криза буде набагато більшою, ніж у 2008 році. Просто ми зараз не відчуваємо цього.

Що таке була криза 2008 року? Це був величезний оптимізм і хвиля песимізму. А тепер загальний песимізм накладається на хвилю песимізму через спектр аналізу.

Що таке світовий фондовий ринок? Це ринок активів і ринок деривативів. Є реальний ринок — ось я міняю чашку на ваш стакан. (Бахматюк п'є чай під час інтерв'ю) Нема в мене чашки, нема хліба, не пішов дощ, не вродила земля — я взяв меч, пішов до вас воювати. Це ринок природних ресурсів, який в цьому світі існував ще до ядерної зброї.

Потім з'явився ринок деривативів — це форварди, ф’ючерси, віртуальна економіка. І на сьогоднішній день він уп’ятеро більший, ніж ринок реальних активів.

І на сьогоднішній день ситуація така, що починається більш ретельний аналіз ринків деривативів. Люди сидять на грошах та не вкладають їх, бо вони бояться. Ринок реальних активів не настільки великий. Якщо ти починаєш в нього активно заходити, він спровокує свого роду інфляцію.

Друге — люди не розуміють ніяких продуктів. Вони навчилися купляти форвард на золото, на срібло, на кукурудзу, якої не існує. Всі ці оператори — це фактично інвестиційні банкіри, які беруть маржу з операцій. Ясно, що обвалу ніхто не допустить. Будуть вкидати емісійні кошти, що ми зараз і бачимо.

На сьогоднішній день Китай, Сінгапур і Близький Схід з 4,7 трильйонами доларів займають 80% світових валютних запасів, всі інші — в боргах. Китай і Близький Схід розуміють, що треба активно йти в ресурси. В Африці Китай вкладає десятки мільярдів доларів у країни, де йдуть війни, будуючи інфраструктуру, вже зробивши собі запас поліметалів, чи металів, чи сировини, яка їм потрібна.

Ніде в світі ніхто не міряє нафту грошима, тільки барелями. Так само, Україну треба міряти зерном, кукурудзою, м’ясом птиці, м’ясом свині. Фактично зараз відбувається те, що в 1980-х роках відбувалося з нафтою.

Нафта не просто підвищилась в ціні, вона стала політичним товаром. Не важливо, що вона зросла в ціні в 30 разів. Її впливи зросли в сотні разів. Те ж саме зараз відбувається з продуктами харчування. В Сінгапурі в мене була зустріч з Лі Кван Ю (прем'єр-міністр Сінгапуру протягом 1959-1990 років, батько сінгапурського економічного дива), на якій мій співрозмовник сказав хорошу фразу: “У світі з'явилися дві невидимі зброї масового знищення — це відсутність їжі і відсутність води”.

Україна чітко спроектована. Це територія, яка за потенціалом можливостей виробництва і за географічним положенням може покрити 30-40% дефіциту їжі на Близькому Сході і Північній Африці. Тому фокус однозначно буде зміщатися на цю кон’юнктуру.

Тому “Укрлендфармінг” ми позиціонуємо не як українську, а як ресурсну компанію, як прототип. Наприклад, в Китаї величезна цікавість до ресурсних територій. Якщо завтра, наприклад, Китай оголосить Україну стратегічним партнером з 2020 року — це суперважливе рішення. Тому що в 2020 році в Китаї почнуться проблеми з продуктами харчування. І це не просто інвестиції в Бахматюка чи агросектор, це інвестиції в можливості країни, це капіталізація впливів. Ніщо так не капіталізується, як зовнішньополітичні впливи.

— Ви підтримуєте земельну реформу в нинішньому вигляді?

— Я не знаю, в якому вигляді її приймуть. Я підтримую польський варіант, коли землевласниками мають бути тільки громадяни України, мораторій для іноземців купувати землю — 10-15 років, і в руки може відпускатися тисячу чи півтори тисячі гектар.

— А все ж таки, що очікує Україну в найближчі рік-півтора?

— Я думаю, Україна буде набагато більш обмежена в доступності фінансових ресурсів. Буде поетапно знижуватися ліквідність ринку. Зовнішні вливання будуть зменшуватися, адже основний інвестор в Україну — європейський.

— Коли ми відчуємо кризу?

— Вона вже є. В чому проблема Європи? Вона велика, там 27 учасників. Найбільші банки сидять на облігаційних позиках своїх держав. Всі рейтингові агентства значно понизили рейтинг цих паперів. Всі банки зараз фіксують збитки. Що буде після збитку? Буде невдоволення акціонерів, буде вивід капіталу, буде балансування цих великих установ.

До чого це приведе? “Дочки” європейських банків в Україні будуть ледве триматися. Вливання грошей в них не буде, бо традиційний інвестор на Україні — це європейський внутрішній інвестор. Тому не буде грошей. Одна надія буде на Міжнародний валютний фонд або ще на когось.

— Ваше прогнозування в макроекономічних цифрах? Наприклад, яким буде падіння ВВП?

— Не буде падіння ВВП. Буде певне зростання, але невелике і несуттєве. А криза полягатиме у відсутності інвестицій і реальних ресурсів для ліквідності.

— Це швидше застій?

— Так. Моя думка, у цій ситуації можна знайти вигоди. Китай — він суперактивний гравець. Китай поставив собі за мету протягом чотирьох років вкласти близько трильйона доларів у ресурсні можливості. Тому залучити до України 30-40-50 мільярдів — це зовсім реально.

Ми як компанія ставимо на два ринки — це Китай та Близький Схід. Це те, що я бачу як свою справу на наступні шість місяців. Якщо зробити проекцію на всю Україну, я б на місці першої чи другої особи ставив так само. Але я — не перша чи друга особа...

— В Україні взагалі нема китайських грошей?

— Я думаю, що нема. Тому що ми не працюємо на тому ринку. Китайські гроші йдуть в Африку. Плюс, починають контролювати навколишні країни — В'єтнам, Філіппіни. Це те, що для них зрозуміло, де вони суттєво впливають геополітично. Вони дали Білорусії позику на мільярд, і зараз розглядають ще 2-3 мільярди.

Силовики на місцях як створювали проблеми бізнесменам, так і створюють

— У ваших прогнозах є якісь курсові коливання в найближчій перспективі — рік, два, три?

— Я думаю, легка девальвація 10-15% взагалі-то не зашкодила би. Ви ж бачите, що робить Нацбанк? Він сушить ринок. Краще повторити те, що робить Росія, тобто м’яко випускати пару. І друге, треба стимулювати експорт. Перш за все, зараз треба відмінити ці мита на вивіз зерна. Це може дати 20-25 мільйонів експорту. При прогнозі ціни це може бути 6,5-7 мільярдів доларів надходжень у країну.

— В останні місяці за рахунок заборони експорту зерна суттєво росте вартість елеваторів, оскільки трейдери весь рік не могли його напряму продавати закордон. Ви не берете участь у цих марафонах зі скупки елеваторів?

— Зараз скажений дефіцит елеваторів, щоб зберігати зерно! Ціни на елеватори підняли на 50% на Сході України, де найбільша концентрація зерна.

Сьогодні елеватори як ніколи завантажені завдяки унікальній позиції влади. Зараз уже майже листопад, і Росія вже зайняла всі наші ринки, коли Україні кров з носу потрібна валюта.

Через мито на експорт зерна ми, як мінімум, недоотримали 2 мільярди доларів виручки. Зате отримали якийсь мізер в той бюджет — 80 мільйонів гривень від тих мит. При тому, що валютні коливання можуть дати за один день мільярд гривень, не говорячи про поступлення. І зараз будемо косити в скафандрі з листопада по грудень, і відправимо на експорт 8-9 мільйонів тонн. Але знову буде нестача вагонів, знову виникне дефіцит…

— Чому все так відбувається?

— Я думаю, недолугість.

— Чия?

— Ви хочете, щоб я прізвище назвав? (Сміється)

— Всі і так зрозуміли...

— Мені здається, що проблема в ментальності чиновників. Якщо це — ринкова економіка, то треба використовувати ринкові методи. Якщо — планова економіка, то дай мені планову собівартість палива, насіння. Рентабельність 7% чи 8%? Добре, проблем нема.

— Наскільки великий вплив на аграрний сектор Юрія Іванющенка? Про це постійно всі кажуть.

— Ми не зустрічалися, впливу на нас він не має.

— На ринку постійно кажуть, що приходять люди, кажуть: “Давайте половину бізнесу, будемо працювати 50 на 50”.

— До нас не приходили, не пропонували нічого.

— Може, вас рятує те, що у вас публічна компанія після виходу на IPO? Тому до вас не приходять люди у штатському з пропозицією віддати частину компанії? Адже “Нібулону” влаштували неприємності...

— Нічого не змінилося — ні тоді, ні тепер.

— Тобто зміна влади на вас ніяк не відбилася?

— Чиновник, силовик на місці як жив за принципом створення проблем бізнесменам, так і живе далі. Нічого не змінилося. Люди нагорі не впливають на систему внизу.

— Тобто, що міністр аграрної політики Мельник, який був в останньому помаранчевому уряді, що нинішній міністр Присяжнюк — вони однакові?

— Я думаю, що для нас що Мельник, що Присяжнюк… Навіть Присяжнюк в якійсь мірі кращий, він принаймні не робить для нас ніяких проблем, як робив той самий Мельник. Мельник зарубав два наших проекти з побудови птахофабрик.

— Завдяки тому, що Мельник лобіював “Миронівський хлібопродукт”?

— Я не знаю. Вони просто не бачили ніяких інших гравців. Але за рахунок того, що він зарубав, ми зібралися і вийшли на IPO. Тобто навіть наші вороги формують наш характер.

У політиці, як у борделі, свої правила

— Де ви так швидко дістаєте такі великі об’єми коштів для того, щоб скуповувати підприємства, вкладати в нові виробництва? Якщо ви вийшли з облгазів, то без особливих грошей. Звідки ви брали гроші, щоб створювати “Авангард”, “Укрлендфармінг”?

— Хвалити себе недобре. Я працював у енергетичній сфері з 1994 року на компанію КГД, яка була представником від “Ітери” у восьми регіонах України, поставляла газ. Я був керівником комерційного департаменту. До 2000 року працював у цій компанії.

— Ви були найнятим працівником? Отримували зарплату?

— Так. Отримував зарплату, бонуси. Я об'їхав 2 700 підприємств, які були в Україні, об'їздив усю Росію.

Я об'їздив весь Радянський Союз, всі республіки, поставляв все — від кабелю до задвижок на атомні станції. Це був величезний досвід роботи, в тому числі, в Росії. В 2000 році я зробив свою компанію “Прикарпатська фінансова корпорація”, ми разом з групою Єремєєва експортували на близьке зарубіжжя та в Італію мазут, дизельне паливо, займалися продажем горілчаних виробів. Потім почали займатися газом.

— Тобто ви звідти взяли основний стартовий капітал?

— Ну, ми були крупними по дизпаливу і по мазуту, потім брали участь у частковій скупці енергетичних компаній.

— Ви не шкодуєте, що пішли з облгазів?

— Абсолютно не шкодую.

— Всі кажуть, що ви Фірташу їх продали.

— Якщо кажуть, то, може, й правда? Бог його знає...

— Ще кажуть, що ви продали облгази не по своїй волі, а під тиском Юрія Бойка?

— Я принципово не хочу коментувати цю тему. Ми вийшли абсолютно з усіх енергетичних активів.

— З втратами чи без?

— З задоволенням. І для мене зараз пріоритетним є аграрний сектор. Я не хочу коментувати, у мене є своя думка про деяких людей, їхнє розуміння, підходи. Ми вийшли — може, не так, як би ми хотіли, але ми вийшли.

— Як у вас зараз стосунки з Ігорем Єремєєвим і взагалі з Блоком Литвина? Ви були номером один в списку до Івано-Франківської облради.

— Я був керівником обласної організації. Це мене Ігор загітував туди піти. Отримав хороший досвід: за 4 місяці об'їздив десь 200 населених пунктів, 80 прямих ефірів в різних районних центрах. Це хороший досвід спілкування з людьми. Побачив трошки життя і з другого боку.

Напевно, після цього досвіду в мене більше тяготіння до бізнесу. Тому що в політиці ти дуже багато часу витрачаєш на дрібні речі, і в підсумку вони неефективні.

Я маю багато знайомих у політиці, яких я вважаю хорошими нормальними людьми, але вони абсолютно неефективні, вони самі це визнають. У борделі свої правила. Хочеш-не хочеш, ти все одно будеш грати по тих правилах. Я не кажу, що займатися бізнесом — це заняття набагато легше чи чесніше, ніж політика, але, принаймні, щось від тебе залежить.

— Тобто ви не будете балотуватися до наступного парламенту ні за списком, ні за мажоритарним округом?

— Ні, не буду.

— Після помаранчевої революції ви стали радником голови “Нафтогазу” Олексія Івченка. Тоді про вас вперше почали говорити публічно...

— Так, ми презентували три проекти — це побудова LNG-терміналу (морський термінал з приймання скрапленого природного газу), модернізація ГТС, і вивід на IPO самого НАКа. Я розробляв ці проекти як радник голови НАК. В мене була група з 17 осіб. Коли Івченко пішов, я був заступником голови “Нафтогазу” в Болкісєва протягом двох тижнів. Мене звільнили, коли “Нафтогаз” очолив Шелудченко (в 2006 році).

— Тобто ви два тижні були заступником голови НАК?

— Так. Ну, в статусі заступника я був шість місяців, бо вони судилися зі мною через звільнення. Але фактично на роботі я був два тижні.

— Як ви ставитеся до того, що зараз серед оголошених Януковичем національних проектів є LNG-термінал?

— Супер! Побудова LNG-терміналу дозволить Україні експортувати близько 15-20 мільярдів кубометрів. Повністю весь балканський перехід на себе взяти, Туреччину…

В чому біда цих всіх терміналів? Найбільша цінність в Україні — це її труба. Насправді це коштує максимум до мільярда доларів, щоб поставити термінал на прийом 5 мільярдів зрідженого газу, і купити два-три перевізника по 180 мільйонів, які можуть переходити через Босфор.

Я не знаю, який LNG-термінал сьогодні хочуть будувати. У нас був цілий проект, в Сінгапур літали люди, я фінансував. Суть в тому, що LNG-термінал дозволить Україні зовсім по-інакшому грати на ринку.

— Як ви оцінюєте ризики для України від обхідних газопроводів? Що робити Україні в цьому випадку?

— Нічого не робити. Просто треба дотримати до кінця, підняти ціну на транзит, і мати нормальну ціну на газ. Більше нічого не треба робити. Тому що я вважаю, що це все, як мінімум, блеф.

— Але “Північний потік” вже пішов!

— І що? Наскільки менше стало експорту через Україні? А хтось аналізував, скільки газу добуває Норвегія? Чи не падає її добуток? Скільки газу добуває Англія, чи не впав її добуток? Зараз суттєво збільшилися альтернативні джерела, але все одно вони потребують серйозних інвестицій на 10-15 років.

Я думаю, що споживання газу не буде суттєво падати. Друге питання, треба розуміти, що дефіцит газу все одно буде, так чи інакше, тому що й Росія сама по собі є величезним споживачем.

Друге — Україна має трубу, має нижчий тариф від зберігання газу до транзиту — вдвічі нижчий, ніж у Німеччині. Моя думка — Європа не зменшить споживання газу настільки суттєво, щоб це впливало на цінність української труби, принаймні в найближчі 10 років. Далі я б не загадував.

— Як ви думаєте — може бути виходом створення консорціум з Росією? Навіть якщо європейський учасник буде пов'язаний з Газпромом?

— І що? Ну хай буде 30% в “Рургазу”. Мені здається, що найправильніше було б НАК “Нафтогаз” вивести на IPO.

— Ви би купили акції цієї компанії?

— Я би купив, якби було IPO “Нафтогазу”. Звичайно, не багато. Загалом інвестори купували би цю компанію. І найголовніше, що можна було би влити 5-7 мільярдів доларів, не втрачаючи на цьому етапі контроль над “Нафтогазом”, суттєво піднявши привабливість через такі проекти як модернізація ГТС, LNG-термінал тощо. При вході інвестора в капітал “Нафтогазу” виник би дуже великий позитив від того, що однозначно довелося би міняти структуру управління “Нафтогазом та істотно змінити якість управління компанії.

Для мене ім’я Бандера, Шухевич — не порожній звук

— У 2006 році ви мали балотуватися до парламенту від БЮТ, але так і не потрапили до остаточного списку кандидатів. Що сталося?

— Мене включила місцева організація Батьківщини до списку БЮТ, але я там так і не опинився. Не знаю, чому. Поганий я, видно. В ракурсах сьогоднішньої політичної ситуації треба сказати, що я передумав, мені більше подобалась інша партія. Але я не знаю, чому мене не включили. Може, Юлія Володимирівна особисто викреслила, я ж не знаю.

— Де ви сьогодні живете?

— Переважно в літаку.

— Літаєте рейсовими?

— Рейсовими. У мене немає свого літака. Якщо треба, я наймаю, але переважно літаю рейсовими, тому що вважаю їх більш надійними.

— Де ви живете більшу частину життя? В Києві, Лондоні, Варшаві, Івано-Франківську?

— Якщо відверто, минулого року десь 200 днів я був у відрядженні. В основному це був Близький Схід, об'їздив близько 20 країн. Десь за три місяці я використовую весь закордонний паспорт. А зараз цього року я був у Китаї вже разів 7, в Сінгапурі — разів 5, в Корею літали, в Японію літали. Процентів 30 часу живу тут, в Києві.

— Що вас приваблює більше — Схід чи Захід? Яка культура і який світогляд?

— Мені подобається на Сході. Але ясно, що західна культура мені більш приємна. Мені подобається Лондон, Цюріх, Париж. Нормальні міста, нормальна інфраструктура. Хоча мені подобається той самий Бейрут, в Дубаї минулого року я був разів 17.

— Ви не вкладаєте в Дубаї в нерухомість?

— Ні, не вкладаю. Я дотримуюся принципу, що найкраще — жити в хорошому готелі, і це буде набагато ефективніше. Маса моїх друзів накупили нерухомості в різних країнах світу, потім вони мені дзвонять: “Поїдь, поживи там”. Сам власник живе в тому будинку 7 чи 10 днів на рік. Потім посилає туди тещу, знайомих, сам собі знаходить причину поїхати туди зайвий раз.

Ситий воїн — воїн ворога, а голодний — воїн перемоги. Ти завжди повинен стояти ногами на землі й мати амбіцію до руху. Наприклад, якщо я бачу, що “Авангард” дійшов до якогось рівня, я вважаю, що моє питання — працювати на зовнішніх ринках, і все. Я не буду сидіти над продуктивністю, над рецептурою... Є достатньо людей, які можуть цим займатися.

— Чим ви захоплюєтеся в житті?

— Ну, плавати люблю. Я колишній спортсмен, у школі в Івано-Франківську я був у спецкласі по футболу. Це був експеримент в Радянському Союзі.

— Хто ваші батьки?

— Мама була начальником хімлабораторії на різних підприємствах. Зараз працює на спиртзаводі в Івано-Франківську, який ми побудували. Вона вже на пенсії. Вона була провідним хіміком Прикарпаття. Батько — головний метролог. Він — фізик. Було таке об'єднання — Автоливмаш. Вони робили ливарні лінії для заводів у Радянському Союзі. Це було крупне підприємство, найкрупніше в Івано-Франківську, там працювало 15 тисяч людей. Воно робило преси і ливарні лінії на різні заводи.

— Враховуючи, що ви з Івано-Франківська, у вас живе повстансько-бандерівський дух?

— В мене досить сильно україно-орієнтована сім’я, а предки відчули всі “прєлєсті” приходу радянської армії.

— Вони були якось пов’язані з ОУН-УПА?

— Діди були. Один був в ОУН-УПА, другий був неформально.

— Як ви ставитеся до історії навколо ОУН-УПА, позбавлення Шухевича і Бандери геройських звань?

— Однозначно, для мене рідна українська мова. Однозначно для мене ім’я Бандера, Шухевич не позиціонується з тим, з чим воно позиціонується в жителя Сходу, Центру чи Півдня. Бандера і Шухевич були політиками саме для середовища Західної України. Українська мова, бандеризм — ніхто не вникає в суть питання. Це вже йде як клеймо: “фашист, бандерівець”.

— Як ви відчуваєте, чи відбувається на Західній Україні серед людей радикалізація? “Свобода” ж набирає свої 10%.

— Однозначно відбувається. Це — найбільш сприятливе середовище для радикалізації, бо коли це активно спекулюється, на протидії виникає радикалізація. Хоча мені здається, що зараз радикалізація навіть менше, ніж було раніше. Майже в кожній сім’ї на Західній Україні люди виїжджали за кордон на заробітки. У мене батько, коли почав заробляти 10 доларів на місяць, поїхав на “Шкоду”, працював в одному конструкторському бюро в Чехії, потім повернувся назад.

І от ці люди, вони поїхали, потім повернулися назад, привезли західну культуру, інші цінності. Люди стали спокійніші, почали тягнутися до іншого життя. Люди побачили інші сервіси, інше відношення до себе. Побачили навіть інше відношення влади до людей, бо там вона обмежена певними чинниками. І мені здається, Західна Україна стала менш радикальна.

— Де ви зустріли помаранчеву революцію?

— Не на Майдані.

— Ви не брали в ній участі?

— Не брав.

— На вашу думку, можлива нова помаранчева революція?

— Зараз ні. Є критичний період накоплення протестної маси, 15 чи 16 років. Я сподіваюся, що зміна еліт пройде природнім шляхом. Сформується якась критична маса, 36% людей, які більш молоді за віком, після чого почне мінятися сама ментальність прийняття рішень в нашій державі.

Сергій ЛЕЩЕНКО, Сергій ЛЯМЕЦЬ